Ухвала суду № 38173998, 02.04.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2014 р. Справа № 876/4968/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.,

суддів Каралюса В.М., Савицької Н.В.,

за участю секретаря Губач Х.І.,

представника позивача Ящинського А.Л., Михалусь О.І.,

представника відповідача Тейвич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.04.2013 р. у справі №2а-2221/12/1370 за позовом ТзОВ «Ековектор» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.04.2013 р. у справі №2а-2221/12/1370 за позовом ТзОВ «Ековектор» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.02.2012 р. № 0000452321, від 29.11.2011 р. № 0002162321, від 29.11.2011 р. № 0000891721, позов було задоволено повністю.

В апеляційній скарзі скаржник просить постанову суду скасувати та відмовити у позові. Апеляційна скарга мотивована неврахуванням висновків акту перевірки позивача, зокрема, докази безтоварності операцій позивача з контрагентами, які мають ознаки фіктивності. Недостатність первинної бухгалтерської документації обґрунтовує на думку скаржника правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Представник позивача апеляційну скаргу заперечив за безпідставністю.

Розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, заслухавши пояснення, колегія суддів встановила наступне.

Як правильно встановив суд першої інстанції, ДПІ у Галицькому районі м. Львова провела позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Ековектор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2011 р., про що складено акт від 18.11.2011 р. № 4106/23-209/23958705. Перевіркою встановлено наступні порушення допущені ТзОВ «Ековектор», вплив на які мали взаємовідносини та взаєморозрахунки з ПП «Версант», ТОВ «Сталевий дім», ПП «Київщина плюс»: п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІ кВ. 2010 р. на суму 21840,94 грн.; ст. 138 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІ кв. 2011 р. на суму 12742,17 грн.; ст. 198, 201 ПК України в результаті чого занижено ПДВ на суму 15813,41 грн.; порушення ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України в частині їх недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, вчинених з ПП «Версант», ТОВ «Сталевий дім», ПП «Київщина плюс»; ст.ст.3, 4, 7, 8, 9, 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб в сумі 1030,59 грн. В акті перевірки зроблено висновки про нікчемність угод з посиланням на ст.ст. 215, 203, 216, 228, 626, 629, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України, вплив на які мали господарські операції з ПП «Версант», ТОВ «Сталевий дім», ПП «Київщина плюс», по яких відсутні підтвердження про фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності підприємства, відсутні можливості для здійснення підприємницької діяльності.

За результатами перевірки було винесено податкові повідомлення-рішення від 29.11.2011 р. № 0002152321 на суму 40044,34 грн. по податку на прибуток, від 29.11.2011 р. № 0002162321 на суму 15814,41 грн. по ПДВ, від 29.11.2011 р. № 0000891721 по податку з доходів фізичних осіб на суму 1288,24 грн. У зв'язку із частковим задоволенням скарги ТзОВ «Ековектор»замість повідомлення-рішення від 29.11.2011 р. № 0002152321 виставлено повідомлення-рішення від 16.02.2012 р. № 0000452321 на суму 40044,34 грн. по податку на прибуток.

Суд першої інстанції правильно встановив, що зазначені порушення констатуються у зв'язку із документальним оформленням позивачем господарських операцій з контрагентами. Так, 10.06.2010 р. між ПП «Версант» (продавець) та ТзОВ «Ековектор» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №10/06/10, відповідно до умов якого ПП «Версант»зобов'язується передати у власність ТзОВ «Ековектор»товар, а ТзОВ «Ековектор»зобов'язувався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору. Відповідно до п.1.4 договору загальна кількість, комплектність та ціна товару визначається згідно видаткових документів (видаткової накладної, податкової накладної). В договорі визначено умови щодо передачі товару -м. Львів, вул. Газова, 30/1. На виконання умов договору купівлі-продажу №10/06/10 від 10.06.2010 р. ПП «Версант»поставив товар ТзОВ «Ековектор», що підтверджується видатковими та податковими накладними, документами про переміщення товару, - запасні частини, шини до автонавантажувача, циліндри, насоси, гайки, реле тощо, усього на суму 239751,03 грн. (ПДВ - 39958,50 грн.). Оплата за товар проведена повністю в безготівковій формі. Про фактичне отримання товару свідчать товарно-транспортні накладні, в яких вказано пункт навантаження, пункт розвантаження, особу водія та марку автомобіля, є посилання на доручення про отримання товару та особу, що відпустила товар, вказано відстань та час, сума та вага поставки відповідає кожній видатковій та податковій накладній.

02.06.2011 р. між ТзОВ «Сталевий дім» (продавець) та ТзОВ «Ековектор» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №2/06/11 відповідно до умов якого ТзОВ «Сталевий дім»зобов'язувався передати у власність ТзОВ «Ековектор» товар, а ТзОВ «Ековектор» зобов'язувався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору. Відповідності до п.1.4 договору загальна кількість, комплектність та ціна товару визначається згідно видаткових документів (видаткової накладної, податкової накладної). На виконання умов договору купівлі-продажу №2/06/11 від 2.06.2011 року ТзОВ «Сталевий дім" поставило товару ТзОВ «Ековектор», що підтверджується видатковою накладною № РН-000006 від 02.06.11р. по товарно-транспортній накладній №0000066 на загальну суму 66480,89 грн. з ПДВ (податкова накладна №27 від 02.06.11р.), з яких вбачається, що предметом продажу були запасні частини, шини до автонавантажувача, фільтри, циліндри, насос тощо. Розрахунок проведено у безготівковій формі повністю.

Відповідно до договору купівлі-продажу №01110 від 01.01.2010 р. укладеного між ПП «Київщина плюс» (продавець) та ТзОВ «Ековектор» (покупець), ПП «Київщина плюс» зобов'язується передати у власність ТзОВ «Ековектор» товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору. Відповідно до п.1.2 договору під товаром розуміється придбання запчастин до авто, електронавантажувачі та панцирні акумуляторні батареї. Фактична поставка товару підтверджена видатковими та податковими накладними, включеними до реєстру отриманих податкових накладних та віднесені до податкового кредиту в січні 2011 р., відображені в декларації з ПДВ.

Використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача скаржник не заперечує, не висловлює сумнівів щодо спроможності позивача займатись відповідним видом діяльності. Товар з націнкою був реалізований позивачем іншим покупцям, що підтверджується матеріалами справи.

Натомість, такі сумніви скаржник висловлює відносно контрагентів позивача, що не відповідає засадам індивідуалізації відповідальності.

Проведеними перевірками відносно ПП «Версант» та ТОВ «Сталевий дім» в обох випадках встановлено відсутність основних виробничих фондів, трудових ресурсів, транспортних засобів, земельних ділянок, приміщень, що на думку ДПІ, свідчить про фактичну не спроможність здійснення ними господарської діяльності, а відповідно і з ТзОВ «Ековектор».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З актів перевірки вбачається, що висновки про порушення позивачем податкових зобов'язань зроблені виходячи з порушення ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

В основу перевірки позивача покладено висновки акту ДПІ у Франківському районі м. Львова перевірки щодо ПП «Версант», ТОВ «Сталевий дім»про відсутність основних фондів, транспортних засобів, земельних ділянок, приміщень, трудових ресурсів. Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Версант», ТОВ «Сталевий дім» зареєстровані як юридичні особи та мають свідоцтво платника ПДВ. Крім того, ПП «Версант» орендує на підставі договору від 15.02.2010 р. нежитлове приміщення за адресою, яка зазначалась в товарно-транспортних накладних при поставці товару, а сама лише кількість працівників не є обставиною, що свідчить про неможливість виконання договорів поставки товарів.

Законодавство не обумовлює обов'язковості для суду висновків акту перевірки, оскільки зазначені у ньому обставини підлягають доведенню у загальному порядку. Однак, суд першої інстанції підставно констатував недоведеність скаржником факту порушень позивачем податкового законодавства. Покликання ДПІ на дані «Системи»автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», про встановлення розбіжності в складі податкового кредиту ТзОВ «Ековектор» з контрагентом ПП «Київщина плюс» за грудень 2010р. на загальну суму 4333,26 грн., не заслуговують на увагу, оскільки позивач не може відповідати за податкові зобов'язання іншого. Висновки ДПІ не враховують практику Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії"(заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відтак, презумпція правомірності правочину у встановленому законом порядку не спростована. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7).

Суд першої інстанції підставно констатував недоведеність нікчемності правочинів позивача із зазначеними контрагентами. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 18.03.2011р. Однак, у п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Однак, під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ «Ековектор» на укладення договорів з контрагентом ПП «Версант», ТОВ «Сталевий дім», з ПП «Київщина плюс» (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Не надано цих доказів і суду. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Не знаходять підтвердження у матеріалах справи і посилання скаржника на порушення позивачем п. 1.1 cт. 1, п. 3.4 cт. З, п.п. 4.2.9 п. 4.2 cт. 4, п. 7.1 cт. 7, cт. 8, п.п. 9.10.1 п.п. 9.10.3 cт. 9, п. 22.3 cт. 22 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб». в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб в сумі 1030,59 грн..

При перевірці встановлено виплату ОСОБА_4 згідно з авансового звіту сум без утримання податку з доходів фізичних осіб (з вартості додаткового блага) та без відповідних документів, які підтверджують факт понесення витрат пов'язаних з діяльністю підприємства (підзвітна особа у відрядження не направлялась, посвідчення про відрядження відсутні) на загальну суму 6870,59 грн.

06.12.2010р. керівником ТзОВ «Ековектор» було прийнято наказ про організацію та проведення корпоративного свята для працівників ТзОВ «Ековектор» та працівників Київської та Харківської філій ТзОВ «Ековектор», відповідно до якого було уповноважено директора ТзОВ «Ековектор» внести аванс на проведення корпоративного свята власними коштами в сумі 5840 грн. Після отримання підтверджуючих документів про оплату (квитанція до прибуткового касового ордера), бухгалтерії оформити документи та повернути директору витрачені ним кошти у повній мірі. ТзОВ «Ековектор» було укладено Договір про надання послуг від 08.12.10р. з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 на організацію та проведення корпоративного свята 26.12.2010 р. та складено акт наданих послуг з деталізацією наданих послуг. Таким чином, додаткових благ ОСОБА_4 не отримував, оскільки йому було компенсовано понесені витрати в оплату вищевказаного договору Договір про надання послуг від 08.12.2010 р. Відтак доводи про отримання додаткового блага, в розумінні п.п. 4.2.9 п. 4.2 cт. 4 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб», є безпідставними, не відповідає закону і відповідне податкове повідомлення-рішення.

Згідно із ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань. Скаржник у встановленому законом порядку не довів наявність передбачених законом підстав для скасування постанови суду, не надав інших доказів, які б не подавались суду першої інстанції з обґрунтуванням неможливості їх подання такому суду.

Враховуючи наведене, судове рішення відповідає закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 17 - 19, 200, 206 КАС України, суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівський області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.04.2013 р. у справі №2а-2221/12/1370 залишити без змін.

Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку. Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції. Касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя Костів М.В.

Судді Каралюс В.М.

Савицька Н.В.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 04.04.2014 року