Ухвала суду № 38236323, 15.04.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 320/7911/13-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/413/14

Єдиний унікальний № 320/7911/13-к Головуючий в 1-й інстанції - Притуло Л.В.

Категорія - ст. 307 ч.2 КК України Доповідач в 2-й інстанції - Білоконев В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі суддів:

головуючого Білоконева В.М.,

суддів Дутова О.М., Гончара О.С.,

при секретарі Воронько С.Г.,

за участю прокурора Сєвальнєва О.А.,

захисника - адвоката ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку, матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора Гринько М.С., який брав участь у провадженні, та захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 лютого 2014 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Мелітополя Запорізької області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не працюючого, не одруженого, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого;

визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 307 КК України і призначено покарання:

- за ч. 1 ст. 307 КК України - 4 роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 307 КК України - 6 років позбавлення волі, з конфіскацією всього особисто належного йому майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у вигляді 6 років позбавлення волі, з конфіскацією всього особисто належного йому майна.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 до набрання чинності вироку залишено без змін - домашній арешт. Строк покарання ухвалено обчислювати з моменту фактичного затримання.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави витрати на проведення судової хімічної експертизи № 472 від 21.06.2013 року у розмірі 367 гривень 08 копійок; витрати на проведення судової хімічної експертизи № 497 від 26.06.2013 року у розмірі 244 гривні 72 копійки; витрати на проведення судової хімічної експертизи № 496 від 26.06.2013 року, у розмірі 244 гривні 72 копійки.

Доля речових доказів вирішена на підставі ст. 100 КПК України.

Згідно вироку, на початку червня 2013 року, в вечірній час, знаходячись біля центрального входу Залізничного вокзалу «Запоріжжя-1», розташованого в м. Запоріжжі, шляхом привласнення знайденого ОСОБА_3, незаконно придбав психотропну речовину, обіг якої обмежений - метамфетамін, яку незаконно зберігаючи при собі, на пасажирському поїзді, незаконно перевіз у м. Мелітополь Запорізької області, де незаконно, зберігаючи при собі, переніс за місцем свого проживання, у будинок АДРЕСА_1, та продовжував незаконно зберігати за вищевказаною адресою, після чого скоїв ряд умисних злочинів, пов'язаних з незаконним обігом психотропних речовин, при наступних обставинах:

19.06.2013 року, приблизно о 16 годині 30 хвилин, знаходячись за місцем свого мешкання, у приміщенні кімнати будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_3, маючи умисел на незаконне зберігання з метою збуту, а також на незаконний збут психотропних речовин, діючи з корисливих мотивів, взяв з собою, з метою збуту, частину незаконно придбаної ним, при вищевикладених обставинах, психотропної речовини, обіг якої обмежений - метамфетаміну, маса якого, в перерахунку на суху речовину, склала - 0,004 грам, який незаконно зберігаючи при собі, з метою збуту, переніс до зупинки громадського транспорту «Чайковського», розташованої на перехресті вул. Чайковського та вул. Чкалова в м. Мелітополі Запорізької області, де приблизно о 20 годині 30 хвилин, того ж дня, незаконно, шляхом продажу за 200 гривень збув ОСОБА_4

25.06.2013 року, приблизно о 22 годині 00 хвилин, знаходячись за місцем свого мешкання, у приміщенні кімнати будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_3, перебуваючи у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів та психотропних речовин, маючи умисел на незаконне зберігання з метою збуту, а також на незаконний збут психотропних речовин, діючи повторно, з корисливих мотивів, взяв з собою, з метою збуту, частину незаконно придбаної ним, при вищевказаних обставинах, психотропної речовини, обіг якої обмежений - метамфетаміну, маса якого, в перерахунку на суху речовину, склала - 0,0240 грам, який незаконно зберігаючи при собі, з метою збуту, переніс за будинок № 144 по вул. П. Ловецького в м. Мелітополі, де приблизно о 22 годині 50 хвилин, того ж дня, незаконно, шляхом продажу за 400 гривень збув його ОСОБА_4

В апеляційних скаргах:

прокурор Гринько М.С., який брав участь у провадженні, не оспорюючи доведеності вини та кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає що вирок є незаконним та підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Зазначає, що в порушення вимог п.2 ч.4 ст. 374 КПК України суд в резолютивній частині вироку безпідставно не врахував у строк відбування покарання, термін перебування обвинуваченого в умовах ІТТ з 25.06.2013 р. по 27.06.2013 р. Крім того, необґрунтовано відніс до обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого - скоєння двох тяжких злочинів (кримінальних правопорушень), суспільна небезпечність яких спричиняє велику шкоду здоров'ю населення, оскільки така ознака злочину, як повторність, передбачена ч.2 ст.307 КК України та впливає на його кваліфікацію, а від вчинених ОСОБА_3 злочинів тяжких наслідків не настало, тим паче, що в матеріалах провадження немає даних про те, що збут наркотичних засобів є постійним і єдиним джерелом доходів обвинуваченого.

Тому просить вирок суду першої інстанції скасувати та призначити новий судовий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_3;

- захисник ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 посилаючись на незаконність вироку через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, зазначає, що суд не надав належної оцінки пом'якшуючим обставинам, а саме: повному визнанню обвинуваченим вини під час досудового розслідування та судового розгляду, відсутності судимостей та позитивній характеристиці за місцем проживання, та взагалі не врахував щире каяття останнього, активне сприяння розкриттю правопорушень, ставленню до вчиненого, що обвинувачений не переховувався від органів досудового слідства та суду, особисто з'являвся на всі виклики, усвідомив протиправність своїх дій, став на шлях виправлення, оскільки шукає роботу, щоб законним шляхом отримувати прибутки, що предметом кримінальних правопорушень є незначна кількість психотропних речовин, від реалізації яких тяжких наслідків не настало, думку прокурора, який не настоював на призначенні ОСОБА_3 покарання пов'язаного з реальним позбавленням волі. Крім того, в порушення вимог ст. 67 КК України безпідставно врахував в якості обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого - суспільну небезпечність скоєних злочинів, що не передбачено вказаною статтею. З урахуванням наведеного, захисник зазначає, що вказані обставини дозволяли суду застосувати до ОСОБА_3 положення ст.ст. 69, 75 КК України, але незважаючи на це, судом ці обставини не враховані, їм належна оцінка не дана, через що обвинуваченому призначено надто суворе покарання, без мотивування необхідності його призначення. Також зазначає, що суд безпідставно не зарахував строк знаходження ОСОБА_3 під вартою з 25.06.13 року по 27.06.2013 року, чим порушив права останнього. Просить вирок суду першої інстанції змінити, призначивши ОСОБА_3 більш м'яке покарання, не пов'язане з позбавленням волі, застосувавши статтю 75 КК України.

Заслухавши в засіданні суду апеляційної інстанції доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарг; в судових дебатах: захисника, обвинуваченого, зокрема і в останньому слові, які просили апеляційну скаргу захисника задовольнити, і не заперечували проти задоволення скарги прокурора; прокурора, який апеляційну скаргу прокурора просив задовольнити частково, а скаргу захисника задовольнити частково, але без застосування ст.ст. 69, 75 КК України; перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи скарг, колегія суддів, вважає, що апеляційну скаргу прокурора Гринько М.С., який брав участь у провадженні, необхідно залишити без задоволення, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, задовольнити частково, з огляду на наступне.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_3 повністю визнав вину у вчиненні кримінальних правопорушень та надав суду показання щодо обставин вчинення ним протиправних дій у сфері обігу наркотичних засобі, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

З урахуванням такої позиції обвинуваченого та відсутності заперечень зі сторони інших учасників судового провадження, суд на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Однак, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дії обвинуваченого ОСОБА_3 були неправильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 307 КК України.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення.

Згідно до ч. 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 458 КПК України висновки Верховного Суду України, викладені у його ухвалах, у випадах передбачених у ч. 2 ст. 455 і ч. 2 ст. 456 цього Кодексу, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідно норму закону, та для всіх судів України.

Кваліфікуючи дії обвинуваченого ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 307 КК України як незаконне зберігання з метою збуту, а також незаконний збут психотропної речовини, вчинене повторно, суд допустив помилку.

Так, статтею 307 КК України передбачено кримінальну відповідальність за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

Також згідно з роз'ясненнями, які містяться в абзаці 11 пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 4 "Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів" (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 16), злочини, передбачені статтями 307, 309 або 311 КК, визнаються закінченими з моменту вчинення однієї із зазначених у диспозиціях цих статей альтернативних дій. У випадках, коли винна особа вчинила одну або декілька зазначених дій, але не встигла вчинити іншу дію із тих, які охоплювались її умислом, скоєне слід розглядати як закінчений злочин за виконаними діями.

З огляду на викладене визначальним для правильної кримінально-правової оцінки послідовного вчинення діянь, альтернативно вказаних у кримінально-правовій нормі, зокрема у статті 307 КК України, є з'ясування змісту суб'єктивного ставлення винної особи до вчинених нею діянь.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України :

1) Учинення кількох (двох і більше) альтернативних діянь, передбачених диспозицією статті 307 КК, яке охоплювалося єдиним умислом, одне з яких не було завершене, має кваліфікуватися як єдиний (одиничний) злочин, а не як сукупність закінченого і незакінченого злочинів. Якщо особа вчинила тільки одне чи кілька, незалежно від кількості та поєднання, альтернативних діянь, передбачених статтею 307 КК, злочин визнаються закінченими з моменту скоєння одного із зазначеного в диспозиції цієї статті діяння. У випадку, коли винна особа вчинила одну або кілька зазначених дій, але не встигла вчинити іншу дію із тих, які охоплювались її умислом, скоєне слід розглядати як закінчений злочин за виконаними діями. Незавершена дія окремої кваліфікації як готування до злочину або як замах на злочин не потребує, оскільки в таких випадках на її скоєння в особи не було (не виникало) окремого умислу. Незаконне придбання та зберігання з метою збуту психотропної речовини в особливо великих розмірах й того ж дня, фактично без значного розриву в часі, спроба збути частину незаконно придбаної речовини в своїй сукупності вказують на існування єдиного (нерозривного) умислу на вчинення кількох альтернативних діянь, які, незважаючи на те, що збут психотропної речовини не був завершений, належить розглядати як єдиний (одиничний) злочин і кваліфікувати за частиною третьою статті 307 КК. Неправильне трактування зазначених положень закону стало підставою скасування рішення касаційного суду у справі щодо П. (постанова Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 7 лютого 2013 року, справа № 5-30кс12);

2) Визначальним для правильної кримінально-правової оцінки послідовного вчинення діянь, альтернативно зазначених у кримінально-правовій нормі (зокрема, у ст. 263 КК), є з'ясування змісту суб'єктивного ставлення винної особи до вчинених нею діянь. Якщо у такої особи був єдиний умисел щодо придбання, носіння, зберігання та збуту бойових припасів чи вибухових речовин, вчинені нею діяння щодо одного й того ж предмета злочину, без значного розриву у часі, належить розглядати як єдиний (одиничний) злочин; при цьому незавершеність останнього діяння на визнання злочину закінченим не впливає і він має кваліфікуватися за ч. 1 ст. 263 КК. Вчинення ж особою не одного, а кількох діянь (у тому числі незакінчених), альтернативно зазначених у певній кримінально-правовій нормі, підлягає врахуванню у межах такої загальної засади призначення покарання, як призначення покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК) (постанова Верховного Суду України від 20 червня 2011 р., справа № 5кс11).

Ці висновки Верховного Суду України (обов'язкові для всіх судів України) не були враховані місцевим судом при постановлені вироку щодо обвинуваченого ОСОБА_3, чим було порушено вимоги ч. 2 ст. 455 і ч. 2 ст. 456 КПК України.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3, маючи умисел на незаконне зберігання з метою збуту, а також на незаконний збут психотропних речовин, 19.06.2013 року незаконно зберігав з метою збуту та незаконно збув психотропну речовину, обіг якої обмежений - метамфетаміну, маса якого, в перерахунку на суху речовину, склала - 0,004 грам, а потім 25.06.2013 року, маючи умисел на незаконне зберігання з метою збуту, а також на незаконний збут психотропних речовин, незаконно зберігав з метою збуту та незаконно збув частину придбаної ним психотропної речовини, обіг якої обмежений - метамфетаміну, маса якого, в перерахунку на суху речовину, склала - 0,024 грам.

Тобто, суд встановив, що обвинувачений ОСОБА_3 19.06.2013 року та 25.06.2013 року мав єдиний умисел щодо незаконного зберігання та збуту психотропної речовини, а тому вчинені ним діяння щодо одного й того ж предмета злочину, без значного розриву в часі, належить розглядати як єдиний (одиничний) злочин з альтернативними діями і він має кваліфікуватися тільки за частиною першою статті 307 КК України.

За таких обставин, суд помилково визнав обвинуваченого ОСОБА_3 винним, ще і у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, як незаконне зберігання з метою збуту, а також незаконний збут психотропної речовини, вчинене повторно, оскільки повторність, як кваліфікуюча ознака, відсутня при вчиненні особою двох або більше альтернативних (тотожних) діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що з вироку необхідно виключити кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 307 КК України як зайву, а також посилання на призначення останньому покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України.

Доводи прокурора щодо неврахування судом у строк відбування покарання, термін перебування обвинуваченого під вартою в умовах ІТТ з 26.06.2013 р. по 27.06.2013 р. та врахування в якості обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого - скоєння двох тяжких злочинів, суспільна небезпечність яких спричиняє велику шкоду здоров'ю населення, не можливо віднести до передбачених кримінальним процесуальним законом підстав, за яких його прохання щодо скасуванню вироку суду першої інстанції та призначення нового судового розгляду, може бути задоволено.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Закону, які перешкоджали чи могли перешкоджати суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 415 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другої статті 412 цього Кодексу.

Враховуючи вищевказані вимоги закону, а також те, що ці порушення кримінально-процесуального закону, ні є істотними, які перешкоджали чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегія суддів вважає, що правових підстав для скасування вироку немає, а тим паче для призначення нового розгляду у суді першої інстанції.

Неможливо визнати обґрунтованими і доводи захисника щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_3 більш м'якого покарання із застосуванням ст. 69 КК України, оскільки суд першої інстанції, згідно з вимогами ст. 65 КК України, врахувавши зокрема, що останній визнав вину у повному обсязі, раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, скоїв злочини у стані викликаному вживанням наркотичних засобів та психотропних речовин, остання з яких є обставиною, що обтяжує покарання, а тому колегія суддів вважає, що місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 ст. 69 КК України.

Між тим, доводи захисника про звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від покарання з випробуванням, є обґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчиненого злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи непогашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність утриманців), його матеріальний стан тощо. У кожному конкретному випадку суди зобов'язані врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують чи обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості скоєних останнім злочинів, визнання вини, відсутність судимостей, позитивну характеристику з місця мешкання, а також, що обвинувачений ОСОБА_3 вчинив два тяжких злочини, суспільна небезпечність яких спричиняє велику шкоду здоров'ю населення, один з яких у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів та психотропних речовин, що є обставинами, що обтяжують покарання.

Між тим, поза увагою місцевого суду залишилось те, що обвинувачений ОСОБА_3 щиро розкаявся у скоєному, активно сприяв розкриттю злочину, став на шлях виправлення, про що свідчить його поведінка, як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду.

Крім того, судом безпідставно враховано в якості обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 те, що останній вчинив два тяжких злочини, суспільна небезпечність яких спричиняє велику шкоду здоров'ю населення, оскільки ці обставини не можуть бути враховані як такі, що обтяжують покарання, так як не передбачені ст. 67 КК України. До того ж, як було наведено вище у вказаній ухвалі обвинувачений вчинив тільки один тяжкий злочин, без заподіяння злочином фактичних (реальних) тяжких наслідків, як то передбачено п. 5 ч. 1 ст. 67 КК України, а не небезпеку їх настання, як то безпідставно враховано місцевим судом. Що ж стосується вчинення останнім злочину у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів та психотропних речовин, то воно саме по собі не може бути перешкодою для застосування ст. 75 КК України.

Враховуючи, що в теперішній час обвинувачений ОСОБА_3 працевлаштований, а також те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, якої той не уникнув за вчинений ним злочин, а також другорядну роль кари як мети покарання, колегія суддів вважає, що за таких обставин, виправлення останнього та попередження скоєння нових злочинів можливо досягти без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням з трирічним іспитовим строком з покладенням на нього обов'язків, передбачених пп. 2, 3, 4 ст. 76 КК України.

У зв'язку з цим доводи адвоката та прокурора про те, що місцевий суд безпідставно не зарахував строк знаходження ОСОБА_3 під вартою з 25.06.13 року по 27.06.2013 року, не можуть бути задоволенні, оскільки рішення про залік досудового тримання під вартою має застосовуватись, тільки при реальному відбутті покарання особою (ч. 5 ст. 72 КК України), а не при звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням.

Крім того, колегія суддів вважає, що місцевий суд в порушення вимог ст. ст. 277, 337 ч. 1 та 374 ч. 3 п. 2 КПК України, визнав обвинуваченого ОСОБА_3 винним ще у вчиненні і інших злочинів, які не передбачені ст. 307 КК України.

Так, у мотивувальній частині вироку, зокрема, вказано, що на початку червня 2013 року, в вечірній час, знаходячись біля центрального входу Залізничного вокзалу «Запоріжжя-1», розташованого в м. Запоріжжі, шляхом привласнення знайденого ОСОБА_3, незаконно придбав психотропну речовину, обіг якої обмежений - метамфетамін, яку незаконно зберігаючи при собі, на пасажирському поїзді, незаконно перевіз у м. Мелітополь Запорізької області, де незаконно, зберігаючи при собі, переніс за місцем свого проживання, у будинок АДРЕСА_1, та продовжував незаконно зберігати за вищевказаною адресою, після чого скоїв ряд умисних злочинів, пов'язаних з незаконним обігом психотропних речовин, при наступних обставинах.

Враховуючи, що згідно останнього повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри обвинувачений ОСОБА_3 підозрювався слідчим у вчиненні тільки злочинів, передбачених ч. 1 ст. 307 та ч. 2 ст. 307 КК України (т. 1 а.п. 108-109), яке по змісту аналогічне змісту обвинувальному акту (т. 2 а.п. 1-2), а також те, що згідно ч. 1 ст. 377 КПК України, судовий розгляд проводиться лише щодо особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, обвинувачення в суді першої інстанції не змінювалось, колегія суддів приходить до висновку про виключення з вироку вищевказаного звинувачення обвинуваченого ОСОБА_3, оскільки ці дії не містять всіх ознак суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого диспозицією ст. 307 КК України, зокрема, наявність обов'язкової мети - збуту предмету злочину.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України колегія суддів,

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу прокурора Гринько М.С., який брав участь у провадженні, залишити без задоволення, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, задовольнити частково.

Вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 лютого 2014 року відносно обвинуваченого ОСОБА_3 - змінити.

Виключити кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 307 КК України, як зайву.

Виключити з резолютивної частині вироку посилання на призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України.

Вважати обвинуваченого ОСОБА_3 засудженим за ч.1 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування призначеного судом основного покарання з іспитовим строком тривалістю три роки.

Відповідно до пунктів 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_3 в період іспитового строку не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи, періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.

Виключити також з мотивувальній частині вироку вказівку суду про те, що на початку червня 2013 року, в вечірній час, знаходячись біля центрального входу Залізничного вокзалу «Запоріжжя-1», розташованого в м. Запоріжжі, шляхом привласнення знайденого ОСОБА_3, незаконно придбав психотропну речовину, обіг якої обмежений - метамфетамін, яку незаконно зберігаючи при собі, на пасажирському поїзді, незаконно перевіз у м. Мелітополь Запорізької області, де незаконно, зберігаючи при собі, переніс за місцем свого проживання, у будинок АДРЕСА_1, та продовжував незаконно зберігати за вищевказаною адресою, після чого скоїв ряд умисних злочинів, пов'язаних з незаконним обігом психотропних речовин, при наступних обставинах.

У решті вирок суду щодо ОСОБА_3 залишити без зміни.

Ухвала Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з моменту її проголошення.

На вказану ухвалу Апеляційного суду Запорізької області учасниками судового провадження може бути подана касаційна скарга протягом трьох місяців з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: