Ухвала суду № 38719353, 03.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" квітня 2014 р. м. Київ К/800/44999/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.,розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року

у справі № 825/734/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові

Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового

повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (надалі також - позивач, ФОП ОСОБА_4) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 9 листопада 2012 року №0007921720.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 9 листопада 2012 року №0007921720.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року в задоволенні апеляційної скарги Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби відмовлено, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року залишено без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 211601 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 9 жовтня 2012 року №1997/17/НОМЕР_1, про порушення позивачем вимог підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 193.1 статті 193, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України, тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 141067,00 грн., в тому числі за червень 2011 року на 6167,00 грн., за липень 2011 року на 10000,00 грн., за серпень 2011 року на 25000,00 грн., за вересень 2011 року на 31567,00 грн., за жовтень 2011 року на 18833,00 грн., за грудень 2011 року на 31500,00 грн., за березень 2012 року на 18000,00 грн., в результаті формування податкового кредиту з підприємствами, з якими не підтверджено реальність здійснення господарської діяльності

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість внаслідок відображення в податковому обліку господарських операцій з ПП «Крузо» та ТОВ «Рокко», оскільки господарські операції між зазначеними суб'єктами господарювання не були реальними.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, основними видами господарської діяльності позивача є: інші види видавницької діяльності, друкування іншої продукції, рекламні агентства, посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

1 березня 2011 між ФОП ОСОБА_4 (Покупець) та Приватним підприємством «Крузо» (Продавець) укладено договір №СПД-011, згідно умов якого Продавець зобов'язується передати у власність товар, у відповідності до замовлення на поставку товару (конструкції несучі), Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах дійсного договору.

1 листопада 2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рокко» (Виконавець) та позивачем (Замовник) було укладено договір №25/11 на комплексне обслуговування (виготовлення поліграфічної, шовкотрафаретної та сувенірної продукції; виготовлення та розміщення зовнішньої реклами; виготовлення та розміщення реклами в ЗМІ та на зовнішніх рекламних носіях; розміщення реклами в супермаркетах (на відеоносіях); виготовлення іншої рекламної продукції; поставка обладнання і матеріалів; послуги дизайну інші види рекламних послуг).

На підставі доказів, які містяться в матеріалах справи (податкові накладні, видаткові накладні, рахунки фактури, докази використання отриманих послуг та товару у власній господарській діяльності), що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Крузо» та ТОВ «Рокко».

Також Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, юридично правильним є висновок про те, що податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, прийняте відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко