Постанова № 38194125, 09.04.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2014 р. Справа № 902/1602/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Сініцина Л.М. ,

судді Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Лукащик Г.В.

за участю представників сторін:

позивача - Кириленко О.П., довіреність в справі

відповідача 1 - Радзіковська І.Т., довіреність в справі

відповідача 1 - Радзіковська І.Т., довіреність в справі

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк"

на рішення господарського суду Вінницької області від 27.01.14 р.

у справі №902/1602/13 (суддя - Даценко М.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк", 04053, м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 10-а

до Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" вул. Фрунзе, 45, м.Калинівка, Вінницька область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Сфера" вул. Фрунзе, 45, м.Калинівка, Вінницька область

про визнання права ПАТ"Укрінбанк" на відшкодування ВАТ "Вінніфрут" і ТОВ "Еко-Сфера" погіршення майнового комплексу "Калинівський завод натуральних концентрованих соків та пюре", що був безпідставно збережений (використаний) ВАТ "Вінніфрут" і ТОВ "Еко-Сфера" за рахунок ПАТ "Укрінбанк".

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 27.01.2014 року у справі №902/1602/13 відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" до Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут", до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Сфера" про визнання права ПАТ "Укрінбанк" на відшкодування ВАТ "Вінніфрут" і ТОВ "Еко-Сфера" погіршення майнового комплексу "Калинівський завод натуральних концентрованих соків та пюре", що був безпідставно збережений (використаний) ВАТ "Вінніфрут" та ТОВ "Еко-Сфера" за рахунок ПАТ "Укрінбанк".

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що норма частини 1 статті 1214 ЦК України передбачає механізм поновлення порушеного права шляхом відшкодування доходів. В цьому випадку поновленим право слід вважати після отримання відповідних коштів. Таким чином, належним способом захисту в межах цієї справи був би позов про стягнення суми шкоди.

Натомість обраний позивачем спосіб захисту не направлений на реальне відновлення порушеного права, оскільки фактичної передачі коштів від відповідачів до позивача в такому випадку не відбувається. У випадку задоволення такого позову рішення суду матиме декларативний характер.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 27.01.2014 року у справі №902/1602/13 та прийняти по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що при прийнятті оскарженого рішення місцевим господарським судом було порушено норми процесуального права: ст. 4-3, п. 2 ч. 1 ст. 83, п. 2, 3 ч. 1 ст. 84, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вказує, що п.1 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України та абз. 2 ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України визначено в якості способу захисту цивільних прав та інтересів - визнання права. Незважаючи на вказані правові норми, під час розгляду аналогічної справи №902/1574/13 суддя Даценко М.В. висловив правову позицію щодо безпідставності обраного позивачем способу захисту порушеного права у вигляді визнання права. Враховуючи наведене, 27.01.2014 р. скаржник, керуючись приписами ст. 83 ГПК України, подав заяву про вихід за межі позовних вимог.

У описовій частині оскарженого судового рішення не зазначено про відповідну заяву ПАТ "Укрінбанк" від 27.01.2014 р., а ухвалення судового рішення у справі №902/1602/13 відбулося без урахування вимог п.2 ч.1 ст.83 ГПК України. Крім того, місцевий господарський суд залишив без уваги і належного відображення у описовій і мотивувальній частинах оскарженого судового рішення клопотання ПАТ "Укрінбанк" від 17.12.2014 р. про призначення будівельно-технічної експертизи.

Також, на думку скаржника, судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та абз. 2 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Поряд з цим, скаржник вважає, що судом порушено норми процесуального права, визначені у ст.ст. 42-43 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, у оскарженому рішенні місцевим господарським судом не відображено той факт, що 17.12.2013 р. у судовому засіданні представником Відповідача 1 визнано факт знаходження на балансовому обліку матеріальних активів, що перелічені у додатку 1 до іпотечного договору №02-02/25з від 06.09.2005 р. та належать ПАТ "Укрінбанк" на праві власності з 03.03.2011 р. при цьому, у оскарженому рішенні судом залишено без належної уваги письмові докази складання Відповідачем 1 видаткових накладних №АТ-ОФ/0000001, №АТ-ОФ/0000002 та №АТ-ОФ/0000003 від 23.07.2013 р. та податкових накладних №3, 4 від 23.07.2013 р. як документів первинного бухгалтерського обліку, що документують операцію зняття 23.07.2013 р. з балансового обліку Відповідача 1 активів банку.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу від 04.02.2014 р. відповідачі заперечують її доводи, просять залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Зокрема, відповідачі, спростовуючи доводи апелянта щодо порушення місцевим господарським судом вимог ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України зазначають, що заявлена позовна вимога по своїй суті є немайновою, оскільки не має вартісного виразу, а судовий збір позивачем сплачений в розмірі 1 720,5 грн. Проте, за своєю суттю право, яке просить захистити позивач є майновим.

Тобто, задоволення самої лише вимоги про визнання права в даному випадку не призводить до поновлення порушених прав, що по своїй суті є не позовом про захист порушеного права, а позовом про встаоновлення юридичного факту. Така позовна вимога в даному випадку не може виступати самостійним предметом спору і способом захисту, оскільки така вимога (або юридичний факт) підлягає встановленню при розгляді спору про право цивільне. Вимога, яка подається на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру порушення, яке мало місце. Якщо ж виходити із змісту обставин, викладених в апеляційній скарзі, то апелянт обґрунтовує свої доводи нормами права, які передбачають відповідальність за порушення у сфері господарювання, а способом захисту порушених прав в таких випадках є позови про стягнення матеріальної шкоди або збитків.

Із наведених вище статей глави 24 ГК України слідує, що законодавцем для учасників господарських відносин передбачено відповідний спосіб захисту їх порушених прав у випадку порушення права шляхом зобов'язання іншої сторони відшкодувати збитки, а не шляхом визнання права на прибуток, як вказав позивач.

Статтею 1214 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що законодавець чітко визначив спосіб захисту порушеного права шляхом відшкодування доходів або вартості погіршення майна. А такого способу захисту порушеного права який обрав позивач - визнання права на збитки від погіршення майна - даною нормою закону не передбачено.

Недоговірні зобов'язання - це зобов'язання які виникають із встановлення факту вчинення правопорушення або завдання шкоди. І застосовані Позивачем приписи ст. 1214 ЦК України передбачають захист потерпілого у випадках наявності факту набуття або збереження майна потерпілого іншою особою. Тобто, для застосування цієї статті ПАТ "Укрінбанк" необхідно надати докази того, що майно вибуло з його володіння.

Господарським судом Вінницької області було встановлено, що власником майнового комплексу "Калинівський завод натуральних концентрованих соків та пюре" ПАТ "Український інноваційний банк" ніколи не було. У відповідності до Іпотечного договору №02-02/25з від 06.09.05р. предметом іпотеки була частина цілісного майнового комплексу "Калинівський завод фруктових концентратів" і саме на цю частину комплексу, передбачену Іпотечним договором, позивач і набув 3 березня 2011 року право власності, згідно реєстраційного свідоцтва № 30889774.

Даний факт підтверджено постановою Рівненського апеляційного господарського суду по справі №6/175-09, якою рішення господарського суду Вінницької області по даній справі залишено в силі, де суд апеляційної інстанції зазначив: "місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позивач набув право власності на майно (обладнання) вартістю 11 562 074,34 грн., зазначене у договорі застави № 02-09/135з від 18.12.2007 року, у складі майна - частини майнового комплексу (будівель і споруд) одночасно з набуттям права власності на ці будівлі і споруди, а саме 03.03.2011 року (з нього моменту позивач реалізував своє право власника на майно (обладнання), передавши його в оренду ТзОВ "Мегабуд 2010" за договором оренди майна (обладнання) від 22.03.2011 року)".

Більше того, нерухоме майно, що належить ПАТ "Укрінбанк" та знаходиться за адресою АДРЕСА_1 було передано в оренду ОСОБА_5 на підставі Договору оренди від 22 вересня 2011 року. Даний факт встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі за позовом ПАТ "Український інноваційний банк" до ОСОБА_5 про розірвання договору, припинення правовідносин за договором, повернення майна та стягнення заборгованості. Даним рішенням чітко встановлено, що "22 вересня 2011 року між: позивачем (ПАТ "Укрінбанк" та ОСОБА_5 укладено договір оренди майна. Згідно з п.п.1.1., 3.2, 3.3 Договору оренди позивач передає відповідачу у строкове платне користування нерухомим майном, а саме - нежитлові будівлі та споруди, що розташовані за адресою Вінницька обл., АДРЕСА_1.... Як встановлено в судовому засіданні, позивач свої зобов'язання за договором оренди виконав належним чином, що підтверджується актом прийому-передачі нерухомого майна від 22 вересня 2011 року". Цей же факт було встановлено також ухвалою судової колегії судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва за наслідками розгляду апеляційної скарги ВАТ "Вінніфрут". За результатами розгляду даної справи Шевченківським районним судом м. Києва 21 травня 2012 року було вирішено: (Договір оренди нерухомого майна, укладений 22 вересня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та ОСОБА_5 - розірвати. Зобов'язати ОСОБА_5 повернути Публічному акціонерному товариству "Український інноваційний банк" нерухоме майно (нежитлові будівлі та споруди), яке

належить Публічному акціонерному товариству "Український інноваційний банк" на праві власності та розташоване за адресою: Вінницька обл., АДРЕСА_1 та підписати з публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" акт прийому-передачі вказаного нерухомого майна. Стягнути з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" суму заборгованості з орендної плати у розмірі 789 677 грн. 42 коп. ...".

Факт маркування продукції на упаковках не свідчить про те, що її випуск здійснював ВАТ "Вінніфрут", оскільки на них вказано два виробники - А) ВАТ "Вінніфрут" та В) ТОВ "Еко-Сфера", що повністю відповідає вимогам ДСТУ 4518:2008 "Продукти харчові. Маркування для споживачів Загальні правила".

ТОВ "Еко-Сфера" звертає увагу суду, що на пакетах соку чітко зазначено: "Дата виробництва, номер партії та виробник зазначені на верхній панелі пакета". Тобто, на всіх маркуваннях продукції, яка випускалась на штампі з датою виготовлення, стоїть літера, яка визначає за назвою літери назву виробника, а саме: літера «В», що свідчить про те, що всю продукцію виробляло ТОВ "Еко-Сфера", яка випускається ним з 2009 року на обладнанні фірми ТОВ "І.П.І Україна", орендоване у цієї фірми.

Наведеним доводиться, що у ТОВ "Еко-Сфера" є в наявності своє обладнання для виробництва соків і використовувати будь-яке інше обладнання (в тому числі ПАТ "Укрінбанк") потреби не було і немає. Це підтверджується також і копіями тих упаковок, що надані банком до позовної заяви, оскільки з них видно, що всі вони вироблені на обладнанні марки "І.Р.І.".

Із наведеного вбачається, що доводи та правове обґрунтування апеляційної скарги не відповідають дійсним обставинам справи та жодним чином не спростовують оскаржуване рішення суду першої інстанції.

Поряд із цим, господарський суд Вінницької області, встановивши конкретні обставини справи, дійшов вірного висновку, що ПАТ "Укрінбанк" обрав неправильний спосіб захисту порушеного права тому, що він не направлений на реальне відновлення порушеного права, оскільки фактичної передачі коштів від відповідачів до позивача не відбуватиметься, а у випадку задоволення позову рішення суду матиме декларативний характер.

Представником позивача (скаржника) 14.03.2014 р. разом з клопотанням про відкладення розгляду справи подано клопотання про фіксацію судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 19.03.2014 р. клопотання скаржника задоволено, розгляд справи відкладено на 09.04.2014 р.

Фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу 09.04. 2014 р. по справі №902/1602/13 неможливо було здійснити в зв'язку з технічною несправністю системи звукозапису, про що складено акт про технічну неможливіть звукозапису від 09.04.2014 року.

Представники сторін повідомлені про неможливість фіксації судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу та не заперечили проти ведення протоколу судового засідання рукописним способом, про що зазначили письмово.

У судовому засіданні 09.04.2014 року представник позивача (апелянта) підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, наведених у ній, просить оскаржене рішення господарського суду Вінницької області від 25.12.2013 р. у справі №902/1574/13 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Представник відповідачів заперечила доводи апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві, просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Представник позивача в судовому засіданні 09.04.2014 року подав клопотання про призначення судово-будівельної та товарознавчої експертизи (далі - експертиза).

Представник відповідачів заперчила проти задоволення клопотання позивача про призначення судових експертиз, оскільки вважає, що позовна вимога не містить вартісного виразу.

Колегія суддів апеляційної інстанції заслухавши доводи сторін з приводу клопотання про призначення судових експертиз відхиляє його з наступних підстав.

Предметом спору є визнання права ПАТ "Укрінбанк" на відшкодування ВАТ "Вінніфрут" і ТОВ "Еко-Сфера" погіршення майнового комплексу "Калинівський завод натуральних концентрованих соків та пюре", що був безпідставно збережений (використаний) ВАТ "Вінніфрут" та ТОВ "Еко-Сфера" за рахунок ПАТ "Укрінбанк".

Тобто, якщо виходити із предмету спору та підстав в обгрунтування його подання, зокрема нормами права, які передбачають відповідальність за порушення у сфері господарювання, способом захисту порушених прав в таких випадках є позови про стягнення матеріальної шкоди або збитків, які може бути визначено реальним розміром неодержаного прибутку (доходу).

Отже, питання судової експертизи не узгоджується з предметом спору.

Таким чином, заявлене клопотання про призначення експертизи суперечить обгрунтуванню позовних вимог та змісту заявленої позовної вимоги, яка має немайновий характер.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 27.01.2014 року у справі №902/1602/13 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Позивач Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" звернувся до господарського суду із позовом до Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут", до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Сфера" про визнання права ПАТ "Укрінбанк" на відшкодування ВАТ "Вінніфрут" і ТОВ "Еко-Сфера" погіршення майнового комплексу "Калинівський завод натуральних концентрованих соків та пюре", що був безпідставно збережений (використаний) ВАТ "Вінніфрут" та ТОВ "Еко-Сфера" за рахунок ПАТ "Укрінбанк".

Як вбачається з позовної заяви, між ПАТ "Укрінбанк" та ВАТ "Вінніфрут" укладено кредитні договори №296 від 06 вересня 2005 року та № 143-07 від 18 грудня 2007 року, згідно з умовами яких ПАТ "Укрінбанк" (кредитор) надало ВАТ "Вінніфрут" (позичальнику) кредит шляхом відкриття мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 6815000,00 євро (або еквівалент в доларах США) та 6868000,00 гривень, а ВАТ "Вінніфрут" зобов'язалося повернути надані кошти та сплатити відсотки за користування ними (а.с. 2, т.1).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами між тими ж сторонами укладено іпотечний договір № 02-02/25з від 06 вересня 2005 року та договір застави № 02-09/135з від 18 лютого 2007 року, відповідно (а.с. 42-60, т.1).

За умовами вказаних договорів вимоги кредитора забезпечено заставою цілісного майнового комплексу "Калинівський завод натуральних концентрованих соків та пюре" на суму 77661309,18 грн., що розташований за адресою: АДРЕСА_1, а також рухомим майном - пакувальна лінія Теtrа Вгік, технологічна лінія обробки та переробки рідких продуктів харчування на загальну суму 11821484,97 грн.

Реєстрацію майнових прав ПАТ "Укрінбанк" на частину цілісного майнового комплексу за договором іпотеки № 02-02/25з від 06 вересня 2005 року проведено у встановленому законодавством порядку 03 березня 2011 року, у зв'язку з чим, видано реєстраційне свідоцтво № 30889774 (а.с. 41, т.1).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2011 р. у справі №49/93, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2012 р., визнано право власності ПАТ "Укрінбанк" на предмет застави за договором № 02-09/135з від 18 грудня 2007 року (а.с. 154-160, т.1; 148-163, т.2).

Законність переходу до позивача права власності на вказане майно неодноразово була предметом судового розгляду у 2011-2012 роках та підтверджена відповідними судовими рішеннями.

Цілісний майновий комплекс "Калинівський завод натуральних концентрованих соків та пюре" на суму 77661309,18 грн., що розташований за адресою: АДРЕСА_1, а також рухоме майно - пакувальна лінія Теtrа Вгік, технологічна лінія обробки та переробки рідких продуктів харчування на загальну суму 11821484,97 грн., знаходилися на бухгалтерському обліку ВАТ "Вінніфрут" до 23.07.2013 р., що підтверджується листом ВАТ "Вінніфрут" №48 від 15.05.2012 р. (а.с. 61, т. 1), видатковими накладними №АТ-ОФ/0000001, №АТ-ОФ/0000002 та №АТ-ОФ/0000003 від 23.07.2013 р. та податковими накладними №3, 4 від 23.07.2013 р. (а.с. 62-91, т. 1).

Також, позивач у позові звертає увагу, що на підставі договору купівлі-продажу від 16.12.2008 р. ВАТ "Вінніфрут" відчужило ТОВ "Еко-Сфера" виробничо-складське приміщення, означене на плані літерою "Ю" площею 3028,3 кв.м. (а.с. 95-96, т.1). В подальшому в липні 2012 р. ТОВ "Еко-Сфера" провело реконструкцію вказаного приміщення у виробничо-складське приміщення літера "Ю2". На базі виробничо-складського приміщення "Ю2" створено Майновий комплекс будівель, споруд та технологічного обладнання заводу переробки сировини в сік концентрований по АДРЕСА_1, який відповідно до договору оренди майна від 18.07.2012 р. №162/4 ТОВ "Еко-Сфера" передало в оренду ТОВ "Росконцентрат Україна" (а.с. 32-39, т.1).

Таким чином, відповідачі під час дії вказаного договору оренди не мали виробничих потужностей по АДРЕСА_1. Однак продовжували виробництво продукції "Вінні", "Соки України", "Jozzi", зазначаючи на упаковці адресу виробництва: АДРЕСА_1.

Шляхом укладення між ПАТ "Укрінбанк" та ТОВ "Еко-Сфера" договору оренди №А.01.02-01 від 01.02.2013 р. фактично унормовано користування ТОВ "Еко-Сфера" частиною приміщень майнового комплексу "Калинівський завод натуральних концентрованих соків та пюре" (літери С, Ф, М1, М2, М3, М4, Д, Д1, Б, Б1, В, Л, Л1, Л2, Л3, К) (а.с. 19-23, т.1).

На підставі викладеного, позивач стверджує, що до врегулювання спірних відносин відповідачі використовували частину приміщень майнового комплексу "Калинівський завод натуральних концентрованих соків та пюре" (літери С, Ф, М1, М2, М3, М4, Д, Д1, Б, Б1, В, Л, Л1, Л2, Л3, К - майно позивача), для виробництва власної продукції, а саме: з 04 березня 2011 року по 19 липня 2012 року та з 01 січня 2013 року по 23 липня 2013 року - ВАТ "Вінніфрут", а з 20 липня 2012 року по 31 грудня 2012 року - ВАТ "Вінніфрут" та ТОВ "Еко-Сфера".

Таким чином, позивач на підставі частини 1 статті 1214 ЦК України просить визнати за ним право на відшкодування ВАТ "Вінніфрут" і ТОВ "Еко-Сфера" погіршення майнового комплексу "Калинівський завод натуральних концентрованих соків та пюре", що був безпідставно збережений (використаний) ВАТ "Вінніфрут" та ТОВ "Еко-Сфера" за рахунок ПАТ "Укрінбанк".

На думку колегії суддів апеляційного суду, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. При цьому розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Вказана правова норма кореспондується із абз. 1 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, відповідно до якого права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищаються шляхом визнання наявності або відсутності прав.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою. Такі позови можуть подаватися щодо визнання права власності чи інших речових прав на певне майно (ст. 392 ЦК), щодо визнання права авторства на твір науки, літератури, мистецтва (ст. 423, ст. 432). Зазначений спосіб захисту за загальним правилом не пов'язаний з безпосереднім порушенням права особи.

Позивач в якості правової підстави для звернення з позовом вказує норму частини 1 статті 1214 ЦК України, згідно приписів якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави, відповідає за допущене нею погіршення майна.

Диспозиція правової норми, яка сформульована в ч. 1 ст. 1214 ЦК та з урахуванням ч. 1 ст. 22 і ч. 1 ст. 1166 ЦК має тлумачитись як покладення на зазначену особу обов'язку відшкодувати шкоду, що виникла на боці власника майна в результаті погіршення майна.

В даному випадку відшкодування шкоди передбачає або відновлення стану майна до попереднього або стягнення з відповідачів на користь позивача грошових коштів.

