Ухвала суду № 38238364, 20.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2014 року м. Київ К/9991/30176/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.12.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011

у справі № 2а-8264/09/1370

за позовом Товариства з обережною відповідальністю «Віардо»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обережною відповідальністю «Віардо» звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Львівської області від 11.05.2005 позов задоволено частково.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2007 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.12.2009 постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2007 скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22.12.2010 позовні вимоги задоволено частково.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011 постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.12.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено Акт № 168/23-031/30275880 від 02 серпня 2006 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 1.22.2, п. 1.32 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1, п. 5.9 ст. 5, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 283/97-ВР від 22 травня 1997 року «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі -Закон України № 283/97-ВР від 22 травня 1997 року), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2005 - 2006 роки на суму 190048 грн.

На підставі акта перевірки та за результатами адміністративного оскарження, відповідачем було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0000822320/3/4825 від 28 лютого 2007 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 64691 грн. 27 коп.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в 2005 році позивач експортував на територію Росії м'ясо. Фактурна вартість зазначеного товару склала 880472 грн., а митна вартість - 1030414 грн.

Відповідач вважає, що на суму різниці між митною та фактурною вартістю, яка склала 149942 грн. позивачем занижено валовий дохід, оскільки звичайною ціною, яка повинна бути врахована при формуванні валових доходів позивача з експортних операцій є саме митна вартість товару, визначена митним органом.

Так відповідно до пунктів 1.20.1, 1.20.2, 1.20.8 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

З огляду на наведене, суди дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки відповідно до ч. 1 ст.16 Закону України «Про єдиний митний тариф» нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України, то дій відповідача щодо збільшення позивачу валового доходу від реалізації товару на експорт на суму 149 942 грн. - протиправні.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 01.04.2005 року по 31.03.2006 року позивач отримав кошти за договорами доручення на придбання товару № 04/08-1 від 04 серпня 2003 року та № 16/05-1 ВРХ від 16.05.2005 року.

За умовами зазначених договорів позивач зобов'язався від свого імені та в інтересах довірителів укладати договори на придбання та закупівлю товару за рахунок довірителя.

Комісійна винагорода позивача за придбання відповідної партії товару визначена договором доручення на придбання товару № 04/08-1 від 04.08.2003 року та становить 3% від суми, встановленої у накладній до зазначеної партії товару, а за договором № 16/05-1 ВРХ від 16 травня 2005 року - 2% від суми, встановленої у накладній до зазначеної партії товару. Термін дії договорів доручення встановлено до 31 грудня 2006 року.

Згідно з 1.22.2 ст. 1 Закону України «Про оподаткування підприємств» поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Відповідно до пункту 1.22.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування підприємств» року безповоротна фінансова допомога - це, зокрема, сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Підпунктом 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України Закону України «Про оподаткування підприємств» року валовий доход включає: доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді, зокрема, сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Так, відповідно до частини першої статті 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Отже, за договором доручення повірений наділяється правом вчиняти саме юридичні дії (правочини) в інтересах довірителя за його рахунок, а все одержане в результаті виконання умов договору є власністю довірителя і підлягає оподаткуванню в установленому порядку саме у нього, якщо інше не передбачено чинним законодавством. Що ж до повіреного, то у нього об'єктом оподаткування може бути комісійна винагорода, яку він вправі одержати від комітента згідно зі ст.1002 Цивільного кодексу України. Зазначене узгоджується і з вимогами пп.7.9.1 п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування підприємств».

Судами попередніх інстанцій встановлено використання позивачем коштів отриманих на виконання умов договорів доручення у власному господарському обороті, не пов'язаному з придбанням та закупівлею товару, у зв'язку з чим зроблено висновок, що саме ці кошти вважаються доходом з інших джерел, а тому підлягають включенню до складу валового доходу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.12.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011 у справі № 2а-8264/09/1370 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.12.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011 у справі № 2а-8264/09/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко