Ухвала суду № 38337506, 16.04.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/10611/13-ц Головуючий у І інстанції Ярмола О.Я.Провадження № 22-ц/780/2160/14 Доповідач у 2 інстанції ГолубКатегорія 41 16.04.2014

УХВАЛА

Іменем України

16 квітня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Голуб С.А., .

суддів Приходька К.П., Таргоній Д.О.

при секретарі Черепинець А. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2014 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року позивач пред»явив в суді названий позов, посилаючись на те, що він на підставі договору дарування з 2011 року є власником 75/100 частини квартири АДРЕСА_1. Власником 25/100 частин цієї квартири була ОСОБА_6, яка померла у 1999 році. Відповідач самовільно вселився в квартиру і не дає можливості вселитись в квартиру позивачу, тим самим створивши перешкоди позивачу у користуванні власністю.

Оскільки відповідач не є власником квартири, не має жодних правових підстав для проживання у квартирі, не зареєстрований в квартирі, не має договору оренди квартири, позивач просив суд усунути перешкоди у користуванні ним спірною квартирою шляхом виселення відповідача із квартири.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2014 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Зокрема посилається на те, що суд не врахував тієї обставини, що позивачу належить лише частина квартири, а саме дві кімнати . Враховуючи, що позивачу належить лише ? частини квартири з індивідуально визначеними приміщеннями, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими і такими, що не підлягали до задоволення.

Заслухавши доповідь суді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційних скарг, судова колегія прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору дарування частини квартири позивачу належить 75 100 частин квартири АДРЕСА_1. Згідно зазначеного договору позивачу подарували 75/100 частин квартири, а саме дві житлові кімнати - 16,95 кв.м., 12,65 кв.м., а шафа -0,47 кв.м., балкон -0,6 кв.м., коридор, санвузол, кухня знаходиться в спільному користуванні. Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_6 належить 1/4 частина зазначеної квартири, а ОСОБА_2 75 100 частин цієї ж квартири. Форма власності - приватна спільна часткова. (а.с. 4а,5).

Відповідно до наданої інформації відділом державної реєстрації актів цивільного стану - ОСОБА_6 померла та актовий запис про смерть за №15 від 20.01.1999 року було складено виконавчим комітетом Узинської міської ради Білоцерківського району (а.с.72-74).

На запит суду, Узинська міська державна нотаріальна контора Київської області повідомила, що спадкова справа після померлої ОСОБА_6 не заводилася (а.с.76-77).

Відповідно до довідки ф.3 - в квартирі АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований. Дане підтверджується довідкою ф.№3, наданою КП ВУ ЖЕК №1 від 03.02.2014 р. (а.с.78).

В спірній квартирі на сьогодні проживає без реєстрації відповідач ОСОБА_1 Будь-яких прав власності чи користування зазначеною квартирою за відповідачем не зареєстровано.

Позивач позбавлений можливості користуватися житлом, не може потрапити до цієї квартири. З даного приводу позивач звертався до правоохоронних органів, але на сьогодні спір так і не вирішений.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є власником частини квартири, відповідач створює йому перешкоди у користуванні квартирою, а тому право позивача на користування належною йому власністю підлягає захисту в обраний ним спосіб, а саме шляхом виселення відповідача із квартири .

Судова колегія погоджується із таким висновком суду виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач як власник ? частин спірної квартири позбавлений права користування належним йому майном внаслідок дій відповідача, який без належних правових підстав вселився в квартиру, користується нею і не допускає до неї власника.

Посилання відповідача на належність позивачу лише конкретно визначених кімнат, що виключає право останнього вимагати виселення відповідача із квартири, судова колегія вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Як вбачається із витягу з реєстру права власності на нерухоме майно, за позивачем зареєстроване право власності на 75/100 частин квартири. Будь яких вказівок про належність позивачу саме конкретно визначених приміщень витяг не містить.

Як зазначено в п.1.3. договору дарування частини квартири, на підставі якого позивач став власником 75/100 спірної квартири, дарувальник дарує 75/100 частин квартири, загальною площею - 41,56 кв.м., житловою площею - 29,6 кв.м., а саме: дві житлові кімнати - 16,95 кв.м., 12,65 кв.м., шафа - 0,47 кв.м., балкон - 0,6 кв.м., коридор, санвузол, кухня знаходяться у спільному користуванні.

Тобто, враховуючи синтаксичне і пунктуаційне викладення вказаного пункту договору не можна зробити однозначний висновок про те, які приміщення були подаровані позивачеві і які залишені у спільному користуванні з іншим співвласником. Із вказаного договору можна зробити лише однозначний висновок про те, що позивач є власником 75/100 частин квартири, а тому має право користуватись належною йому власністю і в цьому праві не може бути обмежений.

Відповідач як особа, яка вселилась в квартиру без згоди власника, не має жодних правових підстав для користування квартирою, а тому його проживання створює перешкоди для користування квартирою власникові , а тому суд обґрунтовано задовольнив позов про його виселення із спірної квартири.

Судова колегія не сприймає посилання представника відповідача на те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту свого права, оскільки належним способом був би позов про вселення до квартири. При цьому судова колегія виходить з того, що відповідач взагалі не має жодної правової підстави для користування квартирою, а тому його проживання у квартирі разом із власником цієї квартири у будь-якому випадку буде обмежувати права власника на користування квартирою.

З врахуванням наведеного, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 316, 317 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2014 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді Голуб С.А.

Таргоній Д.О.

Приходько К.П.