Ухвала суду № 38238395, 13.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2014 року м. Київ К/9991/16319/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011

у справі № 2а-4026/10/2370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелагрейн»

до Державної податкової інспекції у м. Черкаси

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мелагрейн» звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкаси про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 17.09.2010 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011 постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17.09.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що фактичною підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання згідно спірного повідомлення-рішення №0002512301/0 від 02.08.2010 року слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті за результатами невиїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Мелагрейн» з питань дотримання вимог податкового законодавства за результатами правових відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Стімтрейд» за березень-квітень 2010 року № 1669/23-2/32339516 від 26.07.2010р., про порушення позивачем п.п.7.2.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2 та п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997р., в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1503292 грн., в тому числі за березень 2010 року 635292 грн. та за квітень 2010 року в сумі 868000 грн.

Відповідного висновку відповідач дійшов з тих підстав, що відповідно деталізованої інформації АІС «Бест Звіт» по платнику ПДВ встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Стімтрейд» має стан платника, визначений як « 0»- основний платник. Податкова декларація з ПДВ товариства з обмеженою відповідальністю «Стімтрейд» за березень та квітень 2010 року визнана недійсною та такою, що заповнена всупереч правилам у затвердженому порядку. У випадку ж невідображення контрагентом платника податків податкових зобов'язань в декларації або її неподання, дані такої податкової декларації не спростовуватимуть відомості, наведені у виданих ним податкових накладних, а тому такі накладні не можуть підтверджувати право платника податків на податковий кредит, оскільки були виписані з порушенням п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п.7.3.1 п. 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997р.

Відповідно до ч. 1 підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі Закон № 168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі овари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1.3 ст. 1 Закону № 168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України. Згідно з п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97-ВР платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок судів попередніх інстанцій, що не відображення контрагентами платника податків - продавцями - податкових зобов'язань в декларації з податку на додану вартість в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем, а даному випадку - позивачем.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011 у справі № 2а-4026/10/2370 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси відхилити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011 у справі № 2а-4026/10/2370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко