Постанова № 38709519, 07.05.2014, Сумський окружний адміністративний суд

Копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2014 р. Справа №818/944/14

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпової О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Мікулінцевої А.П.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Ліфер О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №818/944/14

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції

про зняття арешту з майна,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із позовом до Відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції (далі - ВДВС Сумського МУЮ), в якому просить зобов'язати відповідача зняти арешт з належного йому майна - квартири АДРЕСА_1, вилучивши відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Свої вимоги мотивує тим, що він є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1, яку він отримав у спадщину в липні 2012 року. 25.02.2014 року під час звернення до Реєстраційної служби Ямпільського районного управління юстиції Сумської області він отримав витяг з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №18214392 із записами про накладення постановами про відкриття виконавчого провадження від 21.06.2007 року та від 19.09.2007 року арешту на належну йому на праві спільної часткової власності квартиру. Оскільки постановою Господарського суду Сумської області від 20.08.2009 року у справі №6/120-09 позивача визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, то відповідач повинен був винести постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.7 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження». Враховуючи, що ухвалою Господарського суду Сумської області від 24.12.2009 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, а провадження у справі про банкрутство припинено, ОСОБА_1 вважає, що ВДВС Сумського МУЮ зобов'язано зняти арешт з належного йому нерухомого майна. Також зазначає, що 11.03.2014 року він звернувся до відповідача із заявою про зняття арешту із квартири, однак начальник відділу державної виконавчої служби листом від 21.03.2014 року №51-1460 повідомив, що підстави для зняття арешту з майна відсутні.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача у вирішенні спору покладалася на розсуд суду, пояснивши, що у відділі державної виконавчої служби відсутня належним чином завірена копія постанови Господарського суду Сумської області від 20.08.2009 року у справі №6/120-09 про визнання ОСОБА_1 банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, тому вирішити питання про закінчення виконавчого провадження та зняття арешту з нерухомого майна не має можливості. Крім того, в постанові про відкриття виконавчого провадження від 21.06.2007 року вказано, що арешт накладено на майно боржника з прізвищем «ОСОБА_1», а не «ОСОБА_1».

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивачу на праві приватної спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.12-13).

21.06.2007 року та 19.09.2007 року постановами державного виконавця Ковпаківського відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №3/290, виданого 31.05.2007 року Господарським судом Сумської області, про стягнення з ПП ОСОБА_1 боргу в розмірі 364грн.65коп. на користь Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми та з примусового виконання виконавчого листа №АС4/248-07, виданого Господарським судом Сумської області 19.07.2007 року, про стягнення з позивача на користь Державної податкової інспекції в м. Суми боргу на загальну суму 167 316грн.48коп. (а.с.5-6).

З метою забезпечення виконання виконавчих документів накладено арешти на майно боржника, про що свідчить пункт 4 постанов про відкриття виконавчого провадження від 21.06.2007 року та від 19.09.2007 року.

Постановою Господарського суду Сумської області від 20.08.2009 року у справі №6/120-09 за заявою кредитора - Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми - позивача було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру (ас.9-10).

В подальшому, ухвалою Господарського суду Сумської області від 24.12.2009 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, а провадження у справі про банкрутство припинено (а.с.7-8).

При цьому, вимоги ініціюючого кредитора в сумі 374грн.65., а також вимоги Державної податкової інспекції в м. Суми в загальному розмірі 220 986грн.75коп., до яких входила і сума в розмірі 167 316грн.48коп., зазначена у виконавчому листі, виданого Господарським судом Сумської області 19.07.2007 року (постанова про відкриття виконавчого провадження від 19.09.2007 року), не були задоволені за недостатністю майна та відповідно до пункту 6 ст.31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вважаються погашеними (пункт 4 резолютивної частини ухвали).

Згідно з витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, 05.07.2007 року та 05.10.2007 року зареєстровано арешти нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, як на власність ОСОБА_1, на підставі постанов Ковпаківського ВДВС Сумського МУЮ від 21.06.2007 року ВП 4074874 та від 19.09.2007 року (а.с.14-16).

11.03.2014 року позивач звернувся із заявою до ВДВС Сумського МУЮ, в якій просив зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 (а.с.17).

Листом від 21.03.2014 року №51-1460 начальник відділу державної виконавчої служби повідомив, що підстави для зняття арешту з майна відсутні у зв'язку з поданням до ВДВС копії постанови Господарського суду Сумської області від 20.08.2009 року у справі №6/120-09 про визнання позивача банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, яка не завірена належним чином, та накладенням арешту на майно боржника з іншим прізвищем, зазначеного як «ОСОБА_1», а не «ОСОБА_1» у постанові про відкриття виконавчого провадження від 21.06.2007 року (а.с.18).

Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року №606-XIV (далі за текстом - Закон №606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Державний виконавець з огляду на вимоги ст.6 Закону №606-ХІV зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець роз'яснює особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі ст.11 Закону №606-ХІV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Підстави закінчення виконавчого провадження передбачені ч.1 ст.49 Закону №606-XIV, до яких належить і визнання боржника банкрутом (п.7 ч.1 цієї ж статті).

За змістом ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред'явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно.

У разі закінчення виконавчого провадження внаслідок офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконавчі документи можуть бути повторно пред'явлені до виконання у визначені статтею 22 цього Закону строки, якщо у зв'язку із припиненням провадження у справі про банкрутство вимоги, підтверджені такими документами, не були задоволені повністю або частково та н вважаються погашеними (списаними, прощеними) відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

З аналізу зазначених норм суд дійшов висновку, що в разі припинення провадження у справі про банкрутство та не задоволення повністю або частково вимог кредиторів, підтверджених виконавчими документами, які вважаються погашеними (списаними, прощеними) згідно з положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», виконавче провадження підлягає закінченню, а арешти, накладені на майно боржника, знімаються, оскільки такі виконавчі документи не можуть бути повторно пред'явлені до виконання у визначені статтею 22 цього Закону строки.

Враховуючи, що вимоги кредиторів (УФПУ в Ковпаківському районі м. Суми в сумі 374грн.65коп. та ДПІ в м. Суми в загальному розмірі 220 986грн.75коп.) не були задоволені за недостатністю майна та відповідно до пункту 6 ст.31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вважаються погашеними, про що свідчить ухвала Господарського суду Сумської області від 24.12.2009 року у справі №6/120-09 (а.с.7-8), то виконавчі листи в даному випадку не підлягають пред'явленню повторно до виконання, а тому арешти, накладені на майно ОСОБА_1, повинні бути зняті.

Таким чином, після завершення виконавчого провадження відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний зняти арешт, накладений на нерухоме майно боржника (квартиру). Доказів, які б перешкоджали державному виконавцю, не знімати арешт, накладений на майно боржника, відповідачем суду не надано.

Судом встановлено, що виконавче провадження, у межах якого накладено арешт на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, після визнання боржника банкрутом закінчено не було, хоча мало б бути закінченим, при цьому з огляду на зміст витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна арешт на вказану квартиру, всупереч вимогам Закону України "Про виконавче провадження" знято не було, що позбавляє позивача можливості вчиняти дії щодо належного йому майна, вільно розпоряджатися ним.

Відповідно до ч.2 ст.60 Закону №606-XIV у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Таким чином, рішення про зняття арешту приймається тим органом, який прийняв рішення про накладення арешту, шляхом винесення постанови про скасування арешту майна.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

На підставі викладеного, зважаючи на те, що на відповідача покладено обов'язок у даній ситуації закінчити виконавче провадження, вчинивши дії зі скасування арешту, який перешкоджає позивачу вільно розпоряджатися належною йому квартирою відповідно до чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов'язання відповідача зняти арешт з квартири АДРЕСА_1, підлягає задоволенню із врахуванням п.2 ч.4 ст.105 та п.2 ч.2 ст.162 КАС України.

З приводу позовної вимоги ОСОБА_1 зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записи про накладення арешту на нерухоме майно суд вважає необхідними відмітити, що Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-IV (далі - Закон України №1952-IV) визначено правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

З 01.01.2013 року з набранням чинності Закону України №1952-IV почала функціонувати нова система державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закон України №1952-IV систему органів державної реєстрації прав становить: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Пунктом 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок № 868) визначено, що державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - нотаріус).

Згідно з абз. 2 ч.1 ст.2 Закону України №1952-IV державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Частиною 1 статті 11 Закону України №1952-IV передбачено, що державний реєстр прав складається з розділів, які відкривають на кожний об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього.

Кожний розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, які містять відомості про: нерухоме майно; право власності та суб'єкта (суб'єктів) цього права; інші речові права та суб'єкта (суб'єктів) цих прав; обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів) цих прав.

Абзацом 1 пункту 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11.02.2010 року №1878-VІ (далі - Закон України №1878-VІ), встановлено, що державна реєстрація в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державному реєстрі іпотек, надання інформації із зазначених реєстрів здійснюється до 1 січня 2013 року.

Отже, Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державний реєстр іпотек та Державний реєстр обтяжень рухомого майна з 1 січня 2013 року втратили чинність.

Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону України №1952-IV права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону України №1878-VІ державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав, відмову в такій реєстрації, її зупинення, про державну реєстрацію обтяжень, про скасування запису, погашення запису та внесення змін до записів у Державному реєстрі прав.

Процедуру використання та перенесення державним реєстратором прав на нерухоме майно записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек, Державного реєстру обтяжень рухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно визначено Порядком, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 14.12.2012 №1844/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 року №2102/22414.

Зазначеним Порядком визначено процедуру використання та перенесення державними реєстраторами прав на нерухоме майно, нотаріусами як спеціальними суб'єктами, на яких покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек, Державного реєстру обтяжень рухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відтак, виходячи з вищенаведеного суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача фактично вилучити запис з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна виходить за межі компетенції органів державної виконавчої служби.

Крім того, суд зазначає, що діючим законодавством не передбачено можливості вилучати записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Як зазначалось вище, державні реєстратори речових прав можуть лише приймати рішення про скасування запису, погашення запису та внесення змін до записів у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, а також мають повноваження на використання та перенесення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек, Державного реєстру обтяжень рухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), та використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно. Отже, законодавчо не визначено процедури вилучення записів Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності, приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції про зняття арешту з майна -задовольнити частково.

Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції вчинити дії щодо зняття арешту з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, накладеного на підставі постанов про відкриття виконавчого провадження від 21.06.2007 року ВП №4074874 та від 19.09.2007 року та зареєстрованого у Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 05.07.2007 року та 05.10.2007 року за №5251214 та №5788837.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя (підпис) О.О. Осіпова

З оригіналом згідно

Суддя О.О. Осіпова

Повний текст постанови складено та підписано 12.05.2014 року.