Постанова № 38512460, 22.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11737/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Федотов І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Губської О.А. та Епель О.В.,

при секретарі - Трегубенко Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест 2008» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест 2008» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового-повідомлення рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест» (далі - позивач або ТОВ «Еверест») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач або податковий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.07.2012 року №0000602220, №0000612220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. При цьому, суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що відповідачем було правомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення на підставі висновків, викладених в акті перевірки.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 2 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 04.07.2012 року за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Еверест 2008» з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «ВБК «Стандарт-Сервіс» та ТОВ «Аммо» за період з 01.01.2010 року по 17.01.2012 року ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС було складено акт № 1583/22-222-35822640 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем, зокрема, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та, як наслідок, заниження податку на прибуток у розмірі 326393 грн., а також порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та, як наслідок, заниження податку на додану вартість у розмірі 261114 грн.

Такий висновок податкового органу зроблено внаслідок встановлення на його думку нікчемності правочинів укладених між ТОВ «Еверест 2008» та ТОВ «ВБК «Стандарт-Сервіс» і ТОВ «Аммо».

На підставі вказаних висновків зафіксованих в акті перевірки, 20.07.2012 року на підставі Акту перевірки ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС було винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0000602220, яким у зв'язку з порушенням п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 326393 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 81599 грн.;

№ 0000612220, яким у зв'язку з порушенням пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку позивачу визначено грошове зобов'язання з податку додану вартість у розмірі 261114 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50853 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач оскаржив їх в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року N 168/97-ВР (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4. цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу ж п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підстави для включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат передбачені пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно якого валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 цього ж Закону).

За вимогами п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а відповідно до п. 18 наказу ДПА України від 30.05.97р. №165, зареєстрованого в Мін'юсті України 23.06.97р. за №233/2037, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податків здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Так, як вбачається з матеріалів справи 02.11.2010 року, 27.12.2010 року та 29.12.2010 року між ТОВ «ВБК «Стандарт-Сервіс» та ТОВ «Еверест 2008» було укладено договори № 02/11/10, № 27/12Е та № 29/12Е на виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті за адресою: м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 91/29, а також між ТОВ «Аммо» та ТОВ «Еверест 2008» укладені у спрощений спосіб на підставі ч. 1 ст. 181 ГК України правочини щодо поставки товару (алюмінієві глушники, адсорбент тощо).

На підтвердження факту виконання умов вказаних правочинів було складено відповідні довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, видаткові накладні, рахунки на оплату, платіжні доручення, а також ТОВ «ВБК «Стандарт-Сервіс» та ТОВ «Аммо» виписало позивачу податкові накладні на загальну суму 1566683,50 грн. (в тому числі ПДВ 261114 грн.).

За таких обставин, колегіє суддів вважає встановленим факт виконання умов за зазначеними вище договором та оплати його вартості, що підтверджується документально. Господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, що відповідачем не заперечується.

Колегія суддів зазначає, що контрагенти позивача, на момент проведення операцій із позивачем мали право на виписку податкових накладних і були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Отже, на момент проведення перевірки у ТОВ «Еверест 2008» були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагентам, а аналіз наданих позивачем видаткових накладних, податкових накладних, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту по операціям з ТОВ «Еверест 2008», які були предметом перевірки.

Крім того, твердження відповідача про те, що діяльність ТОВ «Еверест» має фіктивний характер колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки в ході проведеної перевірки податковим органом не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди або укладання фіктивних договорів.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем надано всі необхідні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій на підставі вказаних вище договорів.

За таких обставин, судова колегія вважає, що зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, тому у відповідача були відсутні підстави для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Разом з тим, суд першої інстанції надаючи оцінку доказам наявним в матеріалах справи дійшов висновку, що з матеріалів справи вбачається, що головною метою, яку переслідували сторони при укладенні вищевказаних правочинів, було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування ТОВ «Еверест 2008» податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, та, як наслідок, несплата податків до Державного бюджету України, що суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок, з урахуванням чого, вказані правочини є нікчемними відповідно до ст. 228 ЦК України.

Зокрема, відповідач обґрунтовуючи свої висновки послався на те, що позивачем правочини з ТОВ «ВБК «Стандарт-Сервіс» та ТОВ «Аммо» укладені з невідомими особами, а договори, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, рахунки на оплату, видаткові та податкові накладні, які є доказами реальності виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті за адресою: м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 91/29, а також поставки товару (алюмінієвих глушників, адсорбенту тощо), підписані невідомими особами від імені директорів ТОВ «ВБК «Стандарт-Сервіс» Пікалова Д.О. та ТОВ «Аммо» Батенка О.П., суд приходить до висновку, що вказані первинні документи були оформлені з порушенням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З такими висновками відповідача погодився також суд першої інстанції.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічна за змістом норма міститься також в ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Крім того, суд першої інстанції погодився з висновками податкового органу, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача із ТОВ «ВБК «Стандарт-Сервіс» та ТОВ «Аммо» носять характер недійсних правочинів, на що колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом першої інстанції не було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року у справі № К/9991/50772/12.

Здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для визнання нікчемними укладених між позивачем та його контрагентами договорів. Крім того, колегія суддів зазначає, що податковим органом, як суб'єктом владних повноважень, не доведено, що господарські операції позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента, оскільки доказів визнання нікчемними угод ні суду першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи, відповідачем не надано. Висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, нате що чинним, станом на час виникнення спірних правовідносин, законодавством не передбачено обов'язок платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Зазначена позиція судової колегії узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

Таким чином, відповідачем не доведено обґрунтування правомірності прийнятих податкових санкцій, відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, та підтверджені в ході апеляційного провадження, через що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест 2008» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2012 року скасувати та ухвалити нову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест 2008» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового-повідомлення рішення задовольнити.

Податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби №0000602220 та №0000612220 від 20.07.2012 року скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 28.04.2014 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Епель О.В.

Губська О.А.