Ухвала суду № 3834627, 28.05.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа №22а-17624/08

Головуючий в першій інстанції Добрянська Я.І.Справа в першій інстанції № 6/247Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Бараненко І.В.

Бистрик Г.М.

при секретарі:Бондар С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2008 р. у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

ВАТ ВТБ Банк звернулися в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до ДПІ у Голосіївському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, винесених Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва:

№ 0000152201/0 від 15.05.2007 p., згідно якого донараховано податок на прибуток в розмірі 3 397 246,00 грн., них основного платежу 1 802 351,00 грн. та 1 594 895,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№ 0000152201/1 від 25.07.2007 p., згідно якого донараховано податок на прибуток в розмірі 3 397 246,00 грн., них основного платежу 1 802 351,00 грн. та 1 594 895,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№ 0000152201/2 від 04.10.2007 p., згідно якого донараховано податок на прибуток в розмірі 3 397 246,00 грн., них основного платежу 1 802 351,00 грн. та 1 594 895,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій,

та визнати недійсним рішення Державної податкової адміністрації України про результати розгляду скарги від 30.11.2007 р. № 11953/6/25-0115.

В подальшому позивач подав заяву про збільшення позовних вимог та просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000152201/3 від 15.05.2007 p., згідно якого донараховано податок на прибуток в розмірі 3 397 246,00 грн., них основного платежу 1 802 351,00 грн. та 1 594 895,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В попередньому судовому засіданні позивач подав клопотання від 29.01.2008 р. про відмову від позову в частині визнання недійсним рішення ДПА України про результати розгляду скарги від 30.11.2007 р. № 11953/6/25-0115, в іншій частині позовні вимоги залишилися без змін.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2008 р. позов задоволено:

скасовано податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва

від 15.05.2007 p. №0000152201/0 основного платежу 1 802 351,00 грн. та 1 594 895,00 грн. штрафних санкцій;

від 25.07.2007 р. №0000152201/1 основного платежу 1 802 351,00 грн. та 1 594 895,00 грн. штрафних санкцій;

від 04.10.2007 р. №0000152201/2 основного платежу 1 802 351,00 грн. та 1 594 895,00 грн. штрафних санкцій;

від 11.12.2007 р. №0000152201/3 основного платежу 1 802 351,00 грн. та 1 594 895,00 грн. штрафних санкцій.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, ДПІ у Голосіївському районі міста Києва подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2008 р. та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Представник позивача подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2008 р. без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення зявившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Голосіївському районі м. Києва була проведена виїзна планова перевірка ЗАТ «Внєшторгбанк» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 18.01.2005 р. по 31.12.2006 p., за результатами якої складено акт від 04.05.2007 р. № 238/1-22-10-33294890, МФО 380195).

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 15.05.2007 р. № 0000152201/0, яким визначив ЗАТ «Внєшторгбанк (Україна)» суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 1 802 351,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 1 594 895,00 грн.

Відповідачем зазначено, що позивачем в порушення абз. 2 пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, (далі Закон № 283/97-ВР) не включено до складу валового доходу за півріччя 2006 р. отримане страхове відшкодування відповідно до полісу страхування автомобіля на суму 62 777,00 грн. Також, ВАТ ВТБ Банк безпідставно відніс до складу валових витрат створеного банком страхового резерву під нестандартні операції (зобовязання) , по яких відсутній основний борг, які обліковуються банком на позабалансових рахунках в сумі 7 146 625,00 грн., що є порушенням пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5, пп. 12.2.1 та 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону №283/97-ВР.

Позивач не погодився з вказаним податковим повідомленням-рішенням та в порядку передбаченому п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III оскаржив його до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва. В подальшому в ході процедури адміністративного оскарження відповідач додатково прийняв податкові повідомлення-рішення від 25.07.2007 р. №0000152201/1, від 04.10.2007 р. №0000152201/2 про визначення податкового зобовязання у розмірі, аналогічного вищезазначеному.

За результатами процедури адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, Державною податковою адміністрацією України прийнято остаточне Рішення від 30.11.2007 р. №11953/6/25-0115 про результати розгляду скарги, яким зазначені податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скаргу без задоволення. Відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення №0000152201/3 від 15.05.2007 p., згідно якого донараховано податок на прибуток в розмірі 3 397 246,00 грн., них основного платежу 1 802 351,00 грн. та 1 594 895,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

ВАТ ВТБ Банк є правонаступником всіх прав та обовязків Закритого акціонерного товариства «Внєшторгбанк (Україна)».

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про порушення позивачем абз. 2 пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що ст. 8 Закону № 283/97-ВР встановлені особливості податкового обліку щодо з основними фондами та амортизаційними відрахуваннями.

Відповідно до п. 8.2 ст. 8 Закону №283/97-ВР, транспортні засоби відносяться до основних фондів групи 2.

Підпунктом 8.4.8. п. 8.4. ст. 8 Закону № 283/97-ВР передбачено, що у разі ліквідації основних фондів за рішенням платника податку або якщо з незалежних від платника податку обставин основні фонди (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації або платник змушений відмовитися від використання таких основних фондів з обставин загрози чи неминучості їх заміни, зруйнування або ліквідації, платник податку в звітному періоді, в якому виникають такі обставини:

а) збільшує валові витрати на суму балансової вартості окремого обєкта основних фондів групи 1, при цьому вартість такого обєкта прирівнюється до нуля;

б) не змінює балансову вартість груп 2,3 і 4 стосовно основних фондів цих груп.

При цьому відповідно до пп. 8.4.9. п.8.4. ст. 8 Закону № 283/97-ВР, у разі коли страхова організація або інша юридична чи фізична особа, визнана винною у заподіяні шкоди, компенсує платнику податку втрати, повязані з виникненням обставин, визначених у підпункті 8.4.8. цього пункту, платник податку в податковий період, на який припадає така компенсація:

а) збільшує валовий дохід на суму компенсації за основні фонди групи 1 (окремий обєкт основних фондів групи 1);

б) зменшує балансову вартість відповідної групи основних фондів на суму компенсації за основні фонди груп 2, 3 і 4.

Таким чином, якщо транспортний засіб, що використовувався у власній господарській діяльності платника податку, було частково пошкоджено в результаті ДТП, то з метою оподаткування застосовуються саме норми пп. 8.4.9. п. 8.4. ст. 8 Закону №283/97-ВР, які передбачають зменшення балансової вартості основних фондів групи 2 на суму компенсації витрат, повязаних з виникненням обставин ДТП.

При отриманні від страхової компанії компенсації збитків, повязаних із зруйнуванням (знищенням, розкраданням тощо) застрахованих саме основних фондів, підприємству слід керуватися окремим порядком, встановленим пп. 8.4.8. і 8.4.9. п. 8.4. ст. 8 Закону №283/97-ВР, зважаючи на пріоритетність цієї норми.

Між позивачем та ЗАТ «Європейський страховий альянс» укладений договір із страхування транспортного засобу у вигляді полісу серія 106 К № 007296 від 01.03.2005 р.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди позивач отримав від страхової організації компенсації витрат, повязаних із пошкодженням застрахованого автомобіля внаслідок страхового випадку. Тобто, позивач правомірно, у відповідності до положень пп. 8.4.9. п. 8.4. ст. 8 Закону № 283/97-ВР, здійснив зменшення балансової вартості 2-ї групи основних фондів на суму отриманого відшкодування в розмірі 62 777,00 грн., що свідчить про безпідставність та неправомірність висновку про порушення у звязку із незастосуванням позивачем абз. 2 пп. 5.4.6. п. 5.4. ст. 5 Закону №283/97-ВР.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про помилковість посилання відповідача про порушення позивачем абз. 2 пп. 5.4.6. п. 5.4. ст. 5 Закону № 283/97-ВР, оскільки вказана операція не призводить до зменшення бази оподаткування або зменшення податкових надходжень до бюджету з податку на прибуток.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про порушення позивачем пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5, пп. 12.2.1 та 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з таких підстав.

Відповідно до пп. 5.2.4. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми коштів, внесених до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Пунктом 12.2. ст. 12 Закону № 283/97-ВР визначено особливості покриття безнадійної заборгованості банками та небанківськими фінансовими установами.

Згідно з пп. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 цього Закону встановлено, що будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі - фінансові установи), зобовязані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Підпункт 12.2.2 п. 12.2. ст. 12 Закону № 283/97-ВР визначає, що з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті, створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

У відповідності до пп. 12.2.3 п. 12.2. ст. 12 Закону №283/97-ВР розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати для комерційних банків - 10 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.

При цьому, згідно з абз. 3 цього підпункту до суми зазначеної заборгованості не включаються зобовязання дебіторів, які виникають при здійсненні операцій, що не включаються до основної діяльності фінансових установ.

Абзацом 4 підпункту 12.2.3 п. 12.2 ст. 12 Закону №283/97-ВР встановлено, що під терміном «основна діяльність» слід розуміти операції, визначені статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також відповідними статтями законів про небанківські фінансові установи.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банки мають право здійснювати такі банківські операції:

приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Згідно з ч.2 ст. 47 вказаного Закону, банки також мають право здійснювати такі операції та угоди:

надання гарантій і поручительств та інших зобовязань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі:

випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів.

Окрім цього, відповідно до абз. 4 ст. 47 цього Закону, банки також мають право здійснювати операції за дорученням клієнтів або від свого імені з інструментами грошового ринку, з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках, з фінансовими фючерсами та опціонами.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що виходячи з положень пп. 12.2.1. - 12.2.3. п.12.2. ст. 12 Закону № 283/97-ВР, банки створюють страховий фонд за всіма види кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством. Створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону. При цьому до суми зазначеної заборгованості не включаються зобовязання дебіторів, які виникають при здійсненні операцій, що не включаються до основної діяльності фінансових установ, під якою слід розуміти операції, визначені ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до абз. 4 п. 1.5. «Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затвердженого Постановою Правління НБУ від 06.07.2000 р. № 279, банки зобовязані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Пунктом 1.4. вказаного Положення № 279 передбачено, що до заборгованості за кредитними операціями, що становить кредитний портфель банку належить:

кредити, які надані іншим банкам, і сумнівна заборгованість за ними; кредити субєктам господарювання в поточну діяльність, в інвестиційну діяльність і сумнівна заборгованість за ними;

гарантії поручительства, підтверджені акредитиви, акцепти та авалі, що надані банкам; гарантії та авалі, що надані клієнтам (крім банків);

сумнівні гарантії, що надані банкам і клієнтам; зобовязання з кредитування, що надані банкам і клієнтам і т.д.

У відповідності до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобовязання банку надати певну суму грошей, будь-яка

гарантія, будь-яке зобовязання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобовязання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобовязання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Окрім цього, згідно з ч. 1 ст. 49 цього Закону, як кредитні операції у цій статті розглядаються операції, зазначені у пункті 3 частини першої (розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик) та у пунктах 3-7 частини другої статті 47 цього Закону (організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг); надання гарантій і поручительств та інших зобовязань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; придбання права вимоги на виконання зобовязань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); лізинг).

Відповідно до п. 2 «Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах», затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. № 639, гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобовязань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобовязання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобовязань у повному обсязі або їх частину в разі предявлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії.

Відповідно до п. 1.4. «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» затвердженої Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22, встановлено, що акредитив це договір, що містить зобовязання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобовязаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач правомірно відніс суми коштів за кредитними лініями, по операціях з гарантіями та суми коштів по операціях з акредитивами до страхового резерву, які у відповідності до пп. 5.2.4. п. 5.2 ст. 5 Закону України № 283/97-ВР включаються до складу валових витрат позивача, оскільки кредитні лінії як вид банківського кредиту та як кредитна операція, відноситься до видів кредитів та активних банківських операцій, а також безпосередньо до основної діяльності банку, заборгованість за якими відноситься до заборгованості за кредитними операціями, за якими формується страховий резерв.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що дії позивача не призвели до зменшення бази оподаткування або зменшення податкових надходжень до бюджету з податку на прибуток, оскільки відповідно до пп. 12.2.4 п. 12.2. ст. 12 Закону № 283/97-ВР у разі, коли за наслідками звітного податкового періоду відбувається зменшення сукупного розміру нестандартних або безнадійних кредитів (інших видів заборгованості) у звязку з їх переведенням до стандартної категорії чи зі списанням до складу валових витрат платника податку за процедурою, встановленою пунктом 12.3. цієї статті, або при зменшенні сум боргових вимог, що використовуються як база для визначення обмежень, встановлених підпунктом 12.2.3 цього пункту, надлишкова сума страхового резерву направляється на збільшення валового доходу фінансової установи за наслідками такого звітного періоду. Що кореспондується з пп. 4.1.6. п.4.1. ст. 4 Закону, яким передбачено, що валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів у порядку, передбаченому пунктом 12.2. цього Закону.

За вказаних обставин суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності винесення ДПІ у Голосіївському районі міста Києва №0000152201/0 від 15.05.2007 p., №0000152201/1 від 25.07.2007 р., №0000152201/2 від 04.10.2007 р., №0000152201/3 від 11.12.2007 р.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2008 р. відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у звязку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2008 р. - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2008 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвалу може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом одного місяця після набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя Судді: