Постанова № 38432346, 23.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 квітня 2014 року 10:45 № 826/2261/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши адміністративну справуза позовомПублічного акціонерного товариства «ОТП Банк»доМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платниківпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 09.12.2013 № 0000804320.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували та просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 23.04.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

22.11.2013 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «ОТП Банк» з питань правильності відображення в податковому обліку операцій з відступлення/придбання права вимоги боргу третьої особи, або виконання вимоги боржником (факторингу) та страхових резервів за такими операціями за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників складено Акт № 1420/43-20/21685166 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п. 138.1 ст. 138 ПК України, з урахуванням пп. 153.2.6 п. 153.2, п. 153.5 ст. 153 ПК України, та як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 127266585,25 грн.

09.12.2013 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000804320, яким у зв'язку з порушенням п. 138.1 ст. 138 ПК України, з урахуванням пп. 153.2.6 п. 153.2, п. 153.5 ст. 153 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 127266585,25 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 12013572,54 грн.

Як видно з Акту перевірки, відповідачем встановлено, що за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 АТ «ОТП Банк» задекларовано доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 7193706920,00 грн. Перевіркою повноти визначення доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 не встановлено його заниження або завищення позивачем. Перевіркою повноти визначення доходів від операційної діяльності банківських установ за операціями з купівлі-продажу кредитного портфелю банку, порушень не встановлено. Вибірковою перевіркою правильності відображення в декларації доходів у вигляді надлишкової суми страхового резерву за операціями з купівлі-продажу кредитного портфелю банку, порушень не встановлено.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 138.1 ст. 138 ПК України, з урахуванням пп. 153.2.6 п. 153.2, п. 153.5 ст. 153 ПК України, та як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 127266585,25 грн. стало порушення порядку ведення податкового обліку, а саме завищено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за договорами, укладеними позивачем з ТОВ «ОТП Факторинг Україна», на загальну суму у розмірі 573231235,97 грн. за перевіряемий період, в т.ч. по періодах: ІІ квартал 2011 року у сумі 138495900,97 грн.; ІІ-ІІІ квартали 2011 року у сумі 277180633,20 грн.; ІІ-IV квартали 2011 року у сумі 344401283,34 грн.; І квартал 2012 року у сумі 73027463,06 грн.; півріччя 2012 року у сумі 162491408,83 грн.; ІІІ квартали 2012 року у сумі 197264378,76 грн.; 2012 рік у сумі 228829952,63 грн.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивачем укладено договори купівлі-продажу кредитного портфелю з ТОВ «ОТП Факторинг Україна», предметом яких є переуступка (продаж) позивачем прав на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (згідно з переліком) за певну винагороду. Винагорода сплачується в якості компенсації вартості кредитного портфелю.

При цьому, як встановлено в Акті перевірки та не заперечується сторонами, позивач ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є пов'язаними особами, оскільки мають спільного засновника з істотною участю більше 20% статутного капіталу.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 ПК України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак, зокрема, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку. Під контролем господарської діяльності платника податку слід розуміти, зокрема, володіння безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку в розмірі не менш як 20 відсотків статутного фонду платника податку.

Як видно з матеріалів справи, засновником АТ «ОТП Банк» є OTP Bank Plc, який в період, що перевірявся, через OTP Factoring Ltd був власником 100% статутного капіталу ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Таким чином, АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перебувають під спільним контролем та відповідно до пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 ПК України є пов'язаними особами.

Отже, згідно з висновками Акту перевірки формування витрат АТ «ОТП Банк» за операціями з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» повинно здійснюватися з урахуванням положень пп. 153.2.6 п. 153.2 ст. 153 ПК України, а саме: сума по відступленій заборгованості у складі витрат не може перевищувати суму коштів, отриманих від такого відступлення, у складі доходів, однак, суд не погоджується з такими висновками контролюючого органу в Акті перевірки з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Така передача права вимоги може відбуватися, зокрема, шляхом укладення договорів про відступлення права вимоги, купівлі-продажу права вимоги, факторингу.

Частиною 1 ст. 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до змісту ст. 1077 ЦК України За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 за № 373/16389, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): 1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги, 2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; 3) отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Згідно з пп. 14.1.255 п.14.1 ст. 14 ПК України відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Порядок обчислення та сплати податку на прибуток визначається нормами розділу ІІІ ПК України, зокрема, згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу

Нормами ст. 135 ПК України встановлено порядок визначення доходів та їх склад, зокрема, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються з доходу від операційної діяльності (п. 135.4 ст. 135 ПК України) та інших доходів (п. 135.5 ст. 135 ПК України).

Згідно з п. 135.4 ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 ПК України); дохід банківських установ, до якого включаються доходи від відступлення права вимоги боргу третьої особи або виконання вимоги боржником (факторингу) згідно з пунктом 153.5 статті 153 цього Кодексу (абз. «е» пп. 135.4.2 п.135.4 ст. 135 ПК України).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з абз. «е» пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг).

Водночас, стаття 153 ПК України визначає окремі правила оподаткування операцій особливого виду.

Згідно з абз. 2 пп. 153.2.6 п. 153.2 ст. 153 ПК України витрати, понесені у зв'язку з продажем/обміном товарів, виконанням робіт, наданням послуг пов'язаним з таким платником податку особам або за операціями з давальницькою сировиною, визнаються в розмірі, що не перевищує доходи, отримані від такого продажу/обміну.

При цьому, норма встановлена п. 153.5 ст. 153 ПК України є спеціальною при оподаткуванні операцій з відступлення права вимоги порівняно із загальними нормами про склад і порядок визнання доходів, в т.ч. банківських установ (ст. 135 ПК України) та склад і порядок визнання витрат, в т.ч. банківських установ (ст. 138 ПК України).

Поряд з цим, відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо оподаткування податком на прибуток операцій з відступлення права вимоги (факторингу), затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 22.11.2013 № 697, для операцій з відступлення права вимоги (у тому числі по договорах факторингу), застосовується порядок оподаткування податком на прибуток, визначений п. 153.5 ст. 153 Податкового кодексу, у разі, якщо умови договорів з відступлення права вимоги (факторингу) відповідають вимогам Цивільного кодексу.

За змістом п. 153.5 ст. 153 ПК України з метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов'язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами. При першому відступленні зобов'язань витрати, понесені платником податку - першим кредитором, визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості товарів, робіт, послуг, за якими виникла заборгованість, за фінансовими кредитами - у розмірі заборгованості за даними бухгалтерського обліку на дату здійснення такого відступлення відповідно до вимог цього Кодексу, а за іншими цивільно-правовими договорами - у розмірі фактичної заборгованості, що відступається. До складу доходів включається сума коштів або вартість інших активів, отримана платником податку - першим кредитором від такого відступлення, а також сума його заборгованості, яка погашається, за умов, що така заборгованість була включена до складу витрат згідно з вимогами цього Закону.

З системного аналізу викладених норм, з огляду на місце припису абз. 2 пп. 153.2.6 п. 153.2 ст. 153 ПК України в структурі пункту 153.2 ст. 153 ПК України, а також зважаючи на структуру п. 135.4 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України, якими класифіковано доходи і витрати операційної діяльності платників податків, з виокремленням операцій банківських установ, суд приходить до висновку, що законодавцем розмежовано правовий режим операцій продажу товарів/робіт/послуг для підприємств та операцій банківських установ, в тому числі у випадку участі банківських установ в операціях із пов'язаними особами.

Таким чином, враховуючи диференційований правовий режим обліку доходів і витрат за банківськими операціями, обмеження абз. 2 пп. 153.2.6 п. 153.2 ст. 153 ПК України, на операції з відступлення права вимоги за висновком суду не розповсюджуються.

Крім того, обмеження, встановлені абз. 2 пп. 153.2.6 п. 153.2 ст. 153 ПК України щодо права віднесення до витрат, понесених у зв'язку з продажем/обміном товарів, виконанням робіт, наданням послуг пов'язаним з таким платником податку особам або за операціями з давальницькою сировиною, лише витрат у розмірі, що не перевищує доходи, отримані від такого продажу/обміну, в контексті договору факторингу щодо вартості права вимоги за висновком суду поширюються виключно на фактора, що надає відповідну послугу - фінансування під відступлення права вимоги.

Суд критично оцінює посилання відповідача на ухвали Вищого адміністративного суду України від 04.09.2013 у справі № К/800/33564/13 та від 19.11.2013 у справі № К/800/17433/13 як на такі, що є обов'язковими для застосування судами, зокрема, перших інстанцій, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 2442 КАС України обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України є рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, у зв'язку з чим суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Більш того, частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу. Однією з таких вимог є вимога про якість закону. Під законом тут мається на увазі положення нормативно-правового акта. По-перше, закон повинен бути доступним особі, тобто містити зрозумілі й чіткі формулювання, які б давали можливість особі самостійно або з відповідною консультацією регулювати свою поведінку. По-друге, він має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування. По-третє, закон повинен відповідати всім іншим вимогам верховенства права, зокрема він з достатньою чіткістю має встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих суб'єктам владних повноважень, та спосіб їх здійснення. Це необхідно, щоб особа була захищеною від свавілля суб'єктів владних повноважень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Круслен проти Франції» від 24.04.1990).

Судом також враховується, що згідно з п. 56.21 ст. 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Крім того, судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Щокін проти України» (2010 рік, заяви № 23759/03 та № 37943/06), «Серков проти України» (2011 рік, заява № 39766/05), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права. У цих рішеннях Європейський суд, посилаючись на принцип конфлікту інтересів, закріплений у податковому законодавстві України, вказав на необхідність застосування підходу, більш сприятливого для платника податку. Суд вказав, що не може не брати до уваги вимоги Закону, який передбачає, що у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Суд визнав порушенням положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, встановивши, що державні органи обрали тлумачення національного законодавства, менш сприятливе для платників податків, що призвело до стягнення податку із заявника. У справі «Серков проти України» Європейським судом з прав людини порушення встановлено у зв'язку з тим, що, по-перше, відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі «якості» закону, що мало наслідком його суперечливе тлумачення, по-друге, незастосування судами, всупереч національному законодавству, підходу, який був би сприятливішим для заявника, коли у його справі законодавство припускало неоднозначне тлумачення.

Враховуючи викладене у сукупності, суд приходить до висновку, що контролюючий орган прийшов до помилкового висновку про те, що позивач неправомірно оподаткував вказані фінансові операції згідно з вимогами п. 153.5 ст. 153 ПК України без врахування вимог абз. 2 пп. 153.2.6 п. 153.2 ст. 153 ПК України, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про порушення позивачем п. 138.1 ст. 138 ПК України, з урахуванням пп. 153.2.6 п. 153.2, п. 153.5 ст. 153 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 09.12.2013 № 0000804320 - безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати у розмірі 10 відсотків ставки судового збору, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.12.2013 № 0000804320, прийняте Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників податків.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.) на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (03680, м. Київ, вул. Леванєвського, 2, код ЄДРПОУ 38716554) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України або прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя К.С. Пащенко