Доказами, наявними в матеріалах справи, зокрема: рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі за позовом ПАТ "Український інноваційний банк" до ОСОБА_5 про розірвання договору, припинення правовідносин за договором, повернення майна та стягнення заборгованості; договором поставки №20092306-РІІ від 23.06.09р., укладеного між ТОВ «Еко-Сфера» (Покупець) та ТОВ «І.П.І. Україна» (Постачальник) ТОВ «Еко-Сфера» купує у ТОВ «І.П.І. Україна» пакувальний матеріал розміром 200 мл слім для соку. У відповідності до п.12.1 цього Договору - він укладений на шість років, тобто до 23.06.2015 року, а п.12.2 передбачено право пролонгації цього Договору кожного року; договором оренди асептичного машинного обладнання №200923 06-А та №20092306/1-А від 23.06.09р., укладеного між ТОВ «Еко-Сфера» (Орендар) та ТОВ «І.П.І. Україна» (Орендодавець) ТОВ «Еко-Сфера» отримало в оренду майно виробничо-технічного призначення - асептичне машинне обладнання для асептичного наповнення фруктовим соком пакетів слім 200мл та майно виробничо-технічного призначення - асептичне машинне обладнання для асептичного наповнення фруктовим соком пакетів слім 1000 мл. У відповідності до п.3.1 цих Договорів строк оренди складає також шість років; договором оренди асептичного машинного обладнання №201002 02-А від 02.02.10р., укладеного між ТОВ «Еко-Сфера» (Орендар) та ТОВ «І.П.І. Україна» (Орендодавець) ТОВ «Еко-Сфера» отримало в оренду майно виробничо-технічного призначення - асептичне машинне обладнання для асептичного наповнення фруктовим соком пакетів слім 1000 мл. У відповідності до п.3.1 цього Договору строк оренди складає сім років; договором оренди асептичного машинного обладнання №200810-А від 20.08.10р., укладеного між ТОВ «Еко-Сфера» (Орендар) та ТОВ «І.П.І. Україна» (Орендодавець) ТОВ «Еко-Сфера» отримало в оренду майно виробничо-технічного призначення - асептичне машинне обладнання для асептичного наповнення фруктовим соком пакетів слім 200 мл. У відповідності до п.3.1 цього Договору строк оренди складає сім років; видатковими накладними від 23.07.2013 року №АТ-ОФ/0000001, №АТ-ОФ/0000002, №АТ-ОФ/0000003 та податковими накладними платника податку ВАТ "Вінніфрут" від 23.07.2013р., на які скаржник посилається, як на підставу своїх позовних вимог, не встановлено обставин, з якими закон пов'язує цивільно-правову відповідальність особи, яка набула або зберегла майно іншої особи без достатньої правової підстави.

Зобов'язання з безпідставного набуття або збереження майна є одним з видів позадоговірних зобов'язань, які регулюються положеннями глави 83 ЦК.

Змістом даних зобов'язань є обов'язок особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути це майно потерпілому.

Таке ж зобов'язання виникає і в тому разі, коли підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК). Крім того, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави (частина перша статті 1214 ЦК).

Таким чином, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття, збереження майна однією особою за рахунок іншої особи. Відсутність правової підстави означає, що майно набуте або збережене особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом, іншим правовим актом чи правочином.

Враховуючи викладене, суд вважає, що в даному випадку не можна визнати правильним застосування до правовідносин сторін положень цивільного законодавства, якими визначаються правові наслідки набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Однак, позивач способом захисту порушеного права обрав визнання права ПАТ "Укрінбанк" на відшкодування ВАТ "Вінніфрут" і ТОВ "Еко-Сфера" погіршення майнового комплексу "Калинівський завод натуральних концентрованих соків та пюре", що був безпідставно збережений (використаний) ВАТ "Вінніфрут" та ТОВ "Еко-Сфера" за рахунок ПАТ "Укрінбанк".

Таким чином, заявлена позовна вимога має немайновий характер, хоча належним способом захисту в межах цієї справи була б позовна вимога майнового характеру.

При вивчені обставин обрання сторонами способів захисту прав, суд виходить з встановлення можливості відповідним способом поновити порушені права у разі існування останніх. Способом захисту прав є відповідні заходи, які дають об'єктивні підстави постраждалій особі відновити становище, яке існувало до порушення і отримати тим самих втрачені блага майнового або немайнового характеру. Відтак у разі, коли обраний спосіб не є таким, що спричинятиме поновлення порушених прав, суд не має правових підстав для задоволення відповідних позовних вимог.

Натомість обраний позивачем спосіб захисту не направлений на реальне відновлення порушеного права, оскільки фактичного відновлення порушеного права не відбувається. У випадку задоволення такого позову рішення суду матиме декларативний характер.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку із невірно обраним позивачем способом захисту своїх прав.

Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, про те, що позивачем визначено конкретну матеріально-правову вимогу, яка пов'язана із визнанням наявності цивільного права, а судом першої інстанції не враховано приписи ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Також, є необґрунтованим твердження скаржника про те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права, зокрема, ст. 4-3, п. 2 ч. 1 ст. 83, п. 2, 3 ч. 1 ст. 84, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, помилковим є твердження скаржника про те, що місцевий господарський суд залишив без уваги і належного відображення у описовій і мотивувальній частинах оскарженого судового рішення клопотання ПАТ "Укрінбанк" від 17.12.2014 р. про призначення будівельно-технічної експертизи (а.с. 166-168, т. 1), оскільки у мотивувальній частині оскарженого рішення чітко зазначено про залишення без задоволення клопотання ПАТ "Укрінбанк" б/н від 17 грудня 2013 року (вх. № 08-46/15088/13 від 17 грудня 2013 року).

Колегія суддів приймає до уваги твердження скаржника щодо того, що у описовій та мотивувальній частині оскарженого рішення не зазначено про заяву ПАТ "Укрінбанк" від 27.01.2014 р. про вихід за межі позовних вимог (а.с. 198, т. 1).

Відповідно до п.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №6 "Про судове рішення" результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній частині рішення суду, прийнятого по суті справи. Мотивувальна частина рішення господарського суду Вінницької області від 27.01.2014 р. у справі №902/1602/13 не містить результатів розгляду судом заяви позивача про вихід за межі позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Враховуючи наведене, колегія суддів розглянула заяву ПАТ "Укрінбанк" від 27.01.2014 р. про вихід за межі позовних вимог та дійшла висновку, що дана заява задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 2 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Відповідно до п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" суд повинен розцінювати подані стороною заяви (клопотання) виходячи з їх змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи.

Виходячи зі змісту поданого позивачем клопотання, а також немайнового характеру заявленої позовної вимоги, колегія суддів розцінює клопотання позивача не як клопотання про вихід за межі позовних вимог, а як заяву про зміну предмета позову, що є неможливим. А отже, дана заява не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки допущена місцевим господарським судом помилка у мотивувальній частині оскарженого рішення не призвела до прийняття неправильного рішення, вона не є такою, яка в силу приписів ст. 104 Господарського процесуального кодексу України може слугувати підставою для зміни чи скасування оскарженого рішення.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, щодо того, що місцевим господарським судом при прийнятті оскарженого рішення було порушено норми ст.ст. 42-43 ГПК України, враховуючи наступне.

Рішення господарського суду Вінницької області від 27.01.2014 р. у справі №902/1602/13 складено у повній відповідності до вимог, визначених ст. 84 Господарського кодексу України, з урахуванням роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №6 "Про судове рішення". При цьому фактів недотримання судом першої інстанції норм при прийнятті оскарженого рішення норм ст.ст. 42-43 Господарського процесуального кодексу України не вбачається.

Так, підставою для відмови у задоволенні позову є невідповідність обраного позивачем способу захисту своїх прав приписам ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Оскільки позивачем обрано спосіб захисту, який не відповідає змісту заявлених позовних вимог та підставі позову, обставини, що свідчать про підставність чи безпідставність збереження відповідачами спірного майна встановленню не підлягають.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду, що позивачем обрано неправельний спосіб захисту порушеного права.

Так як в даному випадку правовою підставою для звернення з цим позовом позивач відзначає ч. 1 ст. 1214 ЦК України, за якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Вказана норма ЦК України передбачає механізм захисту порушеного права шляхом відшкодування шкоди.

Тобто, відшкодування майнової шкоди є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, оскільки особа, якій завдано шкоди у результаті порушення її цивільного права, має право на її відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнової шкоди, саме по собі є підставою для її відшкодування. Для цього немає необхідності визнавати право на таке відшкодування.

Способом захисту порушеного права позивач обрав визнання його права на отримання доходу, який ВАТ "Вінніфрут" і ТОВ "Еко-Сфера" одержали або могли одержати внаслідок безпідставного збереження майнового комплексу "Калинівський завод натуральних концентрованих соків та пюре" за рахунок ПАТ "Укрінбанк", як власника цього майна, без достатніх на те підстав, хоча належним способом захисту в межах цієї справи був би позов про стягнення майнової шкоди.

Враховуючи зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд вважає, що доводи, викладені позивачем Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами.

З урахуванням вищевикладених встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, надавши юридичне обґрунтування доказам по справі в їх сукупності, господарський суд дійшов до висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 27.01.2014 року у справі №902/1602/13 прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 49,83,99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 27.01.2014 року по справі №902/1602/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

3. Справу повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Олексюк Г.Є.