Постанова № 38137607, 25.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 березня 2014 року № 826/1008/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Донця В.А. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1,доДержавного центру зайнятості Міністерства соціальної політики Українипровизнання протиправним та скасування наказу від 30.12.2013 №367-к, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом про: визнання протиправним та скасування наказу Державного центру зайнятості Міністерства соціальної політики України від 30.12.2013 №367-к "Про звільнення ОСОБА_1"; поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника фінансового управління Державного центру зайнятості; стягнення з Державного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу; стягнення з Державного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 компенсації за заподіяну моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, прийнятої судом 20.03.2014).

Позов мотивований тим, що під час звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідачем порушено вимоги трудового законодавства, оскільки працівника не було ознайомлено з наказами про скорочення та про затвердження структури Державного центру зайнятості, не запропоновано вакантні посади разом з попередженням про звільнення, не враховано досвід роботи та освіту. Як зазначено в позовній заяві, ОСОБА_1 не відмовлялась від запропонованих посад, запропонованих перед звільненням, однак вона не погодилась на зайняття цих вакантних посад, оскільки директором Державного центру зайнятості не було вирішено заяву про переведення до Державної служби зайнятості України та не було запропоновано всіх вакантних посад, які відповідали кваліфікації працівника. За твердженням позивача, протиправні дії відповідача завдали їй моральної шкоди, яка підлягає компенсації в розмірі 10000,00 грн.

Під час судового розгляду адміністративної справи, позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Представник Державного центру зайнятості проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що під час звільнення ОСОБА_1 відповідачем дотримано вимог статей 40, 49-2 КЗпП України. Представник пояснив, що в зв'язку зі змінами в організації праці та фактичної ліквідації фінансового управління, начальником якого працювала позивач, та утворення управління бюджетування та фінансового забезпечення Державного центру зайнятості, позивача було повідомлено про можливе наступне вивільнення за два місяці, перед звільненням було запропоновано сім посад головного спеціаліста від яких позивач відмовилась. На думку представника відповідача, позивачем не доведено завдання Державним центром зайнятості моральної шкоди в зв'язку зі звільненням.

Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України та на підставі заяви сторін, судом продовжено розгляд адміністративної справи в письмовому провадженні.

Провадження у справі зупинялось на підставі пункту 4 частини першої статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою надання сторонам часу для примирення.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши докази, судом встановлено наступне.

Як убачається з особової картки форми №П-ДС, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходила державну службу в Державному центрі зайнятості з 15.05.2006 на посаді головного спеціаліста відділу доходів та фінансового забезпечення, присвоєно 9 ранг державного службовця (наказ від 12.05.2006 №178-к), наказом від 27.12.2006 №693-к призначено на посаду головного спеціаліста відділу фінансового аналізу фінансового управління, наказом від 18.01.2011 №83-к на посаду заступника начальника управління - начальника відділу фінансового забезпечення оплати праці фінансового управління, наказом від 23.01.2013 №17-к на посаду начальника управління, наказом від 16.01.2013 №13-к присвоєно 7 ранг державного службовця.

Наказом Державного центру зайнятості від 30.12.2013 №367-к "Про звільнення ОСОБА_1" звільнено ОСОБА_1 з посади начальника фінансового управління 30.12.2013 у зв'язку зі змінами в організації праці відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою для видання наказу зазначено накази Державного центру зайнятості від 09.10.2013 №108, від 23.10.2013 №113. Письмових доказів ознайомлення позивача з наказом не надано.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Судом встановлено, що Міністерством соціальної політики України 04.10.2013 затверджено нову Структуру Державного центру зайнятості. Наказом Державного центру зайнятості від 09.10.2013 №108 введено в дію структуру Державного центру зайнятості, наказом від 23.10.2013 №113 з 23.10.2013 введено Штатний розпис.

У порівнянні з попереднім штатним розписом Державного центру зайнятості, затвердженого заступником Міністра соціальної політики України 04.10.2013, кількість працівників зі 180 збільшилась до 196, у тому числі державних службовців - зі 180 до 188. Після введення нової структури та штатного розпису фінансове управління (15 працівників), до якого входили відділ фінансового забезпечення та оплати праці (8 працівників), відділ фінансового аналізу (5 працівників), реорганізовано в управління бюджетування та фінансового забезпечення (23 працівники), до якого увійшли відділ фінансування та оплати праці (7 працівників), відділ підготовки бюджету (5 працівників), відділ фінансового аналізу та звітності (5 працівників), відділ прогнозування (4 працівники).

Як убачається зі змісту "Положення про фінансове управління Державного центру зайнятості Міністерства соціальної політики України", затвердженого 11.02.2011, та "Положення про Державного центру зайнятості", затвердженого 31.10.2013, функції нового управління бюджетування та фінансового забезпечення були доповнені в зв'язку з входженням до цього управління відділу підготовки бюджету та відділу прогнозування.

Представник відповідача пояснив, що наведене свідчить про зміни в організації праці Державного центру зайнятості, наслідком чого була ліквідація фінансового управління Державного центру зайнятості, відповідно посада начальника цього управління фактично скорочена, що стало підставою для попередження позивача про наступне звільнення.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (частина перша). При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга). Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (частина третя).

Позивачу "попередженням" повідомлено, що відповідно до структури Державного центру зайнятості, затвердженої Міністерством соціальної політики України 04.10.2013 та введеної в дію наказом Державного центру зайнятості від 09.10.2013 №108 "Про введення в дію Структури Державного центру зайнятості", штатного розпису Державного центру зайнятості, затвердженого Міністерством соціальної політики України 23.10.2013 та введеного в дію наказом Державного центру зайнятості від 23.10.2013 №113 "Про введення в дію Штатного розпису Державного центру зайнятості", штатну посаду начальника фінансового управління, яку вона обіймає, скорочено. В зв'язку з цим працівник підлягає скороченню в порядку, передбаченому статтею 49-2 КЗпП України. В "попередженні" зазначено, що позивачу буде запропоновано іншу роботу в Державному центрі зайнятості, а в разі відмови від запропонованої роботи її буде звільнено згідно з пунктом 1 частини першої статі 40 КЗпП України. З попередженням ОСОБА_1 ознайомилась 28.10.2013.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивачу відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення вакантні посади запропоновано не було. Представник відповідача не зміг пояснити чому позивачу не було запропоновано вакантні посади разом з попередженням про звільнення.

Як убачається з матеріалів адміністративної справи, Державний центр зайнятості листами від 25.12.2013 №ДЦ-13-8675/0/6-13, від 25.12.2013 №ДЦ-13-8673/0/6-13, від 27.12.2013 №ДЦ-13-8824/0/6-13, від 30.12.2013 №ДЦ-13-8859/0/6-13 запропонував позивачу посади: головного спеціаліста-бухгалтера відділу бухгалтерського обліку управління бухгалтерського обліку та звітності; головного спеціаліста-бухгалтера відділу бухгалтерської звітності управління бухгалтерського обліку та звітності; головного спеціаліста відділу фінансового аналізу та звітності управління бюджетування та фінансового забезпечення (на період відсутності основного працівника); головного спеціаліста відділу забезпечення технологічного контролю управління реалізації політики зайнятості; головного спеціаліста відділу міжнародних зв'язків управління реалізації політики зайнятості; головного спеціаліста відділу забезпечення та контролю документообігу управління документального забезпечення та організації роботи (на період відсутності основного працівника); головного спеціаліста аналітичного відділу управління інформаційно-аналітичного забезпечення та стратегічного планування (на період відсутності основного працівника).

Ознайомившись з пропозиціями, позивач наполягала на наданні повного переліку вакантних посад для вибору посади за фахом та досвідом роботи. Під час судового розгляду справи позивач наголосила, що не відмовлялась від роботи в Державному центрі зайнятості, однак у зв'язку з тим, що їй не було надано переліку всіх вакантних посад, вона не могла погодитись на зайняття запропонованих посад. Крім того, позивач пояснила, що вона просила перевести її до Державної служби зайнятості України, однак станом на час її звільнення, їй не було відомо про відмову в переведенні, оскільки лист з відмовою отримано нею у січні 2014 року. Наведена обставина представником відповідача не заперечувалась.

Згідно з актом, складеним 26.12.2013 заступником директора С. Офіцеровим, заступником начальника Управління персоналу - начальника відділу кадрів та державної служби Н. Сінчишеною, заступником начальника Управління правового забезпечення І. Савицькою, позаштатним працівником - радником з юридичних питань А. Мясниковим, з переведенням на запропоновані посади ОСОБА_1 не погодилась.

Представник відповідача зазначив, що позивачу пропонувались вакантні посади з урахуванням її освіти за спеціальність економіка торгівлі, та непродуктивність роботи позивача на посаді начальника фінансового управління. При цьому, за твердженням представника, при зміні організаційної структури переважне право на залишенні на роботі не застосовується.

За висновком суду, зміст положень частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України дає підстави для висновку, що в разі змін в організації праці звільнення працівника допускається лише в разі неможливості його працевлаштування. Наведене покладає на роботодавця обов'язок вчинити всі залежні від нього дії з метою залишення на роботі працівника. Зокрема, відповідач зобов'язаний був запропонувати позивачу всі вакантні посади, які відповідали її кваліфікації.

Відповідна правова позиція щодо обов'язку власника або уповноваженого ним органу одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації висловлена Верховним Судом України в постанові від 01.10.2013 (35985744), яка відповідно до 244-2 КАС України є обов'язковою для врахування.

Судом встановлено, що позивачу було запропоновано лише сім посад головних спеціалістів. Водночас, чому позивачу не пропонувались інші вакантні посади, представник відповідача пояснити не зміг.

До матеріалів адміністративного позову долучено перелік вакантних посад, відповідно до якого станом на 30.12.2013 вакантними були 40 посад, у тому числі начальника управління бюджетування та фінансового забезпечення. Отже, відповідач у зв'язку зі змінами в організації праці запропонував позивачу лише сім посад, не обґрунтувавши та не надавши доказів, які б свідчили, що кваліфікація позивача відповідала тільки цим посадам.

Крім того, позивач пояснила, що її кваліфікація відповідає вимогам до начальника управління бюджетування та фінансового забезпечення, оскільки вона має стаж роботи на державній службі 8 років, з яких 3 роки та 4 місяці на керівних посадах структурних підрозділів. Згідно з трудовою книжкою ОСОБА_1 (НОМЕР_1) 22.05.2001 вона була призначена на посаду начальника операційного відділу відділення Державного казначейства, що також свідчить також про наявність стажу роботи фінансового, бухгалтерського спрямування, 16.10.2001 призначена за переведенням на посаду заступника начальника відділу міжбюджетних відносин активів та пасивів Управління державного казначейства у Донецькій області, 13.02.2002 - на посаду виконувачем обов'язків начальника відділу, 08.04.2002 - на посаду начальника відділу аналітичного обліку зобов'язань перед бюджетом, 22.09.2004 звільнена за угодою сторін. Як уже зазначалось з 18.01.2011 позивач була призначена на посаду заступника начальника управління - начальника відділу фінансового забезпечення оплати праці фінансового управління, а з 23.01.2013 - на посаду начальника управління, де працювала до часу звільнення, 30.12.2013.

Відповідно до пункту 1.5 "Посадової інструкції начальника Управління бюджетування та фінансового забезпечення Державного центру зайнятості", затвердженої 01.10.2013, на посаду начальника управління можуть бути призначені особи, які мають вищу освіту (відповідно до профілю відділу), стаж роботи на керівній посаді фінансового або бухгалтерського спрямування не менше 5 років, володіють державною мовою, вміють працювати на комп'ютері, використовуючи програмні засоби, користуватися іншою офісною технікою.

За висновком суду, представником відповідача не спростовано тверджень позивача про відповідність її кваліфікації вимогам, які встановлені для начальника управління бюджетування та фінансового забезпечення Державного центру зайнятості.

З огляду на встановлення судом недотримання відповідачем вимог статей 40, 49-2 КЗпП України щодо обов'язку в зв'язку зі змінами в організації праці запропонувати позивачу разом із попередженням про звільнення всі вакантні посади, які відповідали її кваліфікації, не запропонування таких посад і під час вирішення питання про звільнення позивача 25-30.12.2013, коли було запропоновано сім посад головних спеціалістів, враховуючи те, що позивач зазначила під час судового розгляду справи, що не погодилась на запропоновані посади, зокрема тому, що їй не було запропоновані всі вакантні посади, які відповідали її освіті, стажу та досвіду роботи, суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача з посади начальника фінансового управління на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Державного центру зайнятості Міністерства соціальної політики України від 30.12.2013 №367-к у частині звільнення позивача з 30.12.2013 підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, позивача слід поновити на посаді начальника фінансового управління Державного центру зайнятості, з якої її було звільнено, з дня наступного за днем звільнення, тобто з 31.12.2013.

Частиною другою статті 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул у зв'язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 становить з 31.12.2013 (наступний день, за днем звільнення) по 25.03.2014 (ухвалення судом рішення).

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04.09.2013 №9884/0/14-13/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік" кількість робочих днів у січні 2014 року становила 21 день, у лютому 2014 року - 20 днів. Крім того, вимушений прогул у грудні 2013 року склав 1 день (робочий день 31.12.2013), а в березні 2104 року - 16 днів (робочі дні з 01.03.2014 по 25.03.2014). Отже, кількість днів вимушеного прогул становить 58 днів. Згідно з довідкою Державного центру зайнятості середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 дорівнює 9840,82 грн., середньоденна заробітна плата - 447,31 грн., відповідно сума вимушеного прогулу (58 днів за період з 31.12.2013 по 25.03.2014) - 25943,98 грн.

Разом з тим, позивачем надано довідку Оболонського районного центру зайнятості від 21.03.2014 №12498 про дохід за період ОСОБА_1 з 24.01.2014 по 28.02.2014 у розмірі 5029,16 грн. Відтак, сума вимушеного прогулу 25943,98 грн. підлягає зменшенню на 5029,16 грн. та дорівнює 20914,82 грн., яка підлягає стягненню з відповідача за виключенням податків та обов'язкових платежів.

Відповідно до частини першої статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2), поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).

Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді начальника фінансового управління Державного центру зайнятості з 31.12.2013 та в частині стягнення вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 9840,82 грн. підлягає негайному виконанню.

Обґрунтовуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача компенсації за з моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн. позивачем зазначено, що вона була безпідставно позбавлена гарантованого Конституцією України права на отримання заробітку, внаслідок чого змушена докладати додаткові зусилля для організації життя, отримала тяжкий психологічний шок у момент, коли дізналась про звільнення, відповідачем використано домінуюче становище та вчинено протиправні дії для задоволення власних потреб. Крім того, позивач зазначила, що на її утриманні знаходяться двоє синів.

Відповідно до частини другої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункти 1-4).

Позивачем доказів на підтвердження обставин щодо важкого матеріального становища, утримання двох синів, докладання додаткових зусиль для організації життя не надано.

З огляду на наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 10000,00 грн. в якості компенсації за завдану моральну шкоду задоволенню не підлягають.

Щодо строків звернення до суду, то суд вважає, що позивачем дотримано місячного строку, встановленого частиною третьою статті 99 КАС України, оскільки про порушене право, інтерес позивач могла дізнатись після ознайомлення з наказом від 30.12.2013 №367-к. Водночас, до адміністративного суду ОСОБА_1 звернулась 30.01.2014, про що свідчить відмітка суду про прийняття позовної заяви, тобто в межах місячного строку.

Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню в частині визнання протиправним та скасування наказу Державного центру зайнятості Міністерства соціальної політики України від 30.12.2013 №367-к щодо звільнення ОСОБА_1 з посади, поновлення позивача на посаді начальника фінансового управління Державного центру зайнятості з 31.12.2013, стягнення з Державного центру зайнятості середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 20914,82 грн. (за виключенням податків та обов'язкових платежів). У задоволенні позовних вимог про стягнення з Державного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 компенсації за заподіяну моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн. слід відмовити.

Відповідно до частини третьої статті 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011№3674-VI.

Оскільки сторонами не надано доказів, понесеннями судових витрат, такі витрати присудженню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 97, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державного центру зайнятості від 30 грудня 2013 року №367-к "Про звільнення ОСОБА_1" в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника фінансового управління 30 грудня 2013 року в зв'язку зі змінами в організації праці.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника фінансового управління Державного центру зайнятості з 31 грудня 2013 року.

Стягнути з Державного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 20914,82 грн. (двадцять тисяч дев'ятсот чотирнадцять грн. 82 коп.).

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника фінансового управління Державного центру зайнятості з 31 грудня 2013 року та стягнення з Державного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 9840,82 грн. (дев'ять тисяч вісімсот сорок грн. 82 коп.) - виконати негайно.

У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 185-187 цього Кодексу шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі відкладення складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.А. Донець