Ухвала суду № 38335609, 16.04.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/3242/13-ц Головуючий у І інстанції Орда О.О.Провадження № 22-ц/780/2035/14 Доповідач у 2 інстанції ГолубКатегорія 1 16.04.2014

УХВАЛА

Іменем України

16 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Голуб С.А.

суддів : Приходька К.П., Таргоній Д.О.

при секретарі : Черепинець А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Комунальне підприємство Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на частину нерухомого майна, -

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2013 року ОСОБА_1 пред»явив в суді названий позов посилаючись на те, що в 1981 році він познайомвся з відповідачем. В 1985 році у них народилась дочка ОСОБА_3 У 1987 році сторони переїхали на проживання до АДРЕСА_1. Сторони проживали однією сім»єю , мали спільний бюджет і вели спільне господарство. З січня 1997 року припинили спільне проживання і відповідач переїхала на проживання квартиру АДРЕСА_2, а позивач залишився проживати в будинку.

Позивач просив встановити факт спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу з 1984 року по 1996 рік і визнати за позивачем право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 та на ? частину квартири АДРЕСА_2

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 січня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач оскаржив його в апеляційному порядку оскільки з посиланням на невідповідність рішення суду вимогам матеріального та процесуального права.

Зокрема посилається на те, що його позовна вимога полягала не у встановленні факту шлюбних відносин, а встановлення факту проживання однією сім»єю. А тому відмовивши у позові з тих підстав, що КпШС УРСР не передбачалось проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції помилково не дав оцінки тому, що позивач підставою позову зазначав іншу норму матеріального права.

Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити .

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, представників сторін, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про право особистої власності на будинок, виданого 16 лютого 1998 року Глевахівською сільською радою, житловий будинок АДРЕСА_1 є власністю ОСОБА_2

На підставі Державних актів на право власності на земельну ділянку відповідач є також власником двох земельних ділянок з 2009 року.

5 листопада 1998 року за договором купівлі-продажу відповідач набула у власність квартиру АДРЕСА_2.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки право власності на спірне майно відповідач набула вже після припинення проживання сторін однією сім»єю, підстави для задоволення позову відсутні.

Судова колегія погоджується із такими висновками суду, оскільки вони зроблені із правильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України "Про власність", ст. 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності").

Позивач просив задовольнити позов на підставі положень Закону України "Про власність" .

Проте відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Підстава позову визначається нормами закону, який підлягає застосуванню.

У зв'язку із цим позивач мав довести не лише факт спільного проживання протягом певного терміну і набуття майна в цей період, а й те, що внаслідок спільної праці з відповідачем ними придбано спірне майно.

Однак позивач не навів на підтвердження своїх висновків жодних доказів набуття майна саме в період проживання однією сім»єю, а також його участі в придбанні спірного майна та посилався виключно на свої голослівні пояснення, не навівши будь-яких інших доказів. Згідно зі ст. 57 ЦПК України пояснення позивача, не допитаного як свідка, не є доказом у справі.

Таким чином, пояснення позивача щодо набуття будинку саме в період спільного проживання, а також отримання ним доходу в цей період та як наслідок участь в придбанні спірного майна грошовими коштами є голослівними. Крім того, спірний будинок не набувався відповідачем за договором купівлі-продажу, а право власності позивача на будинок визнано рішенням виконавчого комітету селищної ради.

Позивач в апеляційній скарзі не спростував висновків суду першої інстанції щодо того, що майно набуте відповідачем було в 1998 році, тоді як сімейні відносини сторони припинили в 1996 році.

З врахуванням наведеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, а тому рішення суду не може бути скасоване.

Керуючись ст..ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 січня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді : Голуб С.А.

Таргоній Д.О.

Приходько К.П.