Ухвала суду № 38238401, 27.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2014 року м. Київ К/800/49687/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року

у справі № 12633/12/0170/5

за позовом Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Місхор" ЗАТ

Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України

"Укрпрофоздоровниця"

до Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим

Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -

рішень,-

В С Т А Н О В И В

Дочірнє підприємство «Клінічний санаторій «Місхор» ЗАТ Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (надалі також - позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби (надалі також - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29 жовтня 2012 року № 0005062301 та № 0005072301.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2013 року позовні вимоги Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій «Місхор» ЗАТ «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено повністю: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 29 жовтня 2012 року № 0005062301 та № 0005072301; стягнуто з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій «Місхор» ЗАТ Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 344,14 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2013 року залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 15295,00 та з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 19119,00 грн. на підставі податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 19 жовтня 2012 року № 2069/22-01/02650860/202, про порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1, пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, а до валових витрат вартість товарів/послуг внаслідок відображення в податковому обліку господарських операцій з КП «Альянс», ПП «Кримспецтехнолоджи», ТОВ «Будівельна компанія «Акрополь», Фірмою «Капітель Плюс», оскільки господарські угоди між зазначеними суб'єктами були фіктивними та такими, що спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат, згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного вище Закону, будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26 лютого 2009 між КП «Альянс» (продавець) та ДП «Клінічний санаторій «Місхор» (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець придбаває продукти харчування.

21 червня 2010 року між ДП «Клінічний санаторій «Місхор» (замовник) та ПП «Кримспецтехнолоджи» (виконавець) укладено договір № 74 про надання послуг, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати послуги по ремонту електродвигунів.

ДП «Клінічний санаторій «Місхор» (замовник) та Фірма «Капітель-Плюс» (виконавець) 20 березня 2009 року укладено договір № 9, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання з організації концертних та шоу-розважальних програм.

Крім того, між позивачем (замовник) та Фірма «Капітель-Плюс» (виконавець) 1 березня 2010 року укладено договір №254, відповідно до умов якого замовник доручає, в виконавець зобов'язується надати послуги з організації шоу-концертних програм, оформлювальних робіт, піротехнічних шоу.

ТОВ «Будівельна компанія «Акрополь» на замовлення ДП «Клінічний санаторій «Місхор» були надані послуги з ремонту електродвигунів (т.2 а.с.117-119).

На підставі доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та КП «Альянс», ПП «Кримспецтехнолоджи», ТОВ «Будівельна компанія «Акрополь», Фірмою «Капітель Плюс».

Крім того, згідно висновку судово-економічної експертизи № 2589/2590, проведеної за матеріалами справи підтверджено фактичне отримання товарно-матеріальних цінностей (послуг) позивачем від контрагентів КП «Альянс», ПП «Кримспецтехнолоджи», ТОВ «Будівельна компанія «Акрополь», Фірми «Капітель Плюс» на загальну суму 61171,45 грн., ПДВ - 12234,28 грн., всього з ПДВ - 73405,73 грн. за період з 1 жовтня 2009 року по 30 червня 2010 року, оплата позивачем у повному обсязі товарів (послуг), отриманих від контрагентів КП «Альянс», ПП «Кримспецтехнолоджи», ТОВ «Будівельна компанія «Акрополь», фірма «Капітель Плюс» за період з 1 жовтня 2009 року по 30 червня 2010 року на загальну суму 61171,45 грн., ПДВ - 12234,28 грн., всього з ПДВ - 73405,73 грн., подальше використання в господарській діяльності позивача товарів (робіт, послуг), отриманих від контрагентів КП «Альянс», ПП «Кримспецтехнолоджи», ТОВ «Будівельна компанія «Акрополь», фірма «Капітель Плюс»товарно-матеріальних цінностей в сумі 61171,45 грн.

Також Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, юридично правильним є висновок про те, що податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, прийняте відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко