Рішення № 38403965, 22.04.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/5839/13-ц Головуючий у І інстанції Мора О.М.Провадження № 22-ц/780/2265/14 Доповідач у 2 інстанції КашперськаКатегорія 18 22.04.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

22 квітня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк», ОСОБА_2, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки та зобов'язання вчинити дії,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання недійсним договору іпотеки та зобов'язання вчинити дії, заявлені позовні вимоги мотивував тим, що 26 вересня 2012 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Міський комерційний банк» укладено кредитний договір, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 2450000 грн. до 25 вересня 2013 року на споживчі цілі; того ж дня між банком та ним укладено договір іпотеки, яким забезпечено належне виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором та іншими угодами, укладеними до нього. Предметом іпотеки є належне йому нерухоме майно - три земельні ділянки в АДРЕСА_1. Вважає, що договір іпотеки підлягає визнанню недійсним як такий, що вчинено під впливом обману, оскільки ОСОБА_2 обіцяла здійснювати виплати на його користь, розмістивши кредитні кошти під великі відсотки, однак, своїх обіцянок ОСОБА_2 не виконала. За результатом його заяви до прокуратури розпочато кримінальне провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, в якому його визнано потерпілим. Просив визнати недійсним договір іпотеки № 879/980-ФО/І від 26 вересня 2012 року, укладений між ПАТ «Міський комерційний банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зобов'язати приватного нотаріуса ОСОБА_3 виключити з державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна записи щодо договору іпотеки відносно його земельних ділянок.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 лютого 2014 року позов ОСОБА_1 частково задоволено, визнано недійсним договір іпотеки № 879/980-ФО/І від 26 вересня 2012 року, укладений між ПАТ «Міський комерційний банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 13321.

Відповідач ПАТ «Міський комерційний банк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 лютого 2014 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим даним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 26 вересня 2012 року між ПАТ «Міський комерційний банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 870/980-ФО, відповідно до якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 2450000 грн. строком по 25 вересня 2013 року та сплатою відсотків у розмірі 29 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 26 вересня 2012 року № 870/980-ФО, 26 вересня 2012 року між ПАТ «Міський комерційний банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 870/980-ФО/І, за умовами якого ОСОБА_1 виступив майновим поручителем в частині забезпечення зобов'язань повернення ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 2450000 грн., в тому числі і сплаті процентів, пені за порушення позичальником умов кредитного договору та будь-якого збільшення цієї суми, яке прямо передбачене умовами кредитного договору. Предметом іпотеки є земельні ділянки в АДРЕСА_1. 0,1792 га. для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, пл. 0,1292 га. для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, пл. 0,1822 га. для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040, загальною заставною вартістю 7815772 грн.

Згідно вироку Подільського районного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року у справі № 758/16295/13-к, у відповідності до обвинувального акту від 13 грудня 2013 року ОСОБА_4 у серпні-вересні 2012 року, діючи умисно, з метою схиляння ОСОБА_1 до укладання договору іпотеки з ПАТ «Міський комерційний банк» для забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором та створення у нього враження про платоспроможність останньої, за місцем свого проживання виготовив дві довідки від відділень ПАТ КБ «ПриватБанк», ПАТ «Міський комерційний банк», до яких вніс інформацію про повне виконання ОСОБА_2 умов кредитних договорів, роздрукував їх та власноручно поставив підписи в них від імені директорів відділень ПАТ КБ «ПриватБанк» Петрової О.М., ПАТ «Міський комерційний банк» Слюз І.Б. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, спрямований на використання підроблених офіційних документів, що видаються банківськими установами, і які надають права та звільняють від обов'язків, перебуваючи за адресою м. Київ, вул. Сагайдачного, 40, пред'явив ОСОБА_1 завідомо підроблені довідки з метою схиляння його до укладання договору іпотеки з ПАТ «Міський комерційний банк» для забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором, чим здійснив використання завідомо підроблених документів. Даним вироком затверджено угоду від 13 грудня 2013 року про визнання винуватості між прокурором прокуратури Подільського району м. Києва Єфімовим А.А. та підозрюваним ОСОБА_4

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та визнаючи іпотечний договір недійсним на підставі ст. 230 ЦК України, суд першої інстанції виходив із того, що під час укладення договору іпотеки ОСОБА_1 діяв під впливом обману зі сторони особи, яка засуджена за підроблення документів, а факт введення його в оману підтверджується вироком Подільського районного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року у справі № 758/16295/13-к.

Колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не ґрунтується на законі та спростовується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Згідно ст. 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з ЦК України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (статті 215 - 235 ЦК України).

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Предметом спору є визнання недійсним договору іпотеки з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсними. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторни в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Згідно п. п. 19, 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суд першої інстанції зазначені вимоги закону залишив поза увагою та прийшов до помилкового висновку про визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом обману.

Так, судом не було враховано, що особа засудженого за вчинення злочину з підроблення документів (ОСОБА_4) не є особою, яка виступала представником сторони ПАТ «Міський комерційний банк» у договорі іпотеки (Грабовецький В.Д.), позивачем також не доведено, що дана особа перебуває у трудових або будь-яких інших відносинах з ПАТ «Міський комерційний банк», а відтак дії засудженого як особи, яка не була стороною договору іпотеки, жодним чином не можуть впливати на права та обов'язки сторін за договором, створювати для них юридичні наслідки у вигляді відповідальності сторін в частині визнання правочинів недійсними.

Інших належних та допустимих доказів вчинення договору іпотеки під впливом обману, окрім вказаного вироку, позивачем не надано.

З аналізу п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» також вбачається, що ОСОБА_1 не довів, а суд не встановив той факт, що 26 вересня 2012 року під час укладення іпотечного договору позивач перебував під впливом обману з боку відповідача, або ж був введений в оману відповідачем чи його посадовими (службовими) особами, не довів наявність умислу в діях відповідача.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам сторін та наданим сторонами доказам та прийшов до помилкового висновку про підставність та обґрунтованість заявленого позову.

Відтак, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено обставин, на які він посилався, обґрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсним договору, вчиненого під впливом обману, а отже задоволенню вони не підлягають.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення про відмову позивачу в позові.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» задовольнити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 лютого 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк», ОСОБА_2, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки та зобов'язання вчинити дії.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.