Рішення № 38429665, 24.04.2014, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Кіяшко В.Г.

Доповідач - Масенко Д.Є.

Справа № 414/1946/13-ц

Провадження № 22ц/782/1038/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - судді Масенко Д.Є.,

суддів - Коротких О.Г., Орлова І.В.,

при секретарі - Соловей А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кремінського районного суду Луганської області від 14 лютого 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про захист честі, гідності. Ділової репутації та стягнення моральної шкоди на цій підставі, -

ВСТАНОВИЛА :

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2 та просив: зобов'язати ОСОБА_4 і ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію через будь-який друкований регіональний засіб інформації (Наша газета); стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_4 і ОСОБА_2 на його користь 20 000грн. моральної шкоди та документально підтверджені судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 зазначив, що 06.11.2011р. до нього в магазин, з проханням продати автомобільні покришки та диски звернувся ОСОБА_4 та 11.11.2011р. відповідач ОСОБА_4 придбав їх. 18.11.2011р. ОСОБА_4 звернувся до нього з вимогою про повернення придбаного товару через його неякісність.19.11.2011р. ОСОБА_4 прибув до нього в магазин разом з дружиною ОСОБА_2, яка в грубій формі, у присутності клієнтів та співробітників магазину вимагала повернення грошей, разом з цим погрожуючи штрафними санкціями і моральної шкодою через наявність в неї знайомих в інспекції по захисту прав споживачів, чим заподіяла душевні страждання та занепокоєння.

Починаючи з 21.11.2011р. відповідач ОСОБА_2 почала здійснювати на нього жорсткий тиск, звертаючись зі скаргами до різних органів, в яких повідомляла неправдиві і образливі відомості, які порочать його честь, гідність та ділову репутацію.

Також, навесні 2012р. декілька постійних клієнтів та покупців магазину позивача, повідомили йому, що він має погану репутацію серед колег та покупців, через поширення якоюсь жінкою недостовірної інформації щодо нього, а саме продаж неякісного товару. Особи, що повідомили позивачу наведену інформацію працюють на шиномантажних станціях та СТО, тобто здійснюють підприємницьку діяльність в автомобільній галузі і таким чином інформація поширена серед них відповідачем ОСОБА_2 порочить його честь, гідність, підривай ділову репутацію серед колег та клієнтів. Крім цього, він отримав інформацію, що про цей випадок надруковано у газеті «Наша газета».

У період з весни 2012р. по осінь 2013р. в провадженні суду перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про захист прав споживачів, за результатами розгляду якої ухвалою апеляційного суду Луганської області від 05.08.2013р. у задоволені позову ОСОБА_4 відмовлено. Протягом часу розгляду цієї справи та починаючи з 11.11.2011р. позивач не може вести нормальну ділову діяльність, а інформація, поширена серед мешканців регіону, призводить до підриву його репутації, впливає на честь та гідність.

Оскаржуваним рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 14 лютого 2014р. позов ОСОБА_3 задоволено частково. Суд стягнув на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_4 500грн. у відшкодування моральної шкоди та 60грн. у відшкодування судових витрат; з ОСОБА_2 2500грн. у відшкодування моральної шкоди та 240грн. у відшкодування судових витрат, відмовивши у задоволені інших позовних вимог за необґрунтованістю.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2, як відповідач та представник відповідача ОСОБА_4 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Згідно положень ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. З огляду на положення наведеної правової норми та доводи апеляційної скарги, апеляційному перегляду підлягають лише задоволені судом 1 інстанції позовні вимоги ОСОБА_3, оскільки апелянт не наводить в апеляційній скарзі доводів щодо підстав скасування рішення суду 1 інстанції в частині відмови у задоволені вимог ОСОБА_3 щодо спростування недостовірної інформації через будь-які друковані засоби масової інформації.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, які з'явилися, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України

1. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

3. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України

1. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначені вимоги закону судом першої інстанції у повному обсязі виконані не були.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції, застосувавши положення ст. ст. 23,24,275,277 ЦК України, виходив з того, що в судовому засіданні достовірно встановлено поширення відповідачами інформації відносно якості товару та особи продавця, позивачем доведено порушення його особистих немайнових прав, а відповідачі не надали жодних доказів на підтвердження достовірності поширеної інформації. Крім того, суд 1 інстанції виходив з того, що недостовірність поширеної інформації підтверджена рішенням Кремінського районного суду Луганської області, рішенням апеляційного суду Луганської області та висновком експерта, яким обґрунтовано рішення та покладено в його основу, однак, судова колегія не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Сторонами по справі визнається і не підлягає доведенню відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України, що 11.11.2011р. відповідач ОСОБА_4 придбав у позивача ОСОБА_3 автомобільні покришки та диски.

Як встановлено в судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 звертався до позивача ОСОБА_3, Рубіжанської міської ради Луганської області, інспекції з питань захисту прав споживачів у Луганській області, Кремінського районного суду Луганської області з питання неналежної якості придбаного у позивача товару (а.с.31,32,33,102). Рішенням Кремінського районного суду м. Луганська від 15.08.2012р., яке було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 05.08.2013р. відмовлено у задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про повернення сплаченою суми за товар неналежної якості, відшкодування моральної шкоди та стягнення в рахунок державного бюджету України десятикратної вартості товару (а.с.77,82). Постановою від 26.12.2011р. на підставі ст..6 п.2 КПК України відмовлено у порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України (а.с.89).

На підставі п.4 ч.2 ст. 23 ЦПК України моральна шкода полягає, зокрема у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК України.

Згідно положень ст. 277 ЦК України

1. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

2. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.

3. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

4. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

5. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

6. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

7. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Як вбачається з наведених правових норм юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Виходячи з наведеного та обставин справи, судова колегія вважає, що суд 1 інстанції помилково дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки доказів цього під час апеляційного розгляду справи не встановлено.

Висновок суду 1 інстанції про доведеність поширення відповідачами недостовірної інформації не відповідає обставинам справи, оскільки письмові докази цього відсутні, а наявні в матеріалах справи відповіді на звернення позивача ОСОБА_4 до органів державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів та судові рішення є механізмом реалізації його права на звернення. Посилання суду 1 інстанції на покази свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, які були присутні під час конфліктної ситуацію за участю позивача та відповідачів в магазині, не можуть бути доказом поширення недостовірної інформації через те, що висловлювання відповідачів щодо неякісності придбаного товару продавцю є правом покупця, яке передбачено Законом України «Про захист прав споживачів» і тільки застосування лайливих висловлювань під час цього може бути підставою для відшкодування моральної шкоди, що у цьому випадку не мало місця. Також, неґрунтовним є висновок суду щодо доведеності поширення недостовірної інформації з посиланням на покази свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8, оскільки метою звернення відповідачів до цих свідків було не поширення недостовірної інформації, а надання висновку щодо якості придбаного відповідачем ОСОБА_4 товару.

Крім цього, судова колегія вважає, що висновок суду 1 інстанції щодо заподіяння позивачу моральної шкоди поширенням недостовірної інформації не відповідає обставинам справи через те, що ані з тексту позовної заяви ані з матеріалів справи не вбачається яка ж саме недостовірна інформація, яку на думку позивача поширили відповідачі заподіяла моральної шкоди.

Згідно п.2 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

З урахуванням наведеного судова колегія вважає, що рішення підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволені позов ОСОБА_3

Керуючись ст. ст. 301,303,304,307,309,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити, рішення Кремінського районного суду Луганської області від 14 лютого 2014 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволені позову за необґрунтованістю та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 121 (сто двадцять одну) гривню 80 копійок у відшкодування судових витрат.

Рішення набирає чинності негайно, однак може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: