Постанова № 38137606, 25.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 березня 2014 року 826/719/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Донця В.А. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доДержавного центру зайнятості Міністерства соціальної політики Українипровизнання протиправним та скасування наказу від 26.12.2013 №363-к, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом про: визнання протиправним та скасування наказу Державного центру зайнятості Міністерства соціальної політики України від 26.12.2013 №363-к "Про звільнення ОСОБА_1"; поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління організації надання соціальних послуг Державного центру зайнятості; стягнення з Державного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу; стягнення з Державного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 компенсації за заподіяну моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.; вчинити Державному центру зайнятості певні дії щодо переведення ОСОБА_1 до Державної служби зайнятості України (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, прийнятої судом 20.03.2014).

Позов мотивований тим, що під час звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідачем порушено вимоги трудового законодавства, оскільки працівника не було ознайомлено з наказами про скорочення та про затвердження структури Державного центру зайнятості, не запропоновано вакантні посади разом з попередженням про звільнення, не враховано переважне право на залишення на роботі. Як зазначено в позовній заяві, ОСОБА_1 не відмовлялась від запропонованих посад, однак вона не погодилась на зайняття цих посад, оскільки директором Державного центру зайнятості не було вирішено заяву про її переведення до Державної служби зайнятості України та не було запропоновано всіх вакантних посад, які відповідали кваліфікації працівника. За твердженням позивача, протиправні дії відповідача завдали їй моральної шкоди, яка підлягає компенсації, в розмірі 10000,00 грн.

Під час судового розгляду адміністративної справи, позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Представник Державного центру зайнятості проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що під час звільнення ОСОБА_1 відповідачем дотримано вимог статей 40, 49-2 КЗпП України. Представник пояснив, що в зв'язку зі змінами в організації праці, фактичної ліквідації управління організації надання соціальних послуг, де працювала позивач, та утворення управління реалізації політики зайнятості державного центру зайнятості, позивача було повідомлено про можливе наступне вивільнення за два місяці, перед звільненням було запропоновано чотири посади головного спеціаліста від яких позивач відмовилась. На думку представника відповідача, позивачем не доведено завдання відповідачем моральної шкоди в зв'язку зі звільненням з Державного центру зайнятості.

Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України та на підставі заяви сторін, судом продовжено розгляд адміністративної справи в письмовому провадженні.

Провадження у справі зупинялось на підставі пункту 4 частини першої статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою надання сторонам часу для примирення.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши докази, судом встановлено наступне.

Як убачається з особової картки форми П-2ДС, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходила державну службу в Державному центрі зайнятості з 09.12.2003 на посаді головного спеціаліста відділу розробки та впровадження нових технологій, присвоєно 10 ранг (наказ від 09.12.2003 №403), наказом від 17.07.2006 №308-к призначено на посаду заступника начальника відділу, наказом від 23.01.2007 №28-к на посаду начальника відділу методології та інформаційної підтримки управління організації надання соціальних послуг, наказом від 29.12.2008 №380-к на посаду начальника відділу інформаційних технологій, наказом від 20.06.2011 №210-к на посаду начальника управління організації надання соціальних послуг, наказом від 17.07.2008 №219-к присвоєно 7 ранг державного службовця.

Наказом Державного центру зайнятості від 26.12.2013 №363-к "Про звільнення ОСОБА_1" звільнено ОСОБА_1 з посади начальника управління організації надання соціальних послуг 26.12.2013 у зв'язку зі змінами в організації праці відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою для видання наказу зазначено накази Державного центру зайнятості від 09.10.2013 №108, від 23.10.2013 №113. З наказом позивач ознайомлена 26.12.2013, про що свідчить відповідна розписка.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Судом встановлено, що Міністерством соціальної політики України 04.10.2013 затверджено нову Структуру Державного центру зайнятості. Наказом Державного центру зайнятості від 09.10.2013 №108 введено в дію структуру Державного центру зайнятості, наказом від 23.10.2013 №113 з 23.10.2013 введено Штатний розпис.

У порівнянні з попереднім штатним розписом Державного центру зайнятості, затвердженого заступником Міністра соціальної політики України 04.10.2013, кількість працівників зі 180 збільшилась до 196, у тому числі державних службовців - зі 180 до 188. Після введення нової структури та штатного розпису управління організації надання соціальних послуг (26 працівників), до якого входили відділи організаційного та методичного забезпечення обслуговування громадян (10 працівників), організації реєстрації, надання матеріального забезпечення та розгляду звернень громадян (6 працівників), відділ інформатизації та технологічного контролю (9 працівників), реорганізовано в управління реалізації політики зайнятості (31 працівник), до якого увійшли відділ надання соціальних послуг (10 працівників), відділ реєстрації надання матеріального забезпечення (6 працівників), відділ забезпечення технологічного контролю (8 працівників), відділ міжнародних зв'язків (6 працівників).

