Ухвала суду № 38238524, 27.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" березня 2014 р. м. Київ К/800/22861/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 27.03.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.03.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013

у справі № 2а-5162/09/1370

за позовом Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської

області Державної податкової служби

до Публічного акціонерного товариства „Миколаївцемент"

Адвокатського об`єднання „Адвокатська компанія „Укрзахідюрсервіс"

третя особа Державна податкова інспекція в Залізничному районі м. Львова

про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою

ВСТАНОВИВ:

Миколаївська міжрайонна державна податкова інспекція Львівської області Державної податкової служби звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Публічного акціонерного товариства „Миколаївцемент", Адвокатського об`єднання „Адвокатська компанія „Укрзахідюрсервіс" про стягнення з ВАТ „Миколаївцемент" в користь держави 12480000 грн. та зобов'язати АО „Адвокатська компанія „Укрзахідюрсервіс" повернути ВАТ „Миколаївцемент" грошову суму в розмірі 12480000 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.03.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.10.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка ВАТ „Миколаївцемент" з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків АО „Адвокатська компанія „Укрзахідюрсервіс" за період з 01.02.2009 по 31.03.2009 та складено акт № 414/23-0/00293025 від 17.07.2009.

Перевіркою встановлено порушення ВАТ „Миколаївцемент" вимог пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 та заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 2080000 грн., а саме: в лютому 2009 року 833333 грн. та в березні 2009 року 1246667 грн., оскільки в ході перевірки встановлено відсутність надання послуг за договором без номера від 05.01.2009 про надання адвокатських послуг, правове обслуговування та представництво, укладеним між ВАТ „Миколаївцемент" та АО „Адвокатська компанія „Укрзахідюрсервіс" є нікчемним та був укладений без мети настання реальних наслідків.

Такий висновок ДПІ у Миколаївському районі Львівської області зроблений на підставі висновків проведеної ДПІ у Залізничному районі м. Львова позапланової виїзної документальної перевірки АО „Адвокатська компанія „Укрзахідюрсервіс" за період з 01.04.2006 по 12.05.2009, в ході якої встановлено, що АО „Адвокатська компанія „Укрзахідюрсервіс" було залучено товариство з обмеженою відповідальністю „Експортно-імпортна компанія „Симфонія" та Товариство з обмеженою відповідальністю „Комунікаційно-сервісна компанія „Форест" та укладено з кожним з них договір б/н про надання юридичних послуг від 03.01.2009.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що всі представлені документи відповідають вимогам, встановленим Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" до первинних документів, не викликають у суду сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між позивачем і АО „Адвокатська компанія „Укрзахідюрсервіс".

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп. 7.4.5 цього пункту не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, виданих йому контрагентом та оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата постачальнику послуг з податком на додану вартість є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Докази, на які посилалися суди в ухвалених ними рішеннях, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення суми податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість з бюджету за господарськими операціями, які, на думку позивача, були фіктивними.

Посилання ДПІ на обґрунтування вимоги про визнання угод між відповідачами фіктивними на їх безтоварний характер, тобто укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету, підлягає з'ясуванню судом.

Установлення даного факту може бути підставою для віднесення таких угод до таких, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Достовірність документа може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, так і поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, які його виготовили, тощо.

У разі підтвердження доводів позивача про фіктивність операцій, - визначення податкового кредиту було б безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості послуг з податком на додану вартість.

Доводи позивача про фіктивність операцій у визначеному законодавством порядку не дослідили, внаслідок чого неповно встановили фактичні обставини справи.

При цьому суди попередніх інстанцій не обґрунтували, чому залишили поза увагою факт, що обсяг робіт не відповідає виконаним роботам.

Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судами попередніх інстанцій не дано належної оцінки тому чи відбулась фактично угода, посилаючись на те, що сума податку на додану вартість сплачена контрагенту.

Не встановлення в судовому процесі вище зазначених обставин як таких, що мають суттєве значення у справі з огляду на неможливість правильно вирішити спір без їх з'ясування, відповідно до частини другої ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у зв'язку з їх не відповідністю вимогам частин 4 та 5 ст. 11, частині 1 ст. 138 та ст. 159 цього Кодексу з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.03.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 у справі № 2а-5162/09/1370 задовольнити частково, судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.03.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 у справі № 2а-5162/09/1370 скасувати.

Справу № 2а-5162/09/1370 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко