Постанова № 38395539, 18.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

18 квітня 2014 року 14:43 справа №826/45/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кузьменка В.А., суддів Добрівської Н.А., Огурцова О.П., за участю секретаря Калужського Д.О. та представників:

позивача: ОСОБА_1;

ОСОБА_2;

відповідача: Монастирука Ю.А.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доМіністерства закордонних справ Українипровизнання дій протиправними та скасування наказу

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 14 квітня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства закордонних справ України (далі по тексту - відповідач), в якому просить: 1) визнати дії відповідача по відкликанню ОСОБА_1 з посади Генерального консула України у Стамбулі (Турецька Республіка) протиправними; 2) скасувати наказ відповідача від 16 грудня 2013 року №3108-ос "Про відкликання Генерального консула України у Стамбулі ОСОБА_1".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 січня 2014 року відкрито провадження у справі №826/45/13-а, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 14 квітня 2014 року позивач та його представник позовні вимоги підтримали, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до наказу Міністерства закордонних справ України від 16 грудня 2013 року №3108-ос "Про відкликання Генерального консула України в Стамбулі ОСОБА_1" ОСОБА_1, Генерального консула України в Стамбулі відкликано в Україну 07 грудня 2013 року у зв'язку із закінченням довготермінового відрядження, на підставі статті 21 Закону України "Про дипломатичну службу" та листа Міністерства закордонних справ України від 02 грудня 2013 року №201/61318-914-5488.

Позивач вважає дії відповідача по відкликанню з посади Генерального консула України в Стамбулі протиправними, а наказ таким, що суперечить вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню, мотивуючи позовні вимоги тим, що строк довготермінового відрядження не закінчився, тобто відкликання позивача відбулось достроково, а у плані ротацій на 2013 рік ротація по посаді Генерального консула України в Стамбулі відсутня.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав відповідності своїх дій та оскаржуваного наказу вимогам закону.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає необґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1, виходячи з наступних мотивів.

Правові засади та порядок організації діяльності дипломатичної служби України як складової частини державної служби, а також особливості правового статусу працівників дипломатичної служби України визначає Закон України "Про дипломатичну службу".

Статтею 20 Закону України "Про дипломатичну службу" зокрема передбачено, що у системі органів дипломатичної служби здійснюється ротація працівників дипломатичної служби.

Працівники дипломатичної служби підлягають ротації і направляються у довготермінове відрядження з урахуванням їхньої професійної підготовки, спеціалізації та досвіду роботи, а також службової необхідності.

Порядок ротації працівників дипломатичної служби в системі органів дипломатичної служби визначається Міністром закордонних справ України.

Матеріали справи підтверджують, що наказом Міністерства закордонних справ України від 21 травня 2010 року №813-ос "Про призначення ОСОБА_1" позивача призначено на посаду Генерального консула України у Стамбулі (Турецька Республіка) на час довготермінового відрядження.

Частиною першою статті 21 Закону України "Про дипломатичну службу" встановлено, що довготермінове відрядження дипломатичних працівників триває, як правило, до чотирьох років у державах з нормальними кліматичними умовами та стабільною політичною ситуацією і до трьох років у державах з важкими кліматичними умовами або складною політичною ситуацією.

Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону України "Про дипломатичну службу" після закінчення довготермінового відрядження працівники дипломатичної служби відкликаються у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до статті 22 Закону України "Про дипломатичну службу" працівники дипломатичної служби, направлені у довготермінове відрядження, можуть бути достроково відкликані до України у випадках: службової необхідності; за станом здоров'я; невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків; вчинення проступків, які їх ганьблять; вчинення членами їх сімей дій, що можуть призвести до негативних наслідків при подальшому перебуванні працівника дипломатичної служби у довготерміновому відрядженні.

Як свідчить зміст спірного наказу, підставою для відкликання позивача є закінчення довготермінового відрядження.

Таким чином, в межах спірних правовідносин необхідно встановити чи закінчився строк довготермінового відрядження позивача та правомірність підстави для його відкликання.

Судом встановлено, що граничним строком перебування позивача у довготерміновому відрядженні у Генеральному консульстві України у Стамбулі є 21 травня 2014 року.

Листом від 02 грудня 2013 року №201/61318-914-5488 Міністерство закордонних справ України повідомило ОСОБА_1 про те, що його закордонне відрядження на посаді Генерального консула України в Стамбулі завершено та, як встановлено судом вище, наказом від 16 грудня 2013 року позивача відкликано з Генерального консульства України в Стамбулі, тобто до закінчення чотирирічного строку його перебування у довготерміновому відрядженні.

При цьому суд звертає увагу, що наведені вище правові норми встановлюють граничний строк перебування дипломатичного працівника у довготерміновому відрядженні у закордонній дипломатичній установі з урахуванням кліматичних умов та політичної ситуації та не містять жодних посилань на неможливість відкликання працівника дипломатичної служби з довготермінового відрядження до закінчення граничного строку такого відрядження.

Так, буквальний зміст статті 21 Закону України "Про дипломатичну службу", яка є підставою для прийняття спірного наказу, вказує на можливість тривалості довготермінового відрядження дипломатичних працівників у державах з нормальними кліматичними умовами та стабільною політичною ситуацією до чотирьох років; при цьому зазначено "як правило", тобто чотири роки, не є встановленим строком перебування працівника дипломатичної служби у довготерміновому відрядженні.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на відсутність у Плані ротацій на 2013 рік, ротації по посаді Генерального консула України в Стамбулі, оскільки чинним законодавством порядок відкликання працівників дипломатичної служби з довготермінового відрядження не ставиться в залежність від включення до Плану ротації відповідної посади у закордонній дипломатичній установі, з якої відкликано дипломатичного працівника.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено факту вчинення відповідачем протиправних дій щодо відкликання ОСОБА_1 з посади Генерального консула України у Стамбулі (Турецька Республіка) та відповідно наявності підстав для скасування наказу від 16 грудня 2013 року №3108-ос "Про відкликання Генерального консула України у Стамбулі ОСОБА_1".

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Міністерством закордонних справ України доведено правомірність та обґрунтованість вчинених дій та оскаржуваного наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.А. Кузьменко

Судді Н.А. Добрівська

О.П. Огурцов