Рішення № 38293338, 18.04.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/2475/13-ц Головуючий у І інстанції Устимчук М.Ю.Провадження № 22-ц/780/2303/14 Доповідач у 2 інстанції СавченкоКатегорія 26 18.04.2014

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17 квітня 2014 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі :

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Даценко Л.М., Приходька К.П.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 14 лютого 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року позивач ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду із вказаним вище позовом, який надалі доповнив і мотивував тим, що 27 березня 2008 року між банком і відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір з послідуючою додатковою угодою, згідно яких банк надав позичальнику кредит на споживчі потреби в розмірі 76125 грн. строком на 20 років із сплатою 13 % річних. Поручителем позичальника є співвідповідач ОСОБА_2, яка за договором поруки від 27 березня 2008 року з додатковою угодою зобов'язалася відповідати перед банком за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. Зазначав, що за умовами кредитного договору ОСОБА_1 мав повертати кредит щомісячними платежами, однак не виконує цих обов'язків має прострочену заборгованість по кредиту і відсоткам. Письмова вимога банку, направлена позичальнику 8 жовтня 2012 року, а поручителю 23 жовтня 2012 року, про дострокове повернення всього кредиту відповідачами не виконана. У зв'язку з наведеним, посилаючись на ч.2 ст.1050 ЦК України та умови кредитного договору, просив достроково стягнути солідарно із відповідачів на користь банку борг за кредитом станом на 16 січня 2014 року в розмірі 1123254,37 грн., з яких 601657,01 грн - тіло кредиту, 124200,27 грн. - відсотки, 49718,14 грн. - пеня та судові витрати.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 14 лютого 2014 року позов задоволено. Ухвалено стягнути із відповідачів солідарно на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» борг за кредитним договором в розмірі 1123254,37 грн. та судові витрати в сумі 1720,50 грн. з кожного.

Відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 27 березня 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір (з додатковою угодою від 12 травня 2010 року), на підставі якого відповідач отримав в банку на споживчі потреби кредит готівкою в розмірі 76125 доларів США строком до 27 серпня 2031 року із сплатою за користування коштами 13 % річних (а.с.21-24,82-85). Повернення кредиту згідно п.5.1 кредитного договору було передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів за кредитом і відсотками (а.с.84 зворот). Згідно п.6.5 кредитного договору у випадку прострочення платежів банк вправі вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту в повному обсязі, при цьому дострокове повернення кредиту повинно бути виконане боржником не пізніше 30 (тридцятого) календарного дня із дня надіслання позичальнику відповідного повідомлення банку (а.с.84).

Поручителем позичальника є співвідповідач ОСОБА_2, яка за договором поруки від 27 березня 2008 року (з додатковою угодою від 12 травня 2010 року) зобов'язалася відповідати перед банком за виконання позичальником зобов'язань по кредитниму договору (а.с.18-20,28).

Також судом встановлено, що позичальник ОСОБА_1 порушив обов'язки по поверненню кредиту, погашав кредит нерегулярно, мав прострочену заборгованість, що стверджується розрахунком боргу (а.с.8-10,74-77). Письмова вимога банку про необхідність дострокового повернення всієї суми кредиту протягом не більше 30 днів з дати направлення вимоги, направлена позичальнику ОСОБА_1 8 жовтня 2012 року, та направлена поручителю 23 жовтня 2012 року, останніми не виконана (а.с.29-30).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позичальник ОСОБА_1 не виконує передбачених кредитним договором обов'язків по поверненню кредиту шляхом внесення щомісячних платежів і має прострочену заборгованість, що у свою чергу відповідно до закону та умов кредитного договору є підставою для захисту прав кредитора і дострокового стягнення боргу на користь банку в повному обсязі.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Проте, задовольняючи позов і стягуючи борг за кредитним договором солідарно з обох відповідачів, як боржника і поручителя, суд допустив порушення норм матеріального права. Так, покладаючи на відповідачів солідарний обов'язок по поверненню банківського кредиту, суд не врахував приписи ч.4 ст.559 ЦК України, відповідно до положень якої порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З матеріалів справи вбачається, що за умовами кредитного договору і додаткової угоди строк остаточного повернення кредиту визначений 27 серпня 2031 року. Однак узв'язку із непогашенням кредиту банк відповідно до вимог закону (ч.2 ст.1050 ЦК України) та п.6.5 кредитного договору змінив строк остаточного виконання основного зобов'язання, направивши 8 жовтня 2012 року позичальнику вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту у строк не більше 30 днів з дати цієї вимоги, тобто до 8 листопада 2012 року.

Ухвалючи рішення, суд не звернув уваги, що від дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто від 8 листопада 2012 року, банк протягом шести місяців не пред'явив вимогу до поручителя про повернення боргу і такі докази у справі відсутні, що у свою чергу свідчить про припинення договору поруки і відсутність у відповідачки ОСОБА_2 обов'язку повертати кредитні кошти.

Крім того, ухвалюючи рішення, суд безпідставно не врахував заяву відповідача ОСОБА_1 про застосування річного строку позовної давності до вимог про стягнення пені, передбаченого п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, стягнувши на користь банку пеню в повному обсязі. Таке суперечить вимогам ч.3 ст.267 ЦК України, яка передбачає застосування строку позовної давності за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з таких міркувань. Судом встановлено, що у зв'язку із невиконням позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору і наявністю простроченої заборгованості, банк відповідно до п.5.1 кредитного договору 8 жовтня 2012 року направив позичальнику вимогу про дострокове повернення кредиту у строк не більше 30 днів з дати цієї вимоги. Отже, банк відповідно до вимог закону та умов кредитного договору змінив строк виконання основного зобов'язання, встановивши строк повернення кредитних коштів до 8 листопада 2012 року. Вказана вимога банку про дострокове повернення коштів відповідачами не виконана. В той же час позов до суду пред'явлений банком через рік лише 7 листопада 2013 року, що стверджується відміткою суду.

З огляду на приписи ч.4 ст.559 ЦК України, а також беручи до уваги те, що встановлений банком строк виконання основного зобов'язання сплив 8 листопада 2012 року і банк не пред'явив вимогу до поручителя протягом шести місяців від цього строку, колегія суддів прийшла до висновку, що порука ОСОБА_2 припинилася, а відтак у неї відсутній обов'язок по поверненню кредиту солідарно із боржником.

Поскільки порука припинилася і відсутні правові підстави для покладення відповідальності на поручителя, колегія суддів вважає за необхідне позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволити частково, стягнувши борг за кредитним договором і судові витрати з позичальника ОСОБА_1

При цьому відповдіно до письмової заяви ОСОБА_1 суд застосовує позовну давність і стягує пеню в межах річного строку позовної давності.

Посилання представника ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», про те, що договір поруки не припинив свою дію і борг за кредитом підлягає стягненню з обох відповідачів солідарно не грунтуються на вимогах закону і матеріалах справи.

Відповідно до роз'яснень викладених у п.24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів щодо припинення договорів поруки суд має враховувати, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

За змістом наведених вище роз'яснень Пленуму ВССУ у випадку зміни строку виконання зобов'язання та пред'явлення вимоги до поручителя про дострокове повернення кредиту, банк може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, вказаного у такій вимозі.

Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 23 травня 2012 року при розгляді справи № 6-33цс 12, предметом якої був спір про припинення договору поруки у зв'язку із зміною кредитором строку виконання основного зобов'язання. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого у разі зміни банком відповідно до умов кредитного договору строку виконання основного зобов'язання, шляхом пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту, то відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України вимоги до поручителів можуть бути заявлені у межах шести місяців від дня настання цього строку. У випадку незаявлення такої вимоги порука припиняється відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги відповідачів про те, що суд порушив вимоги ст.131 ЦПК України, прийнявши від банку копію кредитного договору в останньому судовому засіданні безпідставні, поскільки банк посилався на дані обставини при подачі позову, додавши додаткову угоду до кредитного договору при його подачі.

Твердження апелянта ОСОБА_1 про відсутність у справі доказів про фактичне отримання ним кредитних коштів, колегія суддів не приймає до уваги як необгрунтовані. З матеріалів справи вбачається, що 27 березня 2008 року відповідач ОСОБА_2 уклав кредитний договір, а через два роки 12 травня 2010 року уклав ще й додаткову угоду до договору щодо реструктуризації боргу за кредитом. За період до березня 2012 року включно відповідач здійснював погашення тіла кредиту та відсотків, що стверджується обома розрахунками боргу. Отже, послідовність та узгодженість дій відповідача, в тому числі по підписанню додаткової угоди до кредитного договору в значно пізніший термін, часткове погашення кредиту, свідчить про визнання останнім факту отримання кредитних коштів.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 14 лютого 2014 року скасувати і ухвалити нове.

Позов задоволити частково. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» борг за кредитним договором в розмірі 132590,91 доларів США, що за курсом НБУ становить 1059799 (один мільйон п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот дев'яносто дев'ять) гривень 14 коп. та судовий збір в розмірі 3441 гривень.

В решті позову відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді :