Рішення № 38210661, 07.04.2014, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Лобарчук О.О.

Доповідач - Маляренко І..Б.

Справа № 407/5176/13-ц

Провадження № 22ц/782/778/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

Головуючого: Маляренко І.Б.,

Суддів: Борисова Є. А., Луганської В.М.

За участю секретаря: Веселова С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 31 січня 2014 року за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Шахта Крепінська» про поновлення на попередній роботі, оплату за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, третя особа - виконуючий обов'язки директора Державного підприємства «Шахта Крепінська» Головач Михайло Миколайович,

В С Т А Н О В И Л А:

Оскаржуваним рішенням відмовлено у задоволенні вищезазначених позовних вимог ОСОБА_2

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 31 січня 2014 року як такого, що не відповідає вимогам матеріального і цивільного процесуального права, і ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідача, пояснення

осіб, що брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і

обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає

скаргу такою, що підлягає задоволенню частково.

Так, статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 звернувся до суду у жовтні 2013 року, неодноразово уточнював заявлені вимоги, остаточно просив суд визнати наказ № 40-к від 05.09.2013 року по Державному підприємству «Шахта Крепінська» про його звільнення з роботи за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов'язків згідно з п.З ст. 40;КЗпП України незаконним;

поновити його на роботі на посаді заступника директора з охорони праці та техніки безпеки у ДП «Шахта Крепінська»; стягнути з ДП «Шахта Крепінська» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 вересня 2013 року по 30 січня у сумі 28026 грн. 30 коп. і моральну шкоду у сумі 10000 грн.

Відмовляючи у задоволенні вищезазначених позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції послався як на встановлені обставини на таке:

ОСОБА_2 працював у Відокремленому підрозділі «Шахта Крепінська» Державного підприємства «Антрацит» з 05 квітня 2011 року; відповідно до наказу № 53 кн від 04 квітня 2011 року на нього було покладено виконання обов'язків заступника директора з охорони праці ВП «Шахта Крепінська»; наказом № 109 кн від 19.07.2011 року ОСОБА_2 було призначено постійно на посаду заступника директора з охорони праці з 19.07.2011 року;

згідно з наказом № 37 від 19.01.2012 року ВП «Шахта Крепінська» був виділений зі складу Державного підприємства «Антрацит» та було створене Державне підприємство «Шахта Крепінська», з чим позивач був ознайомлений, і це підтверджується його підписом у повідомленні № Л37 від 27.01.2(112 року;

наказом № 40-к від 5 вересня 2013 року позивача було звільнено з роботи за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов'язків згідно з п. 3 ст 40 КЗпП України на підставі наказу про оголошення догани ОСОБА_2 за неналежне виконання трудових обов'язків; рішення профспілки № 57 від 15.08.2013 року;

погодження на звільнення ОСОБА_2 Міністерством енергетики та вугільної промисловості України № 2/34-3202 від 04.09.2013 року.

Проте суд не взяв до уваги наступного.

Згідно із п.3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений

строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть

бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку

систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на

нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до

працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Тому при звільненні працівника з підстав, передбачених цією нормою закону,

організація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов'язків,

зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли.

Як вбачається з копії наказу № 40-к від 05 вересня 2013 року, позивача звільнено з роботи за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов'язків згідно із п.3 ст. 40 КЗпП України (а.с. 15).

Тобто відповідач при застосуванні такого крайнього заходу як звільнення

обмежився лише загальним посиланням на систематичне невиконання без поважних

причин ОСОБА_2 трудових обов'язків та не врахував положень ч. 3 ст. 149 КЗпП,

згідно з яким при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен

враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за

яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з'ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП; чи додержано

власником або уповноваженим ним органом передбачених статтями 147, 148, 149 КЗпП правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Суд же належним чином не з'ясував, у чому конкретно виявилося

порушення, яке стало приводом до звільнення позивача, та чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору.

Тільки із подання адміністрації до профспілкового комітету вбачається, що такою підставою послужив Акт перевірки Держпромнадзору у Луганській області № ПА-6/07 від 24.07.2013 року про виявлення ряду порушень.

Також суд не взяв до уваги наступного.

Відповідно до наказу № 53 кн від 04 квітня 2011 року на позивача було покладено виконання обов'язків заступника директора з охорони праці ВП «Шахта Крепінська»; наказом № 109 кн від 19.07.2011 року ОСОБА_2 було призначено постійно на посаду заступника директора з охорони праці з 19.07.2011 року;

згідно з наказом № 37 від 19.01.2012 року ВП «Шахта Крепінська» був виділений зі складу Державного підприємства «Антрацит» та було створене ДП «Шахта Крепінська».

Наказу про те, що ОСОБА_2 було призначено у ДП «Шахта Крепінська» саме

на посаду заступника директора з охорони праці і техніки безпеки, тобто, на посаду, з якої

його було звільнено, не видавалось.

Це знайшло своє підтвердження і в поясненнях представників відповідача, і в

копії наказу № 28 кн, виданого вже під час знаходження справи в суді апеляційної

інстанції - 02.04.2014 року.

При цьому відповідач не надав суду роз'яснень щодо того, яким чином можливе внесення змін Державним підприємством «Шахта Крепінська» до наказів, виданих

Відокремленим підрозділом «Шахта Крепінська» державного підприємства «Антрацит».

Таким чином, обсяг посадових обов'язків позивача наказами № 53 кн від

4 квітня 2011 року та № 109 кн від 19.07.2011 року конкретизовано не було, сама ж

наявність у штатному розкладі тільки посади заступника директора з охорони праці і

техніки безпеки про це не свідчить.

Це ж можна сказати і про ознайомлення позивача із відповідною посадовою

інструкцією, затвердженою 20.03.2008 року, коли відповідач перебував у статусі

Відокремленого підрозділу Державного підприємства «Антрацит».

Як уже зазначалося вище, 05.07.2012 року було зареєстровано Статут ДП

«Шахта Крепінська» (а.с.44-50), п.5.2.2. якого передбачено, що підприємство забезпечує додержання законодавства про працю, правил і норм охорони праці техніки безпеки та соціального страхування.

25.07.2012 року було затверджено Правила внутрішнього трудового розпорядку ДП «Шахта Крепінська» (а.с. 74-79), де зазначено, що їх метою, зокрема, є чітка

організація праці.

При цьому Посадову інструкцію заступника директора по охороні праці і техніки безпеки ДП «Шахта Крепінська» було розроблено 04.01.2013 року, саме Положення про

службу охорони праці - тільки 17.01.2013 року, і позивача з ними ознайомлено не було.

За таких обставин колегія суддів вважає, що і наказ № 116 від 20.06.2013 року про накладення на ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у вигляді догани за невиконання посадових обов'язків , і наказ № 40-к від 05 вересня 2013 року, яким

позивача звільнено з роботи з урахуванням Акту перевірки Держпромнадзору у Луганській області № ПА-6/07 від 24.07.2013 року про виявлення ряду порушень не може бути взято до уваги як підставу для звільнення позивача за п.3 ст. 40 КЗпП України.

Крім того, частина 4 ст. 149 КЗп?П встановлює правило, відповідно до якого стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій у п. 31 передбачають триденний? строк для повідомлення наказ?у про оголошення стяг нення працівникові. Відмова працівника від ознайомлення з наказом (розпорядженням) про його пок?арання або відмова від підпис?у посвідчується актом, складе?ним за участю очевидців цього? факту.

Пропущення цього строку означає, що порушено порядок застосування дисциплінарного стягнення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що у

день звільнення позивач ознайомився з наказом про звільнення та отримав копію цього

наказу.

Проте наявна в матеріалах справи копія наказу № 40-к від 05.09.2013 року «Про звільнення ОСОБА_2» не містить розписки позивача про його ознайомлення з наказом і отримання копії наказу із зазначенням відповідної дати.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави

або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на

попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 підлягає

поновленню на роботі. І поновлено його може бути саме на посаді заступника директора з охорони праці і техніки безпеки ДП «Шахта Крепінська», оскільки до суду апеляційної

інстанції відповідачем було надано відповідний наказ № 28 кн від 02.04.2014 року

(виданий, як уже зазначалось, під час знаходження справи в провадженні апеляційного

суду).

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесені рішення про поновлення на

роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату

працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш ніж за один рік.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», у випадку

відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу, середня заробітна плата

обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи.

Середньомісячна заробітна плата ОСОБА_2 за останні 2 календарні місяці роботи згідно з наявною у матеріалах справи довідкою складає 4897.85 грн.; середньоденна - 272.10 грн.

Середньомісячна кількість робочих днів, виходячи з їх кількості за два

останні робочі місяці підприємства складає 22 дні (21+23:2), отже період вимушеного прогулу з 05 вересня 2013 року по 07 квітня 2014 року складається зі 154 робочих днів.

Розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу складає

41903.40 грн. (272.10 грн.х154 дня).

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Абз. 1 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснює, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно із ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вищенаведеного до уваги не взяв, не врахував того, що при допущених відповідачем грубих порушеннях норм діючого законодавства, що регулює трудові правовідносини, позивачем було втрачено усталені життєві зв'язки, що потягло додаткові зусилля для організації свого життя, позивач переніс моральні страждання внаслідок образи, викликаної негативним ставленням до нього з боку керівництва шахти, яке він пов'язував з тим, що тривалий час знаходився на лікарняних.

Колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають

задоволенню і в цій частині, але, виходячи із засад розумності і справедливості, частково,

в сумі 3000 грн.

В силу вимог ст. 88 ЦПК України стягненню з відповідача на користь

держави підлягає і судовий збір у сумі 540.83 грн.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 303,307,309,316 ЦПК України,

колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 31 січня 2014 року - скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити частково: визнати незаконним і скасувати наказ № 40-к від 05 вересня 2013 року по Державному підприємству «Шахта Кріпенська» про звільнення ОСОБА_2; поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді заступника директора з охорони праці і техніки безпеки Державного підприємства «Шахта Кріпенська» з 05 вересня 2013 року; стягнути з Державного підприємства «Шахта Кріпенська» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 вересня 2013 року по 07 квітня 2014 року у сумі 41903 (сорок одна тисяча дев'ятсот три) гривні 40 копійок, на відшкодування моральної шкоди - 3000 гривень.

Рішення в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Стягнути з Державного підприємства «Шахта Кріпенська» на користь держави судовий збір у сумі 540 гривень 83 копійки.

Рішення набирає чинності негайно, але протягом 20 днів може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: