Постанова № 3831845, 04.06.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

04.06.09Справа №2а-1725/09/4/0170 об 11:38 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю. , при секретарі Заєвській Н.В., за участю представників сторін

від позивача Павленко В.М.;

від відповідача Корницька В.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Саки"

до Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в АРК

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Суть спору: до Окружного адміністративного суду Автономної РеспублікиКрим звернулось з адміністративним позовом Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Саки» (далі позивач) Сакської обєднаної державної податкової інспекції (далі відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 13.01.2009 року №0000061502/0 про визначення суми податкового зобовязання за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 44641,52 грн. Позов мотивовано тим, що відповідач неправомірно прийняв рішення про визначення суми податкового зобов'язання за штрафними санкціями, застосованими на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі Закон №2181) за несвоєчасну сплату податку на додану вартість. Позивач посилається на те, що він не порушував термінів сплати цього податку, а зарахування сплати поточних зобовязань в рахунок погашення податкового боргу, здійснене відповідачем, є таким, що не входить до його компетенції.

Ухвалами суду від 20.01.2009 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду. Ухвалою суду від 28.04.2009 року і відповідача витребувані письмові пояснення (заперечення) на адміністративний позов та особовий рахунок позивача з податку на додану вартість за 2008 рік. Витребувані документи надані суду, за листом від 20.05.2009 вих. № 1425/9/10-00.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення по суті спору. Представник відповідача проти позову заперечував, надав письмові заперечення, в яких просив в задоволенні позову відмовити з підстав, наведених в цих запереченнях.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»).

Статтею 4 Закону №2181 передбачено право податкових органів приймати рішення за наслідками перевірок платників податків, яким визначається сума податкового зобов'язання з податків і зборів (обовязкових платежів).

Враховуючи зазначене, відповідач, виконуючи у спірних відносинах владні управлінські функції, є суб'єктом владних повноважень, спір, що виник, належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Судом встановлено, що позивач є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 03347678, державну реєстрацію якого проведено Виконавчим комітетом Сакської міської ради 14.11.1995 року, є платником податків і зборів (обовязкових платежів), в тому числі податку на додану вартість.

Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку з питання своєчасності сплати узгоджених сум податкових зобовязань з податку на додану вартість за червень 2008 року.

За результатами перевірки складено акт №27/15-02/03347678 від 08.01.2009 року, згідно із яким встановлено порушення термінів сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість по податковій декларації №15230 від 17.07.2008 року. При цьому затримка по сплаті податкового зобов'язання у сумі 96884,00 грн склала більше 90 календарних днів.

На підставі цього акту, відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181 відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення рішення від 13.01.2009 року №0000061502/0.

Суд звертає увагу сторін на те, що за даними акту встановлені порушення термінів сплати податкового зобовязання у сумі 96884,00 грн., а за даними податкового повідомлення-рішення терміни сплати порушені за податковим зобовязанням у сумі 88683,04 грн., відповідним чином розраховані і штрафні (фінансові) санкції, на суму, що становить 50% від 88683,04 грн. і складає 44341,52 грн. Більш того, розрахунок суми штрафних санкцій, наданий відповідачем суперечить самому ж акту перевірки. Так, в акті зазначено, що платіжним документом від 01.12.2008 року №1773 позивачем сплачено 58066,29 грн. Пятдесят відсотків від цієї суми становитиме 29033,15 грн., а не 24932,66 грн., як зазначено в розрахунку. Тож податковий орган в будь-якому разі припустився арифметичної помилки під час розрахунку суми штрафних (фінансових) санкцій.

Судом встановлено, що за декларацією з податку на додану вартість за червень 2008 року (вх. №15230 від 17.07.2008 року), в рядку 27 «сума ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду», позивачем зазначено 96884,00 грн.

Відповідно до пп. 17.1.7 Закону №2181, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

З метою дослідження правильності сплати позивачем податкових зобовязань з податку на додану вартість судом в судовому засіданні досліджено документи податкової звітності позивача, платіжні документи на перерахування до бюджету сум податку.

Згідно із пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Пунктом 4.1.4 цього Закону встановлено, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:

а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

в) календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.1.4 цього пункту, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

г) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), - до 1 квітня року, наступного за звітним.

Відповідно до пп. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» податковим періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Законом, календарний квартал.

Сторонами не надано доказів того, що позивачем обрано квартальний податковий період, тому для обчислення граничних строків сплати податку слід застосувати граничні строки подання податкової декларації, визначені пп. «а» пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону №2181, тому граничним строком сплати податку за червень 2008 року є 30.07.2008 року.

Дослідивши докази у справі суд встановив, що податкове зобовязання у сумі 96884,00 грн фактично погашено за платіжними дорученнями: від 02.07.2008 року №966 на суму 7000,00 грн., призначення платежу: ПДВ за червень 2008 року; від 04.07.2008 року № 973 на суму 3000,00 грн., призначення платежу: ПДВ за червень 2008 року; від 11.07.2008 року №1005 на суму 5000,00 грн., призначення платежу: ПДВ за червень 2008 року; від 18.07.2008 року №1031 на суму 10000,00 грн., призначення платежу: ПДВ за червень 2008 року; від 25.07.2008 року № 1081 на суму 5000,00 грн., призначення платежу: ПДВ за червень 2008 року; від 29.07.2008 року №1092 на суму 50000,00 грн., призначення платежу: ПДВ за червень 2008 року; від 30.07.2008 року № 1095 на суму 16884,00 грн., призначення платежу: ПДВ за червень 2008 року. Крім того, нарахування податкового зобовязання і сплата за вказаними платіжними документами відображені в обліковій картці платника податків, виписка з якої витребувана у відповідача і долучена судом до матеріалів справи. Таким чином, уся сума податку була сплачена в межах передбаченого законом строку погашення податкового зобовязання.

Разом з тим, суд зазначає наступне. Орган державної податкової служби України, відповідно до ст. 11 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» не має права визначати або змінювати призначення платежу при сплаті платником податків узгоджених сум податкових зобовязань.

Згідно з п. 7.7 ст. 7 Закону №2181 податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях. Проте порядок такого погашення в Законі не визначений, та не зазначено про те, що вказана заборгованість може погашатись за рахунок інших платежів платника податків.

Аналіз норм Закону №2181 та Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18.07.2005 N 276, свідчить, що контроль за справлянням податкових зобовязань, що здійснюється органами державної податкової служби України, не передбачає прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Відповідно до ст. 177 Цивільного кодексу України гроші є обєктами цивільних прав, у тому числі права власності.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 05.04.2001 №2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк виконує доручення клієнта у точній відповідності з інформацією, що міститься в розрахунковому документі.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власник користується своїм майном на свій власний розсуд. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, що встановлено ст. 391 ЦК України. Відповідно до ст.ст. 22, 41 Конституції України захист права власності гарантується державою. Кожен має право володіти, користуватись та розпоряджуватися своєю власністю. Відповідно до ст. 47 Господарського кодексу України держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист майнових прав.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що жодна норма податкового законодавства не наділяє органи державної податкової служби правом розпоряджатися коштами платника податків всупереч його волі, вираженій у призначеннях платежів в платіжних дорученнях, на свій власний розсуд.

Таким чином суд дійшов висновку про відсутність у відповідача повноважень змінювати призначення платежу, визначене платником податків в платіжних документах.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 71 КАС України обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на субєкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду доказів визначеної законом компетенції самостійно визначати цільове призначення платежу, здійсненого платником податків, та зарахування коштів платника на свій розсуд. Щодо джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення необхідно зазначити, що обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування»). Податок, збір (обов'язковий платіж) вважається зарахованим в дохід державного бюджету лише з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету (ч. 5 ст. 50 Бюджетного кодексу України). Відповідно зазначена норма не встановлює право чи обов'язок саме контролюючого органу якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків самостійно спрямував власні кошти. За наявності податкового боргу у позивача відповідач має право та можливість на підставі п. 10 ст. 10 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» звернутися до суду з позовом про стягнення даного боргу.

Відповідно до ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до частини 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання недійсним спірного податкового повідомлення-рішення, а не про визнання його протиправним і скасування, як це передбачено для правових актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідне для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

У звязку зі складністю справи судом 04.06.2009 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 09.04.2009 року постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 94, 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податковеповідомлення-рішення Сакської обєднаної державної податкової інспекції від 13.01.2009 року №0000061502/0 про визначення Кримському республіканському підприємству «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Саки» суми податкового зобовязання за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 44341,52 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Саки» 3,40 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення в повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складання постанови в повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може біти подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

Суддя Циганова Г.Ю.