Ухвала суду № 38264818, 15.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" квітня 2014 р. м. Київ К/800/57049/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря: Горголь І.С.

представників:

позивача: Герасименко В.А., Лялюга Л.В.

відповідача: Ярошик Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.12.2011 року

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року

у справі № 2а/0370/2826/11 (4326/12/9104)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Електротермоментрія»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Електротермоментрія» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Електротермоментрія») звернулось з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі по тексту - відповідач, ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20.12.2011 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення №0001462301 від 31.05.2011 року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення №0001472301 від 31.05.2011 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 928841, з яких за основним платежем - 743073,00 грн. та 185768 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року апеляційну скаргу ПАТ «Електротермоментрія» задоволено частково. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.12.2011 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Електротермоментрія». Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ПАТ «Електротермоментрія» задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 31.05.2011 року № 0001472301 у частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 404 353, 00 грн. з яких за основним платежем 1 123 482, 00 грн. та 280 871,00 грн. 00 за штрафними (фінансовими) санкціями.

В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ПАТ «Електротермоментрія», посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ОДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ПАТ «Електротермометрія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 17.05.2011 року №3886/23-2/00225644.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено ч. 1 ст. 203, ст. 215, ст. 228, ст. 662, ст. 655, ст. 628, ст. 638, ст. 664 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, договори від 22.09.2009 року між ПП «Інтертрейд-Волинь» та ВАТ «Електротермометрія», від 15.09.2009 року між ПП «Інтертрейд-Волинь» та ТОВ «Техстайл» мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу закону; пп. 5.2.1. п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 743073,00 грн., пп. 7.4.1, 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 690800,00 грн.; пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено авансовий внесок з податку на прибуток на суму 1123484,24 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.05.2011 року №0001462301, яким ПАТ «Електротермоментрія» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 863 500,00 грн. (в тому числі: за основним платежем - 690800,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 172 700,00 грн.), та №0001472301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 2333 194,00 грн. (в тому числі: за основним платежем - 1 866555,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 466639,00 грн.).

За результатами адміністративного оскарження, зазначені податкові повідомлення-рішення податковими органами залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Суд апеляційної інстанцій погодився частково з такими висновками податкового органу, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 22.09.2009 року між ПАТ «Електротермоментрія» (покупець) та ПП «Інтретрейд-Волинь» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу термоперетворювачів опору ТСМ-1088 та ТСМ-1288, додатковою угодою до якого уточнено місце передачі товару та зазначено, що поставка товару здійснюється продавцем до місця отримання товару покупцем м. Луцьк, вул. Ковельська, 40.

На виконання умов вищевказаної угоди продавець поставив та передав покупцю товар на загальну суму 4 144 800,00 грн. (в тому числі 690 800 грн. ПДВ).

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Інтретрейд-Волинь» підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, податковими накладними, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Крім того, реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Інтретрейд-Волинь» підтверджується постановою господарського суду Волинської області від 24.11.2010 року у справі № 07/153-38 за позовом ПП «Інтертрейд-Волинь» до ПАТ «Електротермоментрія» про стягнення заборгованості за договорами від 28.08.2008 року та 22.09.2009 року.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаним контрагентом.

Також, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги висновки ОДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

В свою чергу, щодо висновків ОДПІ про порушення позивачем пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», слід зазначити наступне.

Підпунктом 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Статтею 15 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) було передбачено на 2010 рік, що прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків та сплати обов'язкової суми дивідендів, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що положення ст. 15 Закону України «Про господарські товариства» за своїм змістом лише у загальному вигляді встановлюють алгоритм розрахунку товариством чистого прибутку. Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються відсотки по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків та сплати дивідендів, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

Відповідно до вимог п.5 ч. 4 ст. 145 ЦК України до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно п. 8.1 та п. 8.2 Розділу 8 Статуту ПАТ «Електротермоментрія», вищим органом управління ПАТ «Електротермоментрія» є загальні збори акціонерів, до компетенції яких належить затвердження порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідне рішення про виплату дивідендів за результатами 2009 року ПАТ «Електротермоментрія» не приймалось, факту їх нарахування та сплати встановлено не було, отже, законних підстав для визначення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та штрафних санкцій за порушення порядку нарахування авансового внеску у відповідача не було.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги ПАТ «Електротермоментрія» про неправомірність донарахування йому податковим органом податку на прибуток у розмірі 1404353,00 грн. є обґрунтованими.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов