Ухвала суду № 38359332, 01.04.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

01 квітня 2014 року

справа № 2а-0870/12257/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Олефіренко Н.А.

суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.

за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 березня 2012 р. у справі № 2а-0870/12257/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетик-21»

до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

27 грудня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетик-21» звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя, в якому просило визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення №0000412302 від 16.12.2011р. винесене Державною податковою інспекцією у Комунарському районі м.Запоріжжя щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетик-21» , яким нараховане податкове зобов’язання за податком на додану вартість в сумі 37 803,75 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено у повному обсязі: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Форма «Р», прийняте Державною податковою інспекцією у Комунарському районі м.Запоріжжя №0000412302 від 16.12.2011р.

Не погодившись з постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27 березня 2012 р. у справі № 2а-0870/12257/11, ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення прийнято з неправильним застосуванням норм права та неповним встановленням обставин, що мають значення для розгляду справи, просила скасувати постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «Енергетик-21».

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 21.11.2011 року по 25.11.2011 року представниками ДПІ Комунарського району м. Запоріжжя була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетик-21» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при здійсненні фінансово- господарських відносин з ТОВ «Рембудпостач-2008» за серпень 2011 року.

За результатами перевірки було складено акт перевірки №2541/2302/33700749 від 02.12.2011 року, яким встановлено порушення пп.14.1.181 п.14.1 ст..14, п.185.1 ст.185,п.187.1ст.187, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України.

Як слідує з акту перевірки, висновок відповідача про порушення позивачем зазначених вище положень ПК України ґрунтується на тому, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Рембудпостач-2008» не спричиняють реального настання правових наслідків.

Як встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ТОВ «Рембудпостач-2008» укладено договір на поставку товару постачальником (ТОВ «Рембудпостач-2008») на адресу покупця («Енергетик-21») відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати товар (технічний матеріал), в асортименті, кількості та по цінам, які будуть зазначені у видаткових накладних, а покупець прийняти та оплатити товар.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та отримання права на бюджетне відшкодування є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, фактичне виконання умов договору підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими та податковими накладними, рахунками-фактури, банківськими виписками.

Згідно платіжних доручень розрахунки між сторонами здійснювались у безготівковій формі.

Не є такими, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Рембудпостач-2008» доводи відповідача про те, що контрагент не мав можливості перевозити товар оскільки останній не має своїх транспортних засобів. Так відповідно до договору оренди автомобіля у приватної особи від 25.06.2011 року ТОВ «Рембудпостач-2008» користувалося орендованим транспортним засобом.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Згідно з положеннями частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісним платником податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалене по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в апеляційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши у межах апеляційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, ст. 198, ст.200, ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя – залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 березня 2012 р. у справі № 2а-0870/12257/11 – залишити без змін.

Ухвала набирає чинності відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги.

Головуючий: Н.А. Олефіренко

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров