Ухвала суду № 3844350, 20.05.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа  № 22-а-17954/08 р.              Головуючий у першій інстанції: Хрипун О.О.

                                                                                                      Доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

        20 травня 2009 року                                                                                          м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                                                          Саприкіної І.В.,

суддів:                                                                                Бєлової Л.В., Умнової О.В.,

при секретарі:                                                                   Бадріашвілі К.С.,

         розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві  апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 05.03.2008 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Електронік» до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

            ТОВ «Гранд Електронік» звернулися до Господарського суду м. Києва з позовом до ДПІ у Солом’янському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000312305/1 від 15.06.2005 року.

  Постановою Господарського суду м. Києва від 05.03.2008 року позов задоволено частково: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом’янському  районі м. Києва № 0000312305/1 від 15.06.2005 року в частині визначення ТОВ «Гранд Електронік» податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 674745,00 грн., в т.ч. 449830,00 грн. ПДВ та 224915,00 грн. штрафних санкцій. В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

           Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ДПІ у Солом’янському районі м. Києва подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення Господарським судом м. Києва норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

            Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

            Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень    (ч. 1 ст. 2 КАС України).

          Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Солом’янському районі м. Києва була проведена планова комплексна документальна перевірка ТОВ «Гранд Електронік» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2001 року по 01.10.2004 року., за результатами якої складено акт № 19/23-0541/31202483 від 23.03.2005 року.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог:

- пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у зв'язку з включенням до податкового кредиту витрат, які не відносяться до складу валових витрат підприємства, в тому числі: у квітні 2002 року - в сумі 92,00 грн., у лютому 2003 року - в сумі 54,00 грн.;

- п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки сума податкового кредиту, зазначена у Книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг), не відповідає величині податкового кредиту, наведеного у деклараціях з ПДВ. Невідповідність склала: у січні 2003 року - 1,00 грн., у жовтні 2003 року - 175,00 грн., у квітні 2004 року -2,00 грн., у червні 2004 року - 418,00 грн., у липні 2004 року - 1236,00 грн.;

- п.4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок включення до податкового кредиту з ПДВ сум податку згідно податкових накладних, виданих ТОВ «Едвіс-Груп», ТОВ «Укренерго» та ТОВ «Новартіс» - осіб, які не зареєстровані платниками податку.

На підставі акта перевірки ДПІ у Солом’янському районі м. Києва було видане податкове повідомлення-рішення № 0000312305/1 від 15.06.2005 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання по ПДВ в розмірі 675655,50 грн., в т.ч. 450437,00 грн. основного платежу та 225218,50 грн. штрафних санкцій.

Донарахування оскаржуються позивачем в частині, яка стосується взаємовідносин позивача з ТОВ «Едвіс-Груп», ТОВ «Укренерго» та ТОВ «Новартіс». Висновки акта перевірки, якими обґрунтовані ці донарахування, зводяться до того, що установчі документи і свідоцтва про реєстрацію в якості платників ПДВ ТОВ «Едвіс-Груп», ТОВ «Укренерго» та ТОВ «Новартіс» визнані недійсними в судовому порядку, у зв’язку з чим дані підприємства не мали права видавати позивачу податкові накладні, а позивач – включати суми ПДВ по таких податкових накладних до складу податкового кредиту.

Крім того, ТОВ «Гранд Електронік» не погоджуються з визначенням податкових зобов’язань щодо епізоду, пов’язаного із включенням до податкового кредиту витрат по сплаті податку у зв’язку з придбанням товарів (візитних карток), які не включаються до складу валових витрат.

За таких підстав позивач був вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

При винесенні оскаржуваної постанови суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову, а апеляційна інстанція погоджується з такими висновками Господарського суду м. Києва з огляду на наступне:

Враховуючи те, що апелянт оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, позивачем дане рішення не оскаржено, то апеляційна інстанція не знаходить необхідності аналізувати інші позовні вимоги, перевіряючи їх законність та обґрунтованість.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Гранд Електронік» (покупець) укладали договори поставки радіоелектронних компонентів з ТОВ «Едвіс-Груп», ТОВ «Укренерго», ТОВ «Новартіс» (постачальники) .

На виконання вищезазначених договорів постачальники поставляли позивачу товар та виписували податкові накладні. Факт оплати ТОВ «Гранд Електронік» отриманого від постачальників товару не заперечувалася відповідачем при розгляді справи судом першої інстанції.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції Закону, чинній на момент здійснення позивачем вищевказаних господарських операцій) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

При розгляді справи судом першої інстанції ДПІ у Солом’янському районі м. Києва не заперечували, що вартість придбаних позивачем у постачальників товару відноситься до складу валових витрат підприємства.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-  або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, формування позивачем податкового кредиту по факту отримання від контрагентів податкових накладних повністю відповідає вимогам п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

У відповідності до пп.7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну назву отримувача;

ж) ціну продажу без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Зауважень стосовно форми та змісту податкових накладних, виданих позивачу ТОВ «Едвіс-Груп», ТОВ «Укренерго», ТОВ «Новартіс», в акті перевірки не наведено.

Пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлюється, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

На момент проведення перевірки позивач на підтвердження сум податкового кредиту мав усі податкові накладні, видані контрагентами ТОВ «Едвіс-Груп», ТОВ «Укренерго», ТОВ «Новартіс»..

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно із п. 9.6 ст. 9 вказаного Закону свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент видачі позивачу податкових накладних ТОВ «Едвіс-Груп», ТОВ «Укренерго», ТОВ «Новартіс» були зареєстровані органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платників ПДВ, отже, мати право складати податкові накладні.

Посилання апелянта на судові рішення про визнання недійсними установчих документів та свідоцтв платника ПДВ цих підприємств (зокрема, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07.04.2004, яким статут ТОВ «Едвіс - Груп» визнано недійсним з моменту його складання, свідоцтво платника ПДВ товариства скасовано з моменту внесення до реєстру платників ПДВ; рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19.12.2003, яким установчі документи та свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Укренерго» визнані недійсними, а також рішення Печерського районного суду від 11.05.2004, яким скасовано державну реєстрацію ТОВ «Новартис» та анульовано свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Новартис») судом не приймається, оскільки на даний час ці рішення скасовані і доказової сили не мають.

Відповідно до п. 25 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової Адміністрації України № 79 від 01.03.2000 року свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності платником податку на додану вартість діє до дати його анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Згідно пп. 25.2 Положення про реєстр платників податку на додану вартість датою виключення платника податку на додану вартість з реєстру та анулювання свідоцтва, яке відбуваються у випадку прийняття судом (господарським судом) рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, про що є відповідне рішення суду (господарського суду), є відповідна дата прийняття рішення.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що свідоцтва платників податку на додану вартість ТОВ «Едвіс-Груп», ТОВ «Укренерго», ТОВ «Новартіс» не вважається анульованими та виключеними з реєстру з моменту його видачі.

Укладені позивачем договори з ТОВ «Едвіс-Груп», ТОВ «Укренерго», ТОВ «Новартіс» на момент розгляду справи є чинними, а тому позивач правомірно керувався їх умовами при визначенні своїх податкових зобов'язань.

Крім того, апеляційна інстанція звертає увагу на ту обставину, що у відповідності до Закону України "Про систему оподаткування" для платника податків не передбачено обов'язку (ст.9) та не надано права (ст.10) вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей, в тому числі стосовно реєстрації в якості платника податку, ведення останнім будь-яких бухгалтерських книг, журналів тощо.

Закон України "Про податок на додану вартість" також не передбачає обов'язку або права платника податку витребовувати у контрагента відомості щодо його реєстрації як платника цього податку, а також контролювати показники податкової звітності по ПДВ.

Також колегія суддів знаходить помилковим посилання апелянта на порушення ТОВ «Гранд Електронік» п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки цією нормою передбачений особливий порядок визначення бази оподаткування ПДВ в разі продажу товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку.

Таким чином, позивач вірно визначив базу оподаткування ПДВ, і підстав для донарахування податкових зобов'язань за даним епізодом у ДПІ у Солом’янському районі м. Києва не було.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.  

             З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм  матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

             За таких підстав апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 05.03.2008 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Електронік» до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення – підлягає  залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції – без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, 

У Х В А Л И Л А:

            В задоволенні апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва – відмовити.

            Постанову Господарського суду м. Києва від 05.03.2008 року – залишити без змін.

            Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:                                        

 Судді: