Рішення № 38455473, 15.04.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2811/14 15.04.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоінтернешнл Метрополіс»

До Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель»

Про стягнення 405 160,19 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Леонтович Т.І. представник за довіреністю № б/н від 31.03.14.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоінтернешнл Метрополіс» (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» (далі - відповідач) про стягнення 468 841,18 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на невиконання відповідачем умов Договору оренди нерухомого майна № 23/08-2013/KBD, що зумовило нарахування пені, відсотків річних та звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.14. порушено провадження у справі № 910/2811/14 та призначено її до розгляду на 03.04.14.

03.04.14. представником позивача через відділ діловодства суду на підставі ст. 22 ГПК України було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоінтернешнл Метрополіс» просить суд стягнути з відповідача на свою користь 461 144,03 грн. Розгляд вказаної заяви судом було відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.14., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконання ним вимог ухвали суду від 26.02.14., розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 15.04.14.

15.04.14. представником позивача через відділ діловодства суду на підставі ст. 22 ГПК України було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоінтернешнл Метрополіс» просить суд стягнути з відповідача на свою користь 405 160,19 грн., а саме: 257 409,54 грн. - заборгованості зі сплати орендної плати за період з січня 2014 року по квітень 2014 року, 147 750,65 грн. пені та 15% річних (144 350,50 грн. - пені та 3 400,15 грн. - 15% річних).

Вказану заяву від 15.04.14. про зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Вказане також викладено в п. 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2351 від 20.10.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

В судовому засіданні 15.04.14. представником позивача підтримано свої позовні вимоги з врахуванням заяви від 15.04.14.

Представник відповідача в судове засідання 15.04.14. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал суду) відповідачу наявні в матеріалах справи.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/2811/14.

В судовому засіданні 15.04.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.09.13. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна № 23/08-2013/KBD (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар прийняти в строкове платне користування (оренду) нерухоме майно - частину нежилих приміщень загальною площею 1 516,4 кв.м (далі - Приміщення).

Згідно з підписаним сторонами Договором про внесення змін № 1 від 17.01.14. до Договору площа Приміщення становить 367,4 кв.м

Відповідно до п. 4.2 Договору передача Приміщення Орендарю оформлюється актом приймання-передачі. Дата підписання сторонами акту приймання-передачі Приміщення в оренду є датою вступу Орендаря у строкове платне користування Приміщенням, початком спливу строку оренди Приміщення та підставою нарахування орендної плати та інших платежів за Договором.

На виконання вказаних умов Договору між сторонами було підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі Приміщення в оренду від 01.10.13.

На виконання умов Договору про внесення змін № 1 від 17.01.14. до Договору відповідачем було повернуто позивачу частину Приміщення а актом приймання-передачі (повернення) Приміщення від 17.01.14.

Згідно з п. 8.1 Договору строк оренди Приміщення становить 35 (тридцять п'ять) місяців з дати підписання акту приймання-передачі приміщення (01.10.13.) і закінчується в день підписання акту приймання-передачі (повернення) приміщення.

За умовами Договору про внесення змін № 1 від 17.01.14. до Договору строк оренди Приміщення сторонами погоджено на строк сім місяців до 30.04.14.

Орендар сплачує Орендодавцю суми грошових коштів у вигляді: орендної плати та відшкодування витрат, пов'язаних з водопостачанням (включаючи каналізацію), користуванням тепловою та електричною енергією (далі - Платежі) (п. 9.1 Договору).

Відповідно до п. 12.1 Договору Орендар зобов'язаний сплачувати плату за користування Приміщенням у розмірах та у терміни, які визначаються цим Договором (далі - Орендна плата). Орендна плата починає нараховуватися з моменту передачі Приміщення за актом приймання-передачі.

Згідно з п. 12.2 Договору розмір Орендної плати за один місяць, з у рахуванням ПДВ, визначається як сума у гривнях, яка обчислюється за формулою: Орендна плата = Площа Приміщення х Орендна ставка.

Положеннями п. 12.3 Договору визначено, що Орендна ставка за Договором становить: за один квадратний метр площі Приміщення в період з 01 жовтня 2013 року по 31 грудня 2013 року - 199,83 грн. з урахуванням ПДВ, що еквівалентно 25 доларам США; за один квадратний метр площі Приміщення в період з 01 січня 2014 року по 31 серпня 2016 року - 207,82 грн. з урахуванням ПДВ, що еквівалентно 26 доларам США. На день виставлення рахунку Орендодавцем, орендна ставка коригується прямо пропорційно до зміни курсу долара США встановленого Національним Банком України на останню дату місяця за який здійснюється платіж, у порівнянні з курсом долара США, встановленого на день підписання цього Договору. Податок на додану вартість нараховується та сплачується згідно чинної на дату оплати ставки податку.

Розмір орендної плати за один календарний місяць в період з 17.01.14. по 30.04.14. становить 70 000,00 грн. з ПДВ (п. 5 Договору про внесення змін № 1 від 17.01.14. до Договору).

Орендна плата сплачується Орендарем щомісяця, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, за який вноситься Орендна плата, на підставі виставленого Орендодавцем рахунку (п. 12.4 Договору).

Пунктом 12.6 Договору встановлено, що у разі необхідності визначення розміру Орендної плати за певну частину місяця або за певну кількість днів, розмір Орендної плати за один місяць може бути поділений на кількість календарних днів у відповідному місяці з подальшим множенням на кількість фактичних днів оренди і визначається за наступною формулою: ЧОП = ОП / КД * КДО, де

ЧОП - розмір орендної плати за певну частину місяця або за певну кількість днів, у т.ч. ПДВ;

ОП - місячний розмір орендної плати, у т.ч. ПДВ, згідно п.12.2 Договору;

КД - кількість календарних днів у місяці, за який проводиться розрахунок;

КДО - кількість фактичних днів оренди протягом місяця, за який проводиться розрахунок;

«/» - знак ділення;

«*» - знак множення.

Спір у справі виник в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх обов'язків за Договором по сплаті орендної плати за період з січня 2014 року по квітень 2014 року.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 289 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як відзначалось судом, пунктом 12.4 Договору встановлено, що орендна плата сплачується Орендарем щомісяця, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, за який вноситься Орендна плата, на підставі виставленого Орендодавцем рахунку.

Суд відзначає, що матеріали справи № 910/2811/14 містять акти надання послуг, податкові накладні, рахунки на оплату за весь період дії Договору з жовтня 2013 року по квітень 2014 року.

Крім того, позивачем було надано виписки по його особовому рахунку з доказами здійснених відповідачем часткових проплат.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідач свій обов'язок по сплаті орендної плати в терміни, визначені Договором, виконав лише частково, доказів повної оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві (січень-квітень 2014 року), до матеріалів справи не надав.

До того ж часткове погашення відповідачем належних до сплати орендної плати та відшкодування витрат, пов'язаних з водопостачанням (включаючи каналізацію), користуванням тепловою та електричною енергією здійснювалась з про строчкою.

Заборгованість відповідача перед позивачем за Договором за оренду приміщення за період січень-квітень 2014 року становить: за січень 2014 року 47 409,54 грн., за лютий 2014 року 70 000,00 грн., за березень 2014 року 70 000,00 грн. та за квітень 2014 року 70 000,00 грн.

При цьому, при перевірці здійсненого позивачем розрахунку судом враховано положення п. 11.1 Договору, згідно з яким якщо у який-небудь момент сума Платежів або інших сум коштів, одержаних Орендодавцем від Орендаря за Договором, буде недостатньою для покриття всіх фінансових зобов'язань Орендаря перед Орендодавцем, такі суми зараховуються і можуть бути використані для виконання зобов'язань Орендаря у такому порядку: відшкодування витрат, пов'язаних з водопостачанням (включаючи каналізацію), користуванням тепловою та електричною енергією; прострочена Орендарем орендна плата; орендна плата.

З огляду на викладене вище позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в частині стягнення з відповідача 257 409,54 грн. орендної плати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач прострочував платежі зі сплати орендної плати та відшкодування витрат, пов'язаних з водопостачанням (включаючи каналізацію), користуванням тепловою та електричною енергією, позивач на підставі п. 25.1 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 144 350,50 грн. - пені.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 25.1 Договору сторони передбачили, що у разі прострочення Орендарем виконання зобов'язання, яке передбачає здійснення Платежів на користь Орендодавця, і, якщо який-небудь Платіж по цьому Договору буде прострочено Орендарем, Орендар зобов'язаний сплатити Орендодавцю неустойку (пеню) у розмірі, який розраховується, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого зобов'язання, за кожен календарний день прострочення.

У разі прострочення здійснення будь - якого Платежу за Договором більш ніж на 30 календарних днів, Орендар зобов'язаний додатково сплатити на користь Орендодавця пеню в розмірі 5% від суми прострочення за кожен день прострочення, не враховуючи штрафних санкцій визначених п. 25.1 (п. 25.2 Договору).

Суд відзначає, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання та на підставі викладеного вище здійснено перерахунок пені виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого зобов'язання, за кожен календарний день прострочення, та з врахуванням здійснених відповідачем часткових проплат.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 16 503,19 грн. В іншій частині в розмірі 127 847,31 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 3 400,15 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних (п. 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Згідно з п. 25.2 Договору у разі прострочення здійснення будь - якого Платежу за Договором більш ніж на 30 календарних днів, Орендар зобов'язаний додатково сплатити на користь Орендодавця 15 % річних від суми заборгованості.

За перерахунком суду, розмір відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 3 400,15 грн., як те вбачається з обґрунтованого розрахунку позивача, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, відповідачем не оспорено розрахунки пені та відсотків річних.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» (01010, м. Київ, вул. Московська, б. 8, літера Б; ідентифікаційний код 26475516) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоінтернешнл Метрополіс» (07400, Київська область, м. Бровари, Об'їздна Дорога, б. 8; ідентифікаційний код 34702380) 257 409 (двісті п'ятдесят сім тисяч чотириста дев'ять) грн. 54 коп. - заборгованості зі сплати орендної плати, 16 503 (шістнадцять тисяч п'ятсот три) грн. 19 коп. - пені, 3 400 (три тисячі чотириста) грн. 15 коп. - 15% річних, 5 546 (п'ять тисяч п'ятсот сорок шість) грн. 26 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.04.14.

Суддя Т.М. Ващенко