Постанова № 3833217, 19.12.2007, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19.12.2007 р.                                                                                                     № 7/170

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., при секретарі судового засідання Ісіковій О.Г., розглянувши позовну заяву і додані до неї документи

Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

провизнання нечинними рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій ,

Представники:

від позивачаАндрійцов М.В., Вільчинський Р.З., Гуз І.А., представники за довіреністю

від відповідачаСоляник Т.О., Большакова К.А. –представник за довіреністю

Позивач - звернувся до Окружного адміністративного суду в м. Києві з позовною заявою до відповідача про визнання нечинними рішень № 0004302304/0 від 25.05.2007 та № 0004302304/1 від 16.08.2007 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем неправомірно та необґрунтовано було накладено на позивача штрафні (фінансові) санкції за порушення касової дисципліни з посиланням на Указ Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», а також тим, що прийняте із порушенням законодавчо встановлених строків.

Ухвалою від 17.10.07 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено попереднє судове засідання на 15.11.2007 о 10:45.

26.11.2007 Відповідач надав суду заперечення на позовну заяву, в якому зазначив про те, що ним правомірно було застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції, відповідно до встановлених порушень чинного законодавства.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих позивачем, пояснень його представника, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідачем було прийняте рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.05.2007 № 0004302304/0, яким позивача було зобов’язано у 10-денний термін сплатити штрафні санкції у розмірі 60264 грн. за порушення п.2.12 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, згідно з п.11 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та п.1 абз.2 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

Зазначене рішення було прийняте за результатами проведеної виїзної планової перевірки Колективного виробничо-торгового взуттєвого підприємства «Київ»(позивач є правонаступником Колективного виробничо-торгового взуттєвого підприємства «Київ», згідно з п.1.3 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ», копія якого додана до матеріалів справи) з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період 01.07.2004 по 31.12.2006, що оформлена Актом № 272/23-4/00308146 від 16.05.2007.

Відповідно до п.5 Акта перевірки відповідачем встановлено порушення п.2.12 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, згідно з яким розрахунки готівкою підприємств з фізичними особами проводяться із застосуванням прибуткових та видаткових касових ордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, проїзних документів, договорів, угод, контрактів, тощо. Як зазначено в Акті, згідно з авансовими звітами позивача за готельні послуги, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, а саме відсутні фіскальні касові чеки, прибуткові касові ордери працівників підприємства та відсутні документи, що підтверджують витрати на відрядження до Єгипту.

Позивач не погоджуючись з прийнятим Актом подавав на нього заперечення від 21.05.2007.

За результатами розгляду зазначеного заперечення на акт перевірки, відповідач залишив без змін висновки, зроблені за результатами виїзної перевірки.

20.06.2007 позивач подав скаргу до Державної податкової адміністрації на рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.05.2007 № 0004302304/0.

Рішенням за результатами розгляду скарги Державна податкова адміністрація в м. Києві скарга позивача була залишена без задоволення.

13.08.2007 позивач звернувся з скаргою до Державної податкової адміністрації України на рішення ДПА в м. Києві від 03.08.07.

16.08.07 відповідач виніс рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0004302304/1 про застосування до позивача штрафу в сумі 60264 грн. за порушення п.2.12 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.07 № 637.

21.09.07 ДПА України прийняла рішення про результати розгляду скарги позивача від 13.08.2007, яким рішення ДПІ № 0004302304/0 та рішення ДПА в м. Києві залишила без змін, а скаргу –без задоволення.

Не погоджуючись з наведеними вище діями суб’єктів владних повноважень, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Враховуючи наведені вище встановлені обставини у даній справі, суд зазначає таке.

Як вбачається із вищезазначеного, даний адміністративний спір виник через застосування відповідачем до позивача штрафних санкцій за порушення касової дисципліни.

Відповідно до п.2.12 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, де передбачено, що фізичні особи - довірені особи підприємств (юридичних осіб), які відповідно до законодавства України одержали готівку з карткового рахунку із застосуванням корпоративної платіжної картки або особистої платіжної картки, використовують її за призначенням без оприбуткування в касі. Зазначені довірені особи подають до бухгалтерії підприємства звіт про використання коштів разом із підтвердними документами в установлені строки і порядку, що визначені для підзвітних осіб законодавством України, а також документи про одержання готівки з карткового рахунку (чек банкомата, копія видаткового ордера, довідки за встановленими формами, сліп, квитанція торговельного термінала тощо) разом з невитраченим залишком готівки.

Згідно з ст.2 Указу Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»(в рішенні відповідач зазначає абз.1 п.2 Указу, проте в даному Указі є лише ст.2, яка не має поділу на частини, міркування позивача про те, що відповідач мав на увазі абз.6 ст.1 не відповідають фактичним обставинам справи та змісту самого рішення, оскільки відповідач послався на норму Указу, яка надає йому право застосовувати штрафні санкції) штрафні санкції, передбачені цим Указом, застосовуються до осіб, зазначених у статті 1 цього Указу, органами державної податкової служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок і подань державної контрольно-ревізійної служби, фінансових органів та органів Міністерства внутрішніх справ України в установленому законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення перевірок або на день одержання органами державної податкової служби зазначених подань.

Зважаючи на зазначений припис Указу, застосування штрафних санкцій можливе лише за наявності порушень, передбачених статтею 1 даного Указу. Проте, п.2.12 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, про порушення якого зазначив у оскаржуваному рішенні відповідач, передбачає необхідність подання звітів фізичними особами-довіреними особами підприємств (юридичних осіб) про цільове використання готівкових коштів, отриманих від таких суб’єктів з карткового рахунку із застосуванням корпоративної платіжної картки або особистої платіжної картки. Порушення в формі неподання звіту щодо використання готівки, отриманої фізичними особами-довіреними особами підприємств (юридичних осіб) з карткового рахунку із застосуванням корпоративної платіжної картки або особистої платіжної картки стаття 1 Указу як підстава для застосування штрафних санкцій згідно зі ст.2 цього ж Указу не містить.

Разом з тим, в Акті перевірки не значиться про те, що працівники позивача, які перебували у відрядженні, в тому числі і за межами території України, отримували як довірені особи позивача готівку з карткового рахунку із застосуванням корпоративної платіжної картки або особистої платіжної картки та не надали звіту про цільове використання такої готівки.

Таким чином, зазначеним спростовуються посилання відповідача на те, що позивачем не підтверджено відповідними розрахунковими та платіжними документами використання виданих під звіт готівкових коштів, згідно з авансовими звітами на загальну суму 60264,00 грн.

Судом встановлено на підставі поданих позивачем доказів, про перебування працівників позивача у відрядженні, що підтверджується звітами про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, а також рахунками, що підтверджують сплату працівниками позивача вартості за готельні послуги, отримані на час перебування у відрядженнях.

Щодо перебування працівника позивача у відрядженні на Міжнародній виставці «Взуття та шкіряних виробів», то зазначене підтверджується наявним у справі договором, укладеним позивачем та організатором участі в зазначеній виставці (Договір № 00016 від 28.10.2004 та Додаткова угода від 18.11.2004, а також акт виконаних робіт від 13.12.04 за договором від 28.10.04, а крім того, посвідчення про відрядження з відмітками про вибуття за кордон та повернення на територію України).

Відповідно до ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Відповідно до ст. 241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими статтею 239 цього Кодексу.

Таким чином, підсумовуючи наведене, застосування адміністративно-господарських санкцій обумовлює наявність вчиненого правопорушення у сфері господарювання.

Для наявності правопорушення необхідне в сукупності норма права (правило поведінки), яка закріплює певний суспільний порядок, особа, яка порушила дану норму права, власне протиправне діяння та санкція, за вчинення порушення норми права. Враховуючи, що встановлені відповідачем в Акті перевірки факти не відповідають застосованій до позивача санкції, а також не порушують норму, на яку в оскаржуваному рішенні посилається відповідач, суд приходить до висновку про безпідставність застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Крім того, відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як вбачається із Акту перевірки, відповідач зазначає про вчинення позивачем порушення п.2.12 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 в період з 2004 по 2006 роки. Таким чином, якщо припустити вчинення позивачем порушення правил здійснення господарської діяльності, то застосування до нього адміністративно-господарських санкцій можливе лише протягом року з дня вчинення такого порушення. В той же час, відповідач застосував адміністративно-господарський штраф до позивача за весь період вчинених з 2004 по 2006 рік порушень правил здійснення господарської діяльності, що не відповідає вимогам ст.. 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч.2 ст.19 Конституції України.

Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб’єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов’язку щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних рішень.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об’єктивно, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ»задовольнити.

2. Визнати неправомірним та скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.05.07 № 004302304/0 та від 16.08.07 № 0004302304/1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ».

3. Судові витрати присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ»за рахунок Державного бюджету України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Дата складання та підписання повного тесту постанови у повному обсязі –25 січня 2008 року.

Суддя                                                                                           Арсірій Р.О.