Ухвала суду № 38643277, 14.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/9447/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Лосєва А.М.

Нечитайла О.М.

за участю секретаря Ковтун О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011

у справі № 2-а-12634/10/2670

за позовом Підприємства «Кайро-1»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 22.12.2010 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011 постанову суду першої інстанції скасовано. Позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м.Києва від 23.07.2010 № 0005682310/0, № 0005692310/0.

ДПІ у Печерському районі м.Києва подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 23.07.2010 № 0005682310/0 податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2932993,00 грн. основного платежу та в сумі 2258287,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та за податковим повідомленням-рішенням від 23.07.2010 № 0005692310/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1733175,00 грн. основного платежу та в сумі 866589,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій слугували висновки документальної невиїзної перевірки за період з 01.10.2009 по 31.03.2010, викладенні в акті від 13.07.2010 № 8/23-80/25196895, про порушення позивачем вимог п.п. 5.1, п.п. 5.2.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств та п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно.

Порушення цих норм законів за висновками податкового органу полягало в тому, що позивач неправомірно відніс до складу валових витрат та податкового кредиту витрати та податок на додану вартість, відповідно, за господарськими операціями з придбання товару (шкіри великої рогатої худоби мокро-соленого консервування, обряджені, боннського походження, ручного знімання) у підприємства ПП «Директорія Д».

Податковим органом поставлено під сумнів реальність господарських операцій з вказаним контрагентом з тих підстав, що директор ПП «Директорія Д» не має стосунку до створення підприємства, здійснення фінансової господарської діяльності та складання первинних документів, про що свідчить протокол допиту свідка, а також висновок судово-почеркознавчої експертизи в кримінальній справі.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, ПП «Директорія Д» є фіктивним підприємством, податкові накладні підписані невстановленою особою.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що докази обізнаності посадових осіб позивача щодо створення та діяльності ПП «Директорія Д» відсутні, на час здійснення господарських операцій з позивачем ПП «Директорія Д» було зареєстровано платником податку на додану вартість, тому мало право видавати податкові накладні. Позивачем в ході проведення перевірки були надані всі первинні документи.

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для підтвердження правомірності формування платником податків валових витрат та податкового кредиту, окрім встановлення дотримання таким платником вимог законів, необхідно належним чином дослідити реальність здійсненої господарської операції з придбання товару, тобто така операція має бути не тільки документально оформленою, а й повинна об'єктивно призвести до зміни складу активів платника податків. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

Водночас, нереальність господарських операцій з придбання платником податку робіт і товарів має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд касаційної інстанції зазначає, що всі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Тому, суди повинні надавати належну оцінку усім таким доказам.

З метою дослідження фактичного придбання товару судам необхідно було аналізувати умови його поставки, досліджувати первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, з'ясовувати підстави, порядок, зміст, обсяги товарів відповідно до умов договорів, мету придбання таких товарів, вартість та порядок їх поставки.

Враховуючи наведене, суди мали належним чином дослідити спірні господарській операції, реальність їх здійснення, чи придбавався позивачем товар з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Висновки суди зробили без належного дослідження реальності здійснення господарських операцій, без належної оцінки первинних документів, встановлення

підстав, порядку, змісту та обсягів господарських операцій, порядку передачі покупцеві товару.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належним чином їх оцінити, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суди також повинні врахувати, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, правильного обчислення валових витрат та податкового кредиту, наявності первинних документів, в тому числі податкових накладних, виданих особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути самостійною підставою для позбавлення покупця права на валові витрати та податковий кредит. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на валові витрати та праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на доказах, що відповідають критеріям, визначеним у статті 70 Кодексу, тобто бути належними, допустимими і достовірними.

Суди мають з'ясували, чи була порушена кримінальна справа та її результат (винесено вирок чи закрито кримінальне провадження, підстави для закриття (реабілітуючі чи нереабілітуючі), чи встановлені такими рішеннями обставини щодо здійснення господарських операцій постачальника з позивачем, за якими останнім сформовано спірні валові витрати та податковий кредит.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 22.12.2010 у та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м.Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді А.М. Лосєв

О.М. Нечитайло