Ухвала суду № 3834629, 28.05.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа №22а-17627/08

Головуючий в першій інстанції Винокуров К.С.Справа в першій інстанції № 11/88Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Бараненко І.В.

Бистрик Г.М.

при секретарі:Бондар С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2008 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адванс» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання нечинними рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Адванс» звернулися в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Оболонському районі міста Києва № 0000382302/0, № 0000372302/0 від 05.07.2007р.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2008 р. позов задоволено:

визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва № 0000372302/0 від 05.07.2007р.

визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва № 0000382302/0 від 05.07.2007р.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, ДПІ у Оболонському районі міста Києва подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2008 р. та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення зявившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Оболонському районі міста Києва проведено невиїзну документальну перевірку достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість ТОВ «Адванс» при взаємовідносинах з ТОВ «Леокос» за період з 01.06.2005р. по 30.06.2006р., про що складено акт № 504-23-2-5-32825036 від 26.06.2007р. (копія в матеріалах справи).

На підставі складеного акту винесені податкові повідомлення-рішення:

- № 0000372302/0 від 05.07.2007р. яким за порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.1997 р. визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 73 650 грн. (в тому числі 49 100 грн. основний платіж, 24 550 грн. штрафні (фінансові) санкції);

- № 0000382302/0 від 05.07.2007р. - за порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97 від 03.04.1997 р. визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 57 581 грн. (в тому числі 38 387 грн. основний платіж, 19 194 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Згідно листа-повідомлення позивача про помилковість отриманих податкових повідомлень-рішень № 0000372302/0 та № 0000382302/0, ДПІ у Оболонському районі міста Києва листом № 24006/10/23-205 від 25.07.2007р. зазначила, що у вказаних податкових повідомленнях-рішеннях замість набраного коду підприємства 33148533 слід вважати код підприємства-позивача - 32825036.

Як вбачається з матеріалів справи у червні 2005р. між позивачем та ТОВ «Леокос» укладено договір поставки продукції, суму витрат за яким віднесено до складу валових витрат, а за виданою на виконання договору податковою накладною до складу податкового кредиту було віднесено відповідну суму податку на додану вартість.

Нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток оспорюваними рішеннями здійснено у звязку з неприйняттям в якості первинних документів, що підтверджують здійснення господарської діяльності документів отриманих позивачем від

ТОВ «Леокос» саме на тій підставі, що згідно рішення Деснянського районного суду м. Києва по справі № 2-2286/05 від 27.12.2005р. визнано недійсним статут, свідоцтво про державну реєстрацію з моменту реєстрації, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Леокос» з 22.11.2004р.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану» та пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп. 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що донарахування податкових зобовязань з податку на прибуток згідно рішення № 0000372302/0 від 05.07.2007р. здійснено відповідачем за висновками викладеними у п. 2.2 Акту перевірки в частині неправомірності віднесення відповідних сум до складу валових витрат. Зокрема, в порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємством до складу валових витрат у першому півріччі 2005р. безпідставно віднесено витрати на придбання матеріальних цінностей на суму 191 936, 52 грн., яка не підтверджена відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Витрати в сумі 191 936, 52 грн. понесені підприємством у звязку із укладенням договору поставки № 14/06-05 від 14.06.2005р. На підтвердження суми витрат за вказаним договором надано видаткову накладну № 1606 від 15.06.2005р., якою підтверджується отримання придбаного товару на суму 230 323, 82 грн. (191 936, 52 грн. - сума без ПДВ), банківська виписка за 15.06.2005р.-17.06.2005р. свідчить про оплату товару, податкова накладна № 1606 від 15.06.2005р..

За таких обставин судом першої інстанції вірно встановлено, що витрати віднесені позивачем до складу валових витрат за договором укладеним з ТОВ «Леокос» підтверджені документально, складання первинних документів на час проведення їх у бухгалтерському обліку підтверджується фактом перерахування коштів в оплату придбаного товару.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені законом реквізити.

Податкова накладна № 1606 від 15.06.2005р. виписана на виконання Договору поставки № 14/06-05 від 14.06.2005р. укладеного позивачем з ТОВ «Леокос» на загальну суму 230 323, 82 грн. (в тому числі ПДВ - 38 387, 30 грн.) містить усі обовязкові реквізити. Товар за укладеним договором на суму 230 323, 82 грн. позивачем отримано за видатковою накладною № 1606 від 15.06.2005р., оплата за договором проведена у повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками за 15.06.2005р.- 17.06.2005р. - в ціні придбаного товару, ТОВ «Адванс» було сплачено податок на додану вартість.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на рішення Деснянського районного суду м. Києва по справі № 2-2286/05 від 27.12.2005р. про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Леокос» колегія суддів вважає безпідставним, оскільки зазначене рішення прийняте після здійснення операцій з позивачем.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва по справі № 2-2286/05 від 27.12.2005р. не набрало законної сили, оскільки було скасоване ухвалою Апеляційного суду міста Києва з направленням справи на новий розгляд. За результатами нового розгляду, ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 14.12.2006р. провадження у справі за позовом ДПІ у Деснянському районі міста Києва про визнання недійсними установчих документів ТОВ «Леокос» закрито. Вказана ухвала залишена без змін Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21.02.2007р.

На момент виконання зобовязань згідно отриманої податкової накладної, обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, підприємство знаходилось в Єдиному державному реєстрі, а також мало свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Сума податкового кредиту позивача за червень 2005р. сформована на підставі податкової накладної, оформленої належним чином, отриманої від ТОВ «Леокос», зареєстрованого платником податку на додану вартість.

Законом України «Про податок на додану вартість» обовязок підтвердження факту утримання та внесення продавцем до бюджету податку на додану вартість на покупця не покладено, оскільки відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» такий обовязок покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобовязань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для контрагента. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені чинним законодавством умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

За вказаних обставин суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності винесення ДПІ у Оболонському районі міста Києва податкових повідомлень-рішень № 0000382302/0, № 0000372302/0 від 05.07.2007р.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як субєктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятих ним рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2008 р. відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у звязку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2008 р. - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2008 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвалу може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом одного місяця після набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя Судді: