Постанова № 38548275, 22.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 квітня 2014 року № 826/2990/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу та додані до неї матеріали в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Вельта ЛТД"до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вельта ЛТД" (надалі - позивач), звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнати протиправним та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №0003372208 від 03.09.2013 p.; №0003382208 від 13 09.2013 p.; №0007932208 від 17.12.2013 p.; №0007942208 від 17.12.2013 р. визнати протиправним та скасувати повністю Рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві від 20.11.2013 р. №6272/10/26-15-10-04 про результати розгляду первинної скарги; визнати протиправним та скасувати повністю Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 04.02.2014 р. №1030/6199-44-10-01-15 про результати розгляду повторної скарги (з урахуванням зміни позовних вимог).

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.

Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає, що операції по взаємовідносинах між Позивачем та його контрагентом не мали реального характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Вельта ЛТД" з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Грей Старт», ТОВ «Топфільм», ТОВ «КОМУНІКАЦІЙНА АГЕНЦІЯ «ВАРТО» за період з 01.08.2010 р. по 01.06.2013 р.

За результатами перевірки складено акт від 16.08.2013 р. за №122/1-22-08-19350562 (надалі по тексту Акт перевірки).

В акті перевірки зазначено наступне порушення: пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-V1 із змінами та доповненнями (далі - Податковий кодекс), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 486 246,00 грн., а саме, по періодах: II - IV кв. 2011 року у розмірі 34 404,00 грн., І кв. 2012 року у розмірі 21 420,00 грн., три квартали 2012 року у розмірі 216 234,00 грн., річна 2012 року у розмірі 214 188,00 грн.; п. 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України завищено податковий кредит за перевіряємий період у розмірі 458 636,00 грн., а саме, по періодах: грудень 2011 року у розмірі 29916,00 грн., лютий 2012 року у розмірі 20 400,00 грн., липень 2012 року у розмірі 81 816,00 грн., серпень 2012 року у розмірі 34 253,00 грн., вересень 2012 року у розмірі 88 262,00 грн., жовтень 2012 року у розмірі 50 934,00 грн., листопад 2012 року у розмірі 84 587,00 грн., грудень 2012 року у розмірі 68 468,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 03.09.2013 № 0003372208, № 0003382208, № 0003392208.

Не погоджуючись з прийняти податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем було подано скаргу до Головного управління Міндоходів у м. Києві, за результатом розгляди скарги Рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві від 20.11.2013 р. №6272/10/26-15-10-04 було задоволено частково скаргу Позивача, а саме: податкове повідомлення-рішення №0003372208 від 03.09.2013р. залишено без змін; збільшена сума грошового зобов'язання по податку на додану вартість (податкове повідомлення-рішення від 03.09.2013 № 0003382208) на суму 131 762,50грн. (у тому числі: основного податку у розмірі 105 410,00грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 26 352,50грн.; податкове-повідомлення рішення від 03.09.2013 № 0003392208 скасовує у розмірі 105 410,00грн.

Також, Позивачем було подано Скаргу до Міністерства доходів і зборів України, за результатом розгляду Скарги Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 04.02.2014 р. №1030/6199-44-10-01-15 про результати розгляду повторної скарги було залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 03.09.2013 № 0003372208, № 0003382208, з урахуванням рішення про розгляд первинної скарги, а скаргу без задоволення.

За результатом розгляду Скарг Податковим органом було винесено нові податкові повідомлення-рішення від 17 грудня 2013 року № 0007932208 та № 0007942208. про що було повідомлено позивача рекомендованим повідомленням про вручення 17.12.2013р.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про часткове обґрунтування позовних вимог виходячи з наступного.

В частині позовних вимог щодо визнати протиправним та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №0003372208 від 03.09.2013 p.; №0003382208 від 13 09.2013 p.; №0007932208 від 17.12.2013 p.; №0007942208 від 17.12.2013 р., Суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між ТОВ "Вельта ЛТД" (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ "Грейт Старт" (Продавець), з іншого боку, було укладено договір №ВЕЛЬТА/ГРЕЙТ СТАРТ/К-10/12 від 29.10.2012 р. на поставку товарів за номенклатурою, яка обумовлює виготовлення ТОВ "Вельта ЛТД" готової продукції - виготовлення лаку для нігтів номенклатура та ціна яких визначається в видаткових накладних (п.1.1, п.2 договору).

В п.2 вищезазначеного договору зазначається про узгодження питань найменування, кількості, ціни товару в накладної. Договором передбачена оплата протягом 90 календарних днів з моменту доставки товару на склад покупця.

Між ТОВ "Вельта ЛТД" та ТОВ "Комунікаційна агенція "Варто" був укладений договір поставки (послуг) №5/12 від 20.05.2012 р. відповідно до якого постачальник - ТОВ "Комунікаційна агенція "Варто" зобов'язувалось в порядку та на умовах визначених договором передати у власність покупцеві - ТОВ "Вельта ЛТД" товар, визначений п. 1.2 договору. В свою чергу, п. 1.2 договору зазначає, що найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором визначається додатками до цього договору або накладними (актами), що засвідчують передачу приймання товару (виконання робіт) та є невід'ємною частиною договору. Договором передбачена оплата товарів (послуг) покупцем - ТОВ "Вельта ЛТД" не пізніше 21 календарного дня.

Також, між ТОВ "Вельта ЛТД" з ТОВ "Топфільм" (виконавець) існували договірні взаємовідносини, відносно яких було підписані акти наданих послуг пов'язані із послугами по тампоновці (заливці) лаком пляшок та транспортним послугам.

Згідно, Договору оренди №А-1-13 нерухомого майна, товар поставляється силами та засобами продавця на склад покупця за адресою: м. Київ, вул. Ракетна, 24. Склад орендувався ТОВ "Вельта ЛТД" протягом 2011-2013 р.

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується наступними документами: видатковими накладними ТОВ "Грейт Старт" №8 від 01.11.2012 p., №37 від 05.11.2012 p., №67 від 08.11.2012 p., №92 від 12.11.2012 p., №112 від 15.11.2012 p., №137 від 19.11.2012 p., №173 від 22.11.2012 p., №200 від 26.11.2012 p., №17 від 05.12.2012 p., №46 від 10.12.2012 p., №59 від 12.12.2012 p., №87 від 14.12.2012 p., №94 від 17.12.2012 p., №119 від 20.12.2012 p., №145 від 24.12.2012 p., №161 від 26.12.2012 p., актами наданих послуг ТОВ "Топфільм" №512/1 від 05.12.2011 p., №1412/1 від 14.12.2011 p., №1912/1 від 19.12.2011 p., №2312/1 від 23.12.2011 p., №2812/1 від 28.12.2011 p.; №2812/2 від 28.12.2011 p., №3012/1 від 30.12.2011 р., №38/1 від 29.02.2012 р., №39/1 від 29.02.2012 р., №40/1 від 29.02.2012 р., видатковими накладними ТОВ «Комунікаційна агенція «Варто»: 286 від 27.08.2012 р., №11 від 03.09.2012 р., №32 від 05.09.2012 р., № 65 від 07.09.2012 р., №78 від 10.09.2012 р., №85 від 11.09.2012 р., №91 від 12.09.2012 р., №35 від 18.09.2012 р., №215 від 28.09.2012 р., №82 від 10.10.2012 р., №101 від 12.10.2012 р., №121 від 16.10.2012 р. №174 від 23.10.2012 р., №213 від 29.10.2012 р., №221 від 30.10.2012 р.; актами наданих послуг ТОВ «Комунікаційна агенція «Варто»: № 00017 від 04.09.2012 р., №00066 від 07.09.2012 р., №00113 від 14.09.2012 р., №00149 від 19.09.2012 р., №00182 від 24.09.2012 р., №00208 від 27.09.2012 р.; податковими накладними ТОВ "Грейт Старт" №8 від 01.11.2012 p., №37 від 05.11.2012 p., №67 від 08.11.2012 p., №92 від 12.11.2012 p., №112 від 15.11.2012 p., №137 від 19.11.2012 p., №173 від 22.11.2012 p., №200 від 26.11.2012 p., №17 від 05.12.2012 p., №46 від 10.12.2012 p., №59 від 12.12.2012 p., №87 від 14.12.2012 p., №94 від 17.12.2012 p., №119 від 20.12.2012 p., №145 від 24.12.2012 p., №161 від 26.12.2012 p.; податковими накладними ТОВ "Топфільм" №1 від 05.12.2011 p., №4 від 14.12.2011 p., №5 від 19.12.2011 p., №6 від 23.12.2011 p., №8 від 28.12.2011 p., №9 від 28.12.2011 p., №10 від 30.12.2011 p., №3 від 29.02.2012 p., №4 від 29.02.2012 p., №5 від 29.02.2012 p.; податковими накладними ТОВ "Комунікаційна агенція "Варто" №286 від 27.08.2012 p., №11 від 03.09.2012 p., №32 від 05.09.2012 p., №65 від 07.09.2012 p., №78 від 10.09.2012 p., №85 від 11.09.2012 p., №91 від 12.09.2012 p., №135 від 18.09.2012 p., №215 від 28.09.2012 p., №82 від 10.10.2012 p., №101 від №101 від 12.10.2012 p., №121 від 16.10.2012 p., №174 від 23.10.2012 p., №213 від 29.10.2012 p., №221 від 30.10.2012 p., №17 від 04.09.2012 p., №66 від 07.09.2012 p., №113 від 14.09.2012 p., №149 від 19.09.2012 p., №182 від 24.09.2012 p., №208 від 27.09.2012 p., транспортні накладні, банківські виписки (копії первинної документації містяться в матеріалах справи).

В матеріалах справи містяться договори, первинна документація у відповідності до яких Позивач придбав товар (послуги), що в свою чергу свідчить про те, що вищезазначені Договори були укладенні у відповідності до законодавства.

Суд звертає увагу, що в матеріалах наявна первинна документацію, яка підтверджує, що отримані Позивачем (товари) послуги були використані в межах господарської діяльності.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагенти Позивача були ліквідовані або припинено підприємницьку діяльність даного контрагента під час укладання та виконання договорів.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами, контрагенти позивача та Позивач, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платником податку на додану вартість.

Податкове законодавство не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податків, як припущення контролюючого органу щодо ознак фіктивності правочинів або існування тверджень податкового органу щодо нікчемності правочинів, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, наявних в матеріалах справи.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого Позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договірні взаємовідносини були укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Визначення терміну «господарська діяльність» міститься в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин). Так, згідно п.1.32 ст.1 вищезазначеного Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року, господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З вищенаведених норм слідує, що обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договірні взаємовідносини були укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні" від 16.07.1999р № 996-XIY. Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.

На момент укладення договорів, складання актів приймання виконаних робіт (наданих послуг) та податкових накладних, контрагенти Позивача, як юридичні особи не було припинено, ліквідовано.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно позивача чи його контрагентів, а саме, відносно посадових осіб цих суб'єктів господарювання, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом надано не було.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в щодо скасування податкових повідомлень-рішень №0003372208 від 03.09.2013 p.; №0003382208 від 13 09.2013 p.; №0007932208 від 17.12.2013 p.; №0007942208 від 17.12.2013 р. підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року по справі 2а-15590/12/2670; Ухвалі ВАСУ від 15 жовтня 2013 року К/800/11789/13; Ухвалах ВАСУ: від 05 червня 2013 року К/9991/58219/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12, від 16 жовтня 2013 р. К/800/45872/13, від 30 жовтня 2013 р. К-40444/10.

В частині позовних вимог щодо визнати протиправним та скасувати повністю Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 04.02.2014 р. №1030/6199-44-10-01-15 про результати розгляду повторної скарги, Суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Рішення ГУ Міндоходів у м. Києві та Міндоходів України не є юридично значеним для позивача, оскільки зазначені рішення не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього особу будь-якого обов'язку, отже сама по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов'язки.

З огляду на викладене Суд приходить до висновку про те, що оскільки рішення про результати розгляду скарг само по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на права та обов'язки, то не виникає і передумови для здійснення захисту права або законного інтересу, шляхом визнання протиправним та скасування зазначених рішень, а отже позовні вимога в даній частині є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог.

Отже, суд приходить до висновку, що ГУ Міндоходів у м. Києві та Міндоходів України діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги в даній частині не підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.05.2013 року за номером К-54177/09-С.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог частково.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №0003372208 від 03.09.2013 p.; №0003382208 від 13 09.2013 p.; №0007932208 від 17.12.2013 p.; №0007942208 від 17.12.2013 р.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук