Рішення № 38282903, 17.03.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 256/7072/13-ц Номер провадження 22-ц/775/2312/2014

Головуючий в 1 інстанції Гавриленко О.М. Єдиний унікальний номер 256/7072/13ц

Доповідач Курило В.П. Номер провадження 22ц/775/2312/14

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2014 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Курило В.П.,

суддів Космачевської Т.В., Безрученко Ю.О.,

при секретарі Бакунець Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 24 жовтня 2013 року,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2013 року Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 не сплатила зазначену заборгованість у добровільному порядку. Просив стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором № DOKHRX00360352 від 12.06.2006 року у розмірі 46276, 57 грн.

Заочним рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 24 жовтня 2013 року позовні вимоги задоволені. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку заборгованості в сумі 46276, 57 грн. за кредитним договором № DOKHRX00360352 від 12.06.2006 року і судовий збір 462, 77 грн., а всього 46739, 34 грн.

Ухвалою Калінінського районного суду м. Донецька від 23 грудня 2013 року заяву про перегляд заочного рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 24 жовтня 2013 року залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить заочне рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Вважає, що рішення суду суперечить нормам матеріального та процесуального законів. Зокрема вказує, що загальний строк позовної давності сплинув в червні 2011 року, тобто до звернення позивача з позовними вимогами про стягнення з відповідача заборгованості по кредиту. Відповідно до матеріалів справи право пред'явлення вимоги з боку позивача виникло ще у 2006 році при першому порушенні з боку відповідача, але позивач ніяких вимог з цього приводу не подавав, тим самим порушивши строки позовної давнини. Посилання позивача на той факт, що нібито відповідачем 15.04.2013 року був здійснений платіж у розмірі 46,02 грн. взагалі не відповідає дійсності, адже відповідачем ще з 2006 року не було здійснено ніяких платежів за кредитним договором. Посилання позивача на п.5.3. (штрафи) умов та правил надання банківських послуг взагалі не має свого правового підґрунтя, адже відповідач взагалі не був ознайомлений з вказаними вище умовами та правилами,про що відсутній підпис з боку відповідача на наданих до суду документах. Відповідачу поточний рахунок не відкривався, про що свідчить відсутність договору про відкриття поточного рахунку відповідачу, тому й можна вважати, що банк взагалі порушив діюче законодавство України з видачі кредиту в національній валюті. Відповідач взагалі не отримувала кредитні кошти в розмірі 1 783,03 грн. за кредитним договором № DOKHRX00360352 від 12.06.2006 року, що в свою чергу підтверджує невиконання банком своїх зобов'язань по належним чином видачі кредитних коштів

В засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити.

Представник банку Власенко А.О. в апеляційному суді просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду - зміні , виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 червня 2006 р. між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № DOKHRX00360352, відповідно до умов якого відповідачці були надані кредитні кошти у сумі 1783,03 грн., з зобов'язанням сплати 24% на рік за користування ними і з кінцевим терміном повернення 12.06.2007 р. ОСОБА_2 погодилась з умовами та правилами надання банківських послуг.

Згідно письмового розрахунку станом на 22.08.13 р. загальна сума заборгованості по кредитному договору становить 46276,57 грн., з яких: заборгованість за кредитом 942,03 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом 13085,91 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом 342,36 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань 29226,43 грн., штрафи 500 грн. та 2179,84 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 5.5 зазначених правил та умов, термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлено 5 років. Між тим, у відповідності до ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Звідси у відповідності до роздруківки розрахунків ОСОБА_2, останній платіж був нею здійснений 15.04.13 р. у розмірі 46,02 грн., що об'єктивно свідчить про визнання нею свого боргу за кредитним договором, тобто в даному випадку перебіг позовної давності переривається. Таким чином, відповідач не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором, та не здійснив погашення кредиту і процентів у встановлений договором термін. Тому позивач має законні підстави для стягнення на його користь суми заборгованості зі штрафними санкціями. Обставин, що звільняють відповідача від відповідальності за прострочення виконання даного зобов'язання судом не встановлено.

Але з таким висновком суду першої інстанції повністю погодитися не можливо через те, що він не відповідає матеріалам справи та закону.

Згідно ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості."

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язані встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ст.536 ЦК України за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст.610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. У разі неналежного виконання зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Зі справи вбачається, що між сторонами 12 червня 2006 року між був укладений кредитний договір, який складається із заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»).

Згідно заяви ОСОБА_2, остання отримала строковий кредит у розмірі 1 783,10 грн. та зобов'язалася цю суму повернути в строк по 12.06.2007 року та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 2,00% на місяць (24% на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом, шляхом внесення щомісячних платежів в сумі 197, 43 грн. з 7-12 число кожного місяця.

В заяві відповідача про надання кредиту сторони домовились, що згідно п.4.2 Умов при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 11,83 % на місяць, розрахованих від суми непогашеної заборгованості за кредитом. Відсоткова ставка за кредитом може змінюватись в залежності від зміни облікової ставки НБУ чи інших випадків, відповідно до п. 3.3 Умов.

Відповідно до п.4.2 Умов надання споживчого кредиту при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі від розміру зазначеному в Тарифах та заяві, які розраховуються та сплачуються окремо понад зазначеного в заяві щомісячного платежу по кредиту, разом з несплаченим залишком попереднього місячного платежу.

Нарахування відсотків здійснюється в останню дату сплати відсотків, при цьому відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році (п.4.4 Умов).

Згідно п.4.7 Умов при непогашенні кредиту в строки, встановленні у заяві та в п.3.2.2, п.3.3.3 Умов заборгованість у частині вчасно непогашеної суми Кредиту вважається простроченою На залишок заборгованості по простроченій сумі Кредиту нарахування відсотків здійснюється згідно п.4.2 даних Умов з дати виникнення простроченої заборгованості.

Згідно п.5.1 Умов при порушенні позичальником зобов'язань по поверненню кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки.

Відповідно до п.5.3 Умов при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500грн. + 5% від суми заборгованості.

Термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років (п.5.5 Умов про надання споживчого кредиту).

Доводи ОСОБА_2 про те, що кредитний договір вона з позивачем не укладала, тому не може нести будь яку відповідальність за ним, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції через те, що вони спростовані матеріалами справи. З заяви ОСОБА_2 № DOKHRX00360352 від 12.06.2006 року про видачу кредитних коштів видно, що вона підтвердила свою згода на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та Банком Договір і це підтверджується її особистим підписом.

Як вбачається зі справи і це не оспорюється сторонами, позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав та надав відповідачу суму кредитних коштів, обумовлену у договорі, що не оспорювалось відповідачем. В засідання апеляційного суду ОСОБА_2 підтвердила, що 12 червня 2006 року придбала в товаристві з обмеженою відповідальністю «Євромережа» мобільний телефон «Нокія» і аксесуари до нього загальною вартістю 1621 грн. Вказана сума була перерахована позивачем на користь торгівельної організації 12 червня 2006 року.

Судом встановлено, що вказані дії Банк здійснив за дорученням самої ОСОБА_2, яка в заяві про видачу кредитних коштів за №DOKHRX00360352 від 12.06.2006 року вказувала, що доручає Банку без додаткового узгодження перерахувати кредитні кошти в день надання кредиту в сумі 1621.00 грн. на певний поточний рахунок з призначенням платежу «Перерахування коштів згідно договору купівлі-продажу від 12.06.2006 року , у т.ч. ПДВ 270.17 грн. і в сумі 162.10 грн. на інший рахунок з призначенням платежу « сплата єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту по кредитному договору № DOKHRX00360352 від 12.06.2006 року. Тому доводи відповідача про те, що Банк не довів в суді факту видачі їй грошових коштів у кредит є безпідставними і спростованими наданими в суді доказами.

Відповідач свої зобов'язання відповідно до умов кредитного договору не виконав, в обумовлений в договорі строк кредитні кошти не повернув та проценти за користування кредитними коштами не сплатив, що також не оспорювалось відповідачем. При цьому відповідач стверджувала, що свої зобов'язання за кредитним договором вона не виконувала через те, що фактично оплачений банком товар вона не отримала. Проте і ці доводи відповідача спростовані наданими доказами. Так банком надані видаткова накладна №400024422 від 12 червня 2006 року і акт прийому-передачі товару від 12 червня 2006 року, в яких ОСОБА_2 особистим підписом підтвердила факт отримання придбаних телефону і аксесуарів до нього в повному комплекті. Відповідач не надала суду доказів, які б спростували встановлені судом факти.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 22.08.13 р. загальна сума заборгованості по кредитному договору становить 46276,57 грн., з яких: заборгованість за кредитом 942,03 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом 13085,91 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом 342,36 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань - 29226,43 грн., штрафи 500 грн. та 2179,84 грн., з яким суд першої інстанції погодився в повному обсязі.

Але, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по пені за несвоєчасність виконання зобов'язань в сумі 29226,43 грн., і штрафу в розмірі 2179,84 грн. суд першої інстанції не звернув уваги на положення ч. 2 ст. 258 ЦК України, якою встановлена спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Зі справи вбачається, що пеня у розмірі 29226,43 грн. позивачем нарахована за весь період порушення строків погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами у той час, як сума пені має бути обмежена строками позовної давності у один рік.

Відповідно до пункту 5.1 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) при порушенні Позичальником будь-якого із зобов'язань , передбачених Заявою та п.3.2.2 ( погашення кредиту), 3.2.3 ( сплата відсотків) даних Умов, Банк має право нарахувати, а Позичальник зобов'язується сплатити Банку пеню в розмірі 0.15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки платежу. Сплата пені здійснюється в гривні.

З розрахунку видно, що сума заборгованості станом на 22 серпня 2013 року складає: за тілом кредиту 942.03 грн., по процентах 13085.91 грн., по комісії 342.36 грн. Загальний розмір заборгованості складає: 14370. 30 грн.

0.15% за кожний день пені складає: 14370. 30 грн. х 0.15% = 21.56 грн.

Розмір пені в межах строку позовної давності складає: 21.56 грн. х 343 дні з часу початку строку позовної давності - вересень 2012 року по 22 серпня 2013 року х 21.56 грн. = 7395.08 грн.

В межах встановленого законом річного строку спеціальної позовної давності за період з вересня 2012 року по 22 серпня 2013 року розмір пені становить: 7395.08 грн.

Також підлягає зміні рішення суду першої інстанції в частині розміру штрафу (процентної складової), який відповідно до п.5.3 Умов відповідач зобов'язаний сплатити при порушенні строків платежу по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, у розмірі 5% від суми заборгованості.

Так, з урахуванням зменшення розміру пені, сума заборгованості за кредитним договором становить 14370. 30 грн. грн. (заборгованість за кредитом 942,03 + заборгованість по відсотках за користування кредитом 13085,91 + комісія 342.36 грн.). Розмір штрафу (процентна складова) становить 14370.3 х 5% = 718.52 грн. + 500 грн. = 1218.52 грн. і ця сума штрафу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції дані обставини не з'ясував і не врахував, не застосував норми матеріального права, що мали бути застосовані, неправильно зробив розрахунки, у зв'язку з чим відповідно до частини 1 статті 309 ЦПК України рішення суду в частині визначення розміру пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не може бути визнане законним та підлягає зміні.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом порушено вимоги ст.257 ЦК України, якою встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки, оскільки заборгованість за кредитним договором від 12.06.2006 року виникла у 2006 році, а позовну заяву банком подано до суду лише у вересні 2013 року, тобто, понад 6 років і 10 місяців, колегія суддів вважає безпідставними.

Зі справи вбачається, що сторони за кредитним договором відповідно до вимог ч.1 ст.259 ЦК України строк позовної давності збільшили та встановили тривалістю 5 років щодо вимог по кредиту, відсотків за користування кредитом, пені, штрафу та інших платежів, які виникають з умов договору (п.5.5 Умов надання споживчого кредиту).

Як встановлено, судом першої інстанції, та підтверджується розрахунком заборгованості, який міститься в матеріалах справи, останній платіж був здійснений ОСОБА_2 15.04.13 р. у розмірі 46,02 грн., що об'єктивно свідчить про визнання нею свого боргу за кредитним договором, тобто в даному випадку перебіг позовної давності переривається.

З урахуванням наведеного строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 17 вересня 2006 року, позивач не пропустив, оскільки цей строк відповідно до вимог ст.264 ЦК України був перерваний вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Доводи скарги, про те, що відповідач взагалі не отримувала кредитні кошти в розмірі 1783,03 грн., суд апеляційної інстанції, також, не бере до уваги, оскільки з розрахунку заборгованості, який міститься в матеріалах справи вбачається фактичне користування апелянтом наданими кредитними коштами. Більш того, між сторонами по справі був укладений кредитний договір, про надання кредитних коштів в розмірі 1783, 10 грн., договір підписаний обома сторонами. Доказів на спростування факту здійснення даного правочину відповідачем не надано. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Кредитний договір між сторонами у справі недійсним судом не визнаний.

А від так, підстав для задоволення апеляційної скарги в даній частині не вбачається.

У зв'язку зі зміною рішення суду, в частині стягнення розміру заборгованості, відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, підлягає і зміні рішення суду в частині судових витрат, оскільки за рахунок відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати пропорційно задоволеним вимогам. Тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню у відшкодування витрат по сплаті судового збору у розмірі 243.60 грн. (встановлений законом мінімальний розмір судового збору).

Керуючись ст.ст. 304, 307, 309, 316 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 24 жовтня 2013 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №DOKHRX00360352 від 12.06.2006 року в загальній сумі 15588,82 грн. (п'ятнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят вісім грн. 82 коп. ) і судовий збір в сумі 243,60 грн.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з часу його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення рішення апеляційного суду.

Судді: