Ухвала суду № 38264819, 15.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2014 року м. Київ К/800/64150/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Білгород-Дністровської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2013 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 р.

у справі № 805/5972/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промпостачальник 2010»

до Білгород-Дністровської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промпостачальник 2010» (далі - позивач, ТОВ «Промпостачальник 2010») звернулось до суду з позовом до Білгород-Дністровської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - відповідач, Білгород-Дністровська ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2013 р. позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Білгород-Дністровської ОДПІ від 12 серпня 2013 року №0000452220 та №0000462220.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 р. постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2013 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі Білгород-Дністровська ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2013 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Промпостачальник 2010», посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Білгород-Дністровською ОДПІ проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Промпостачальник 2010» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Гамма-Плюс» за період з 01 березня 2011 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки №306/22-08-15/37291830 від 31 липня 2013 року.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: п. 44.1 ст. 44, п. п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139, п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого було занижено податок на прибуток по взаємовідносинам з ПП «Гамма-Плюс» в І-ІІІ кварталах 2011 року у сумі 373 752,02 грн.; п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст.185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, ст.ст. 1, 2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого було занижено податок на додану вартість в березні-вересні 2011 року у розмірі 321 562,83 грн.

Крім того, як вбачається з акта перевірки, встановлені з боку позивача порушення пов'язуються із актом ДПІ у Приморському районі м. Одеської області ДПС №2865/22-3/30047509 від 16 травня 2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Гамма-Плюс».

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000452220 від 12 серпня 2013 року, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем у розмірі 373 752 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 грн., та податкове повідомлення-рішення №0000462220 від 12 серпня 2013 року, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 321 563 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 38 559 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ (пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Промпостачальник 2010» та ПП «Гамма-Плюс» укладено договір поставки №3-11 від 01 березня 2011 року, за яким ПП «Гамма-Плюс» зобов'язується поставити, а ТОВ «Промпостачальник 2010» зобов'язується прийняти та оплатити товар, асортимент, кількість та ціна якого зазначаються в видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 3, п. 4 зазначеного договору, ПП «Гамма-Плюс» поставляє товар ТОВ «Промпостачальник 2010» партіями власним транспортом за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 243 та передає його шляхом підписання видаткової накладної, оплата коштів за поставлений товар здійснюється у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів протягом 50-ти днів з моменту підписання видаткових накладних.

На виконання умов договору №3-11 від 01 березня 2011 року ПП «Гамма-Плюс» поставляло ТОВ «Промпостачальник 2010» протягом березня-вересня 2011 року підшипники різних марок та на кожну партію товару ПП «Гамма-Плюс» виписувало позивачу податкові накладні, отримання товару відбувалось шляхом підписання видаткових накладних, в яких містяться підписи представників підприємств щодо відвантаження та отримання товару, оплата здійснювалася на підставі рахунків-фактур.

Оплата за придбаний товар проводилась у безготівковій формі, шляхом перерахування позивачем коштів на рахунок ПП «Гамма-Плюс», що підтверджено виписками по рахунку.

За договором №3-11 від 01 березня 2011 року поставка підшипників здійснювалась у приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 243, яке знаходиться в користуванні позивача на підставі договору оренди №01/03 від 01 березня 2011 року та передано йому на підставі акту приймання-передачі, і яке використовується позивачем як магазин з реалізації виключно підшипників.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для віднесення витрат до складу валових та нарахування податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні податкові повідомлення-рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2013 р. та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Білгород-Дністровської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2013 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 р. залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов