Постанова № 38229221, 02.04.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2014 р. Справа№ 910/5899/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ільєнок Т.В.

суддів: Власова Ю.Л.

Корсакової Г.В.

при секретарі

судового засідання: Джужа Р.Є.

за участю представників сторі:

позивача Петренко А.С.- дов. від 17.01.2014р. №9/10

відповідача-1 Стахмич В.Л. - дов. від 29.10.2013р. №220/508/д

відповідача-2 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи

повідомлений належним чином;

третьої особи-1 Черепащук Р.А. дов. від 10.01.2014р. №2

третьої особи-2 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи

повідомлений належним чином;

розглянувши матеріали

апеляційної скарги

Дочірньої компанії «Газ України» Національної

акціонерної компанії «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду м. Києва від 14.01.2014р.

у справі № 910/5899/13 (суддя: Стасюк С.В.)

за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної

Акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до відповідача-1 Міністерства оборони України

відповідача-2 Вінницького обласного військового комісаріату

третя особа-1 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці

третя особа-2 Липовецько-Погребищансикий об'єднаний військовий

комісаріат міста Липовець

про стягнення основного боргу у сумі 9 090, 92 грн. за

Договором постачання

ВСТАНОВИВ:

ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (надалі по тексту - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (надалі по тексту - відповідач-1) про стягнення 9 090,92 грн. основного боргу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2014р. № 910/5899/13 у позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним Рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міст Києва від 14.01.2014 р. у даній справі скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У доводах апеляційного оскарження позивач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного Рішення було порушено норми матеріального та процесуального права.

31.03.2014р. через відділ діловодства КАГС Віницький обласний війсковий комісаріат надіслав свої заперечення від 28.03.2014р. № КПР/544, на апеляційну скаргу позивача.

Відповідач-2 у Відзиві від 28.03.2014 просисть Київський апеляційний господарський суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги ДК "Газ України", Рішення господарського суду міста Києва від 14.01.2014р. № 910/5899/13 залишити в силі, справу розглянути без його участі та без участі третьої особи Липовецько-Погребищанського ОРВК (представник відповідача-2 за довіреністю наділений повноваженнями тертьої особи-2).

Ухвалою КАГС від 12.02.2014 р. № 910/5899/13 порушено апеляційне провадження за скаргою ДК «Газ України» та призначено судове засідання на 05.03.2014р.

У останнє судове засідання від 02.04.2014 р. представники відповідача-2 та третьої особи-2 не з'явились, однак про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення від 25.03.2014 № 11277/14 та від 25.03.2014р № 11278/14, які залучені до матеріалів справи (а.с. 112, 113).

Враховуючи, що відповідача-2 та третю особу-2 повідомлено належним чином про судове засідання від 02.04.2014р. та зважаючи на те, що відстуність представника відповідача-2 та третьої особи-2 не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів продовжила розгляд апеляційної скарги по суті за наявними матеріалами даної справи.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши усні пояснення представника позивача, відповідача-1 та третьої особи-1, дійшла висновку апеляційну скаргу позивача ДК «Газ України» НАК "Нафтогаз України" залишити без задоволення, Рішення Господарського міста Києва від 05.12.2013 р. № 910/5899/13 залишити без змін, приймаючи до уваги наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у грудні 2009 року та березні 2010 року між Вінницькою філією Дочірнього підприємства "Нафтогазмережі" (правонаступником якої є Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України") (як постачальником) та Липовецько-Погребищанським об'єднаним військовим комісаріатом міста Липовець (як споживачем) підписано Акти подачі-прийому та реалізації природного газу.

Відповідно до даних Актів постачальник передав, а споживач прийняв природний газ загальним об'ємом 3,435 тис. куб. м., з яких:

- у грудні 2009 року споживач прийняв 2.616 тис. куб. м. природного газу, згідно акту подачі-прийому та реалізації газу № Л-00000040 від 31.12.2009 року.

- у березні 2010 року споживач прийняв 0.819 тис. куб. м. природного газу, згідно акту подачі-прийому та реалізації газу № НГ-Л000366 від 31.03.2010 року.

У Актах подачі-прийому та реалізації газу № Л-00000040 від 31.12.2009 року та № НГ-Л000366 від 31.03.2010 року міститься посилання на Договір № ЛБ-09-608 від 01.12.2009 року, проте позивач не надав цього Договору суду першої інстанції, оскільки він у нього відсутній на теперішній час.

Водночас, позивачем було додано до матеріалів справи належним чином засвідчену копію Додаткової угоди до Договору № ЛБ-09-608 від 01.12.2009 року (надалі - Додаткова угода), яка скріплена печатками сторін.

Як вбачається з відбитку печатки Липовецько-Погребищанського об'єднаного військового комісаріату, останньому присвоєно ідентифікаційний код 09957136.

Відповідно до пункту 4.2. Додаткової угоди "ціна за 1000 куб. м. газу та тариф за транспортування газу у відповідному періоді споживання газу та порядок розрахунків за газ та транспортування газу визначається сторонами на рівні граничної ціни, затвердженої Кабінетом Міністрів України та/або НКРЕ та /або НАК "Нафтогаз України" та/або іншим уповноваженим органом з урахуванням всіх відповідних тарифів та надбавок, які встановлюються зазначеними органами для категорії споживачів, до якої належить споживач".

Постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики № 1371 від 01.12.2009 року, № 1555 від 30.12.2009 року, № 81 від 29.01.2010 року та № 178 від 26.02.2010 року "Про затвердження граничного рівня ціни на природний газ для установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів" затверджено граничний рівень ціни на природний газ (протягом грудня 2009 року - березня 2010 року) для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів без урахування податку та додану вартість, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом на рівні 2020,25 грн. за 1000 куб. м., з яких ПДВ становить 441,1310 грн., а всього з ПДВ - 2 646,7860 грн.

Як зазначає позивач, споживачем було прийнято природного газу, згідно Акту подачі-прийому та реалізації газу № Л-00000040 від 31.12.2009 року на суму 6 923,99 грн., згідно Акту подачі-прийому та реалізації газу № НГ-Л000366 від 31.03.2010 року на суму 2 166,93 грн. Загальна сума прийнятого споживачем природного газу становить 9 090,92 грн.

Відповідно до Листа Державної служби статистики України Головного управління регіональної статистики України № 23-07/6д від 23.01.2013 року ідентифікаційний код 09957136 Липовецько-Погребищанського об'єднаного військового комісаріату міста Липовець (споживача) передано Міністерству оборони України для ведення відомчого обліку підпорядкованих йому суб'єктів згідно з пунктом 5 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 118 від 22.01.1996 року.

У позовній заяві позивач зазначає, що Міністерство оборони України (відповідач-1) є єдиним належним відповідачем у даній справі.

Позивачем направлено на адресу відповідача-1 Вимогу № 31/10-855 від 18.02.2013 року про сплату заборгованості за поставлений природний газ в розмірі 9 090,92 грн.

Представник відповідача-1 у своїх запереченнях на позов зазначив про те, що відповідно до директив Міністра оборони України від 20.01.2005 року № Д-332/1/03, від 20.04.2005 року №Д-322/1/010, від 30.06.2005 року № Д-332/1/014 та з метою якісного утримання та обслуговування казарменно-житлового фонду, забезпечення військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Міністерства оборони України комунальними послугами та енергоносіями в Збройних силах України проведенні організаційні заходи щодо створення територіальних квартирно-експлуатаційних управлінь та переходу на територіальний принцип квартирно-експуатаційного забезпечення.

За ствердженнями відповідачів, територіальний принцип квартирно-експлуатаційного забезпечення передбачає здійснення квартирно-експлуатаційними відділами дій, пов'язаних з забезпеченням військових підрозділів комунальними послугами, енергоносіями та паливом. Тому, на думку відповідачів, належними відповідачами у даній справі можуть бути лише Квартирно - експлуатаційний відділ міста Вінниці та Вінницький обласний військовий комісаріат.

Місцевий господарський суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 зазначеного Кодексу.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, суд першої інстанції вказує на те, що спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням споживачем своїх обов'язків щодо оплати отриманого на підставі Актів подачі-прийому та реалізації газу № Л-00000040 від 31.12.2009 року та № НГ-Л000366 від 31.03.2010 року природного газу.

Відповідно до пункту 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Як вбачається зі змісту вищевказаних Актів, останні містять посилання на Договір № ЛБ-09-608 від 01.12.2009 року.

Суд першої інстанції вказує на те, що позивачем до матеріалів справи не було надано Договір № ЛБ-09-608 від 01.12.2009 року, що позбавило можливості встановити дійсні правовідносини сторін, зокрема щодо строку здійснення оплати переданого природного газу, тощо.

Наявний в матеріалах справи Акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.05.2010 року не має реквізитів Актів подачі-прийому та реалізації газу, на які посилається позивач у позовній заяві, тому немає підстав вважати, що даний Акт звірки був підписаний згідно Акту подачі-прийому та реалізації газу № Л-00000040 від 31.12.2009 року та Акту подачі-прийому та реалізації газу № НГ-Л000366 від 31.03.2010 року.

Вимогу № 31/10-855 від 18.02.2013 року про сплату заборгованості за поставлений природний газ було направлено лише на адресу відповідача-1, проте обов'язку щодо оплати ним за поставлений природний газ позивачем не було доведено на доказах.

У відповідності до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до змісту статті 21 ГПК України набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин між сторонами та відповідно кореспондуючого обов'язку відповідача здійснити певні дії на користь позивача або утриматись від їх вчинення задля захисту та реалізації прав і законних інтересів позивача, а лише з фактом пред'явлення позову до особи.

Водночас, належним відповідачем у справі може бути лише особа, яка має зобов'язання перед позивачем за обставинами, які є предметом позову. В інших випадках задоволення позову унеможливлюється, оскільки у такого відповідача відсутні будь-які зобов'язання перед позивачем щодо припинення порушення його прав та законних інтересів, оскільки не він є особою, що має відповідати за спірними правовідносинами.

Відповідно до статті 32 ГПК кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень (стаття 33 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України, передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення приписів статті 33 ГПК України позивачем не було надано суду першої інстанції належних та безумовних доказів, які б підтверджували викладені в позовній заяві обставини та, які могли б слугувати підставою для стягнення саме з відповідача-1 Міністерства оборони України 9 090,92 грн. заборгованості за природний газ, переданий на підставі Акту подачі-прийому та реалізації газу № Л-00000040 від 31.12.2009 року та Акту подачі-прийому та реалізації газу № НГ-Л000366 від 31.03.2010 року.

Дослідивши матеріали справи, суд першої інстанії вказує на те, що позовні вимоги до відповідача-2 щодо оплати вартості поставленого природного газу також не було обгрунтовано позивачем на певних доказах, крім того, не доведено обов'язку Вінницького обласного військового комісаріату щодо оплати поставленого позивачем газу.

Місцевий господарський суд зазначив, що згідно з Витятом з ЄДРПОУ станом на 14.01.2014 року за ідентифікаційним кодом 09957136, який був зазначений на відтиску печатки Липовецько-Погребищанського об'єднаного військового комісаріату як споживача, яка міститься на Додатковій угоді до Договору № ЛБ-09-608 від 01.12.2009 року, записів не знайдено.

За оцінкою колегії суддів, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що позовні вимоги ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів, вивчивши та проаналізувавши доводи апеляційного оскарження, що наведені в апеляційній скарзі позивача ДК "Газ України" та які за своїм змістом повторюють мотивацію позовних вимог, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, судом першої інстанції надана належна правова оцінка фактичним обставинам справи та правильно застосовано норми матеріального права, підстав для зміни чи скасування оскарженого судового рішення не вбачає

Згідно приписів ст. 49 ГПК України судовий збір за апеляційний перегляд справи покладається на позивача ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 14.01.2014 р. № 910/5899/13 залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2014р. №910/5899/13 набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2014р. №910/5899/13 може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний строк.

Матеріали справи № 910/5899/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Т.В. Ільєнок

Судді Ю.Л. Власов

Г.В. Корсакова