Ухвала суду № 38238425, 06.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" березня 2014 р. м. Київ К/800/21501/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Рибченка А.О.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 06.03.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Окружної державної податкової служби-Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013

у справі № 2а-13140/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Нобл Ресорсіз Україна"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі

з великими платниками податків

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Нобл Ресорсіз Україна" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000140700 від 20.04.2011, № 0000160700 від 20.04.2011, № 0000170700 від 20.04.2011.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2012 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2012 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000140700 від 20.04.2011, № 0000160700 від 20.04.2011 та № 0000170700 від 20.04.2011.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин за 2008-2010 роки та складено акт № 116/4040/7/35919521 від 04.04.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000140700 від 20.04.2011, яким було зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 2317337 грн.; № 0000160700 від 20.04.2011, яким було зменшено позивачу розмір від'ємного значення з податку на додану вартість на загальну суму 401425 грн.; № 0000170700 від 20.04.2011, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 4135205 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.4, пп. 7.2.6, пп. 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.4.1 п.7.4, п. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 5421928, 54 грн., пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму податку на додану вартість в розмірі 2317337 грн., яка підлягає зменшенню, та до заниження суми податку на додану вартість в розмірі 3308164 грн., яка підлягає донарахуванню.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено в ході судового розгляду справи, позивачем були укладені договори поставки з наступними контрагентами: ТОВ „Шторм", ТОВ „Сібаріт", ТОВ „Агроанкорекспорт", ТОВ „ТК „Грейн Корн", ТОВ „МінЗерноТранс", ТОВ „Агротрейд", ТОВ „Агро вірус", ПП „Аллюр-2009", ТОВ „АТД ПІГМАЛІОН", ПП „Ріст".

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи Державною податковою інспекцією не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями, позаяк в даному разі виконання контрагентами позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Адже згідно з визначенням, що міститься у п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України „Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (п. 1.3 ст. 1, пп. 7.4.1 - 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Так, п. 1.3 ст. 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що використання придбаної сільськогосподарської продукції в господарській діяльності TOB „Нобл Ресорсіз Україна" документально підтверджується наявними в матеріалах справи договорами складського зберігання, договорами переробки, контрактами, складськими квитанціями, вантажно-митними деклараціями.

В 2010 році позивачем укладалися договори на зберігання сільськогосподарської продукції з наступними контрагентами: ВАТ „Бахчисарайський комбікормовий завод" та ВАТ „Белгород-Днестровський комбінат хлібопродуктів"; Товариствами з обмеженою відповідальністю „Березівський елеватор", „Колимський елеватор", „Миргородський елеватор", „Степовий елеватор", „Новоолексіївський елеватор"; філією „Троянівський елеватор" ВАТ „Розівський елеватор"; ДП ДАК „Хліб України" „Врадіївський елеватор" та „Роївський елеватор"; Креміземською філією №2 „Одеський портовий елеватор"; відкритими акціонерними товариствами „Нельгівське хлібоприймальне підприємство", „Єлизаветівський елеватор", „Явкинський елеватор" та АТЗТ „Екопрод".

Також судом апеляційної інстанції досліджено, складські квитанції на зерно за 2010 рік, якими підтверджується приймалася на зберігання від TOB „Нобл Ресорсіз Україна" сільгосппродукція на підставі договорів складського зберігання та накладних, що підтверджується актами звірки наявності продукції, що належить товариству та яка знаходиться на зберіганні згідно договорів та квитанцій.

Суд встановлено факт здійснення господарських операцій позивача з вищевказаними контрагентами, відповідач цього факту не заперечував, відомостей щодо фіктивності проведених таких операцій, вчинення їх з метою отримання податкової вигоди відповідачем не доведено.

Відповідачем не наведено належних доказів, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та вказаними вище контрагентами, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Позивачем також здійснювався експорт зерна, його надходження та експортування підтверджується договорами про надання траспортно-експедиторських послуг, вантажно-митними деклараціями, а також, зведеними таблицями, реєстрами, довідками, листами транспортно-експедиційних підприємств, які засвідчують надходження для TOB „Нобл Ресорсіз Україна" вантажів (зерна), що в подальшому реалізовувалося товариством на експорт через порти України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Окружної державної податкової служби-Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013 у справі № 2а-13140/11/2670 залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Окружної державної податкової служби-Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013 у справі № 2а-13140/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді А.О. Рибченко О.І. Степашко