Рішення № 38444331, 14.04.2014, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 532/313/14-ц

Номер провадження 22-ц/786/1310/14 Головуючий у 1-й інстанції Рожкова Н. М.

Доповідач Обідіна О. І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого: Обідіної О.І.

Суддів: Бутенко С.Б., Панченка О.О.

при секретарі Нестеренко А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 6 березня 2014 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 6 березня 2014 року позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 2 травня 2007 року у розмірі 21701 грн. 63 коп.

Вирішено питання поро стягнення судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Вважає, що в зв'язку зі стягненням заборгованості по зазначеному кредитному договору на підставі судового наказу, виданого Кобеляцьким районним судом 26 червня 2008 року, кредитні правовідносини між сторонами припинилися, тому подальше нарахування банком заборгованості є необґрунтованим.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, оскільки ОСОБА_1 не був присутнім при розгляді справи в суді першої інстанції внаслідок погіршення стану здоров'я, що підтверджується медичною довідкою за підписом головного лікаря Комсомольської міської лікарні.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про її часткове задоволення.

Згідно п.2 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, 2 травня 2007 року між банком та ОСОБА_1 на підставі заяви позичальника укладено кредитний договір №PLXRRX10370184, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 2132,4 грн. під 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, із кінцевим терміном повернення до 2 травня 2008 року.

Своїм підписом позивач підтвердив, що ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку.

У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором, в червні 2008 року банк звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу.

Судовим наказом Кобеляцького районного суду Полтавської області від 26 червня 2008 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 1243,27 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 686,75 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом 313,44 грн., пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором 72,37 грн., а всього 2315, 83 грн.

Зазначену заборгованість відповідач сплатив в ході виконавчого провадження, яке було закрито 1 квітня 2011 року.

Звертаючись до суду з позовом в лютому 2014 року, банк просив стягнути заборгованість по кредитному договору, яка станом на 17 лютого 2014 року становить 20192,03 грн., з урахуванням стягнутої судовим наказом заборгованості, та 500 грн. штрафу (фіксована частина) і 1009 грн. 60 коп. штрафу (процентна складова).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив порушення виконання позичальником зобов'язань по своєчасному поверненню кредитних коштів та застосувавши до спірних правовідносин положення ст. 526, ч.2 ст. 1054, ч.2 ст. 1050 ЦК України, стягнув заборгованість в сумі 21701 ,63 грн.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитись з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що внаслідок несвоєчасного виконання позичальником своїх зобов'язань, утворилась заборгованість, яка станом на день звернення до суду, з урахуванням сплаченої боржником заборгованості по судовому наказу, в тому числі і повну сплату тіла кредиту, становила 20192,03 грн., що доводиться наданими позивачем розрахунками.

Вірно встановивши в цій частині обставини справи, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про доведеність факту порушення боржником зобов'язань по кредитному договору, що свідчить про обґрунтованість заявлених вимог.

Разом з цим, суд помилково послався на положення ст. 625 ЦК України, оскільки банком не заявлялись вимоги про стягнення з боржника коштів за порушення грошового зобов'язання, а також безпідставно в судовому рішенні зазначена норма ч.2 ст.1050 ЦК України, яка надає позикодавцю право вимагати дострокового повернення кредиту, що в даному випадку не має місця, позаяк вимоги про стягнення кредитної заборгованості пред'явлені після закінчення строку їх повернення.

Крім того, колегія суддів зважує на подану в ході розгляду апеляційної скарги заяву представника відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки останній не був присутнім в судовому засіданні в суді першої інстанції в силу поважних причин, при цьому по даній справі місцевим судом не проводилось попереднє судове засідання.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пункт 4 ст. 267 ЦК України передбачає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За умовами кредитного договору позичальник повинен був повернути кошти до 2 травня 2008 року, оскільки останні повністю сплачені не були, що призвело до утворення заборгованості, після закінчення строку дії договору - в червні кредитодавець звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу.

За правилами ч.2 ст. 264 ЦК України вказане звернення свідчить про переривання перебігу позовної давності, а відтак позовна давність починається заново.

Таким чином, з урахуванням положення п. 5.5 про погоджену сторонами позовну давність тривалістю в 5 років, остання збігла в червні 2013 року, а з даним позовом банк звернувся до суду лише в лютому 2014 року, тобто за межами строку позовної давності.

Беручи до уваги, що за захистом свого порушеного права банк звернувся після сплину позовної давності, представником відповідача до винесення судового рішення подано заяву про застосування позовної давності, в задоволенні позову необхідно відмовити з підстав, визначених ч.4 ст. 267 ЦК України.

При цьому, колегія суддів критично відноситься до доводів представника банку щодо вчинення боржником дії, яка свідчить про визнання ним свого боргу - внесення в лютому 2013 року платежу в розмірі 13,27 грн., що відображено в наданому позивачем розрахунку в колонці «погашення відсотків». Щодо вказаної обставини категорично заперечував представник відповідача та пояснював, що останній сплатив стягнуту з нього судовим наказом заборгованість ще в 2011 році, тому в нього не було будь-якої необхідності доплачувати через два роки після закінчення виконавчого провадження ще відсотки.

За вказаних обставин судове рішення підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав сплину позовної давності.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3,4 ч.1 ст. 309, 314, 316, 319 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 6 березня 2014 року скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді:

З оригіналом згідно.