Як убачається зі змісту "Положення про Управління організації надання соціальних послуг Державного центру зайнятості", затвердженого 04.07.2011, та "Положення про Управління реалізації політики зайнятості Державного центру зайнятості", затвердженого 31.10.2013, функції нового управління реалізації політики зайнятості Державного центру зайнятості були доповнені в зв'язку з входженням до цього управління відділу міжнародних зв'язків.

Представник відповідача пояснив, що наведене свідчить про зміни в організації праці Державного центру зайнятості, наслідком чого була ліквідація Управління організації надання соціальних послуг Державного центру зайнятості, відповідно посада начальника цього управління фактично скорочена, що стало підставою для попередження про наступне звільнення.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (частина перша). При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга). Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (частина третя).

Позивачу "попередженням" повідомлено, що відповідно до структури Державного центру зайнятості, затвердженої Міністерством соціальної політики України 04.10.2013 та введеної в дію наказом Державного центру зайнятості від 09.10.2013 №108 "Про введення в дію Структури Державного центру зайнятості", Штатного розпису Державного центру зайнятості, затвердженого Міністерством соціальної політики України 23.10.2013 та введеного в дію наказом Державного центру зайнятості від 23.10.2013 №113 "Про введення в дію Штатного розпису Державного центру зайнятості", штатну посаду, яку вона обіймає, начальника управління організації надання соціальних послуг, скорочено. В зв'язку з цим працівник підлягає скороченню в порядку, передбаченому статтею 49-2 КЗпП України. В "попередженні" зазначено, що позивачу буде запропоновано іншу роботу в державному центрі зайнятості, а в разі відмови від запропонованої роботи її буде звільнено згідно з пунктом 1 частини першої статі 40 КЗпП України. З попередженням ОСОБА_1 ознайомилась 25.10.2013.

Разом з тим, позивачу відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення вакантні посади запропоновано не було. Представник відповідача не зміг пояснити чому позивачу не було запропоновано вакантні посади разом з попередженням про звільнення.

Як убачається з матеріалів адміністративної справи, Державний центр зайнятості листами від 25.12.2013 №ДЦ-13-8709/0/6-13, від 25.12.2013 №ДЦ-13-8710/0/6-13, від 26.12.2013 №ДЦ-13-8771/0/6-13 запропонував позивачу посади: головного спеціаліста аналітичного відділу Управління інформаційного-аналітичного забезпечення та стратегічного планування (на період відсутності основного працівника); головного спеціаліста відділу забезпечення технологічного контролю Управління реалізації політики зайнятості; головного спеціаліста відділу з питань застосування праці іноземців та посередництва у працевлаштуванні за кордоном; головного спеціаліста відділу міжнародних зв'язків.

Ознайомившись з пропозиціями, позивач вказала про порушення її прав, оскільки їй не було запропоновано протягом двох місяців роботу в Державному центрі зайнятості та наполягала на переведенні до Державної служби зайнятості України. Під час судового розгляду справи позивач наголосила, що не відмовлялась від роботи в Державному центрі зайнятості, однак у зв'язку з тим, що їй не було надано списку всіх вакантних посад, вона не могла погодитись на зайняття запропонованих посад.

Згідно з актом, складеним 26.12.2013 заступником директора С. Офіцеровим, заступником начальника Управління персоналу - начальника відділу кадрів та державної служби Н. Сінчишеною, заступником начальника Управління правового забезпечення І. Савицькою, позаштатним працівником - радником з юридичних питань А. Мясниковим, з переведенням на запропоновані посади ОСОБА_1 не погодилась.

Представник відповідача зазначив, що позивачу пропонувались вакантні посади з урахуванням її освіти інженера-технолога - "технологія хліба, кондитерських виробів і харчових концентратів", а також враховуючи те, що під час роботи на посаді начальника управління організації надання соціальних послуг до неї було застосовано дисциплінарне стягнення за порушення трудової дисципліни. При цьому, за твердженням представника, при зміні організаційної структури переважне право на залишенні на роботі не застосовується.

За висновком суду, зміст положень частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України дає підстави для висновку, що в разі змін в організації праці звільнення працівника допускається лише в разі неможливості його працевлаштування. Наведене покладає на роботодавця обов'язок вчинити всі залежні від нього дії з метою залишення на роботі працівника. Зокрема, відповідач зобов'язаний був запропонувати позивачу всі вакантні посади, які відповідали її кваліфікації.

Відповідна правова позиція щодо обов'язку власника або уповноваженого ним органу одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації висловлена Верховним Судом України в постанові від 01.10.2013 (35985744), яка відповідно до 244-2 КАС України є обов'язковою для врахування.

Судом встановлено, що позивачу було запропоновано лише чотири посади головних спеціалістів. Водночас, яким чином приймалось рішення про пропонування позивачу саме цих вакантних посад, представник відповідача пояснити не зміг.

До матеріалів адміністративного позову долучено перелік вакантних посад, відповідно до якого станом на 30.12.2013 вакантними були 40 посад. Отже, відповідач у зв'язку зі змінами в організації праці запропонував позивачу лише чотири посади, не обґрунтувавши та не надавши доказів, які б свідчили, що кваліфікація позивача відповідала тільки цим чотирьом посадам.

Крім того, позивач зазначила, що нею за направленням центру зайнятості від 27.09.1999 отримано диплом спеціаліста в Інституті підготовки кадрів Державної служби зайнятості України, де нею успішно засвоєно курси з соціального менеджменту, менеджменту у сфері загальнообов'язкового соціального страхування, ринку праці, економіки праці, статистики ринку праці, соціальної роботи, системи правового захисту, психології праці, соціології праці. Як убачається з пояснень представника позивача, наведена обставина також не була врахована під час звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

З огляду на встановлення судом недотримання відповідачем вимог статей 40, 49-2 КЗпП України щодо обов'язку в зв'язку зі змінами в організації праці запропонувати позивачу разом із попередженням про звільнення всі вакантні посади, які відповідали її кваліфікації, не запропонування таких посад і під час вирішення питання про звільнення позивача 25-26.12.2013, коли позивачу було запропоновано чотири посади головних спеціалістів, враховуючи те, що позивач зазначила під час судового розгляду справи, що не погодилась на запропоновані посади, зокрема тому, що їй не було запропоновано всі вакантні посади, які відповідали її освіті, стажу та досвіду роботи, суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Водночас представником Державного центру зайнятості не надано доказів та не обґрунтовано, що інші вакантні посади не відповідали кваліфікації позивача, тому їй не пропонувались. На думку представника відповідача, КЗпП України не передбачено обов'язку пропонувати позивачу всі вакантні посади у зв'язку зі змінами в організації праці.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Державного центру зайнятості Міністерства соціальної політики України від 26.12.2013 №363-к у частині звільнення позивача з 26.12.2013 підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, позивача слід поновити на посаді начальника управління організації надання соціальних послуг, з якої її було звільнено, з дня наступного за днем звільнення, тобто з 27.12.2013.

Частиною другою статті 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул у зв'язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 становить з 27.12.2013 (наступний день, за днем звільнення) по 25.03.2014 (ухвалення судом рішення).

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04.09.2013 №9884/0/14-13/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік" кількість робочих днів у січні 2014 року становила 21 день, у лютому 2014 року - 20 днів. Крім того, вимушений прогул у грудні 2013 року склав 3 дні (робочі дні з 27.12.2013 по 31.12.2013, а в березні 2104 року - 16 днів (робочі дні з 01.03.2014 по 25.03.2014). Отже, кількість днів вимушеного прогулу становить 60 днів. Згідно з довідкою Державного центру зайнятості середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 дорівнює 9052,56 грн., середньоденна заробітна плата - 411,48 грн., відповідно сума вимушеного прогулу (60 днів за період з 27.12.2013 по 25.03.2014) - 24688,80 грн.

Разом з тим, позивачем надано довідку Святошинського районного центру зайнятості від 21.03.2014 №05-27/1336 про нарахування за період з 30.01.2014 по 11.03.2014 ОСОБА_1 як безробітній 6915,09 грн. Відтак сума вимушеного прогулу 24688,80 грн. підлягає зменшенню на 6915,09 грн. та дорівнює 17773,71 грн., яка підлягає стягненню з відповідача за виключенням податків та обов'язкових платежів.

Відповідно до частини першої статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2), поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).

Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді начальника управління організації надання соціальних послуг Державного центру зайнятості з 27.12.2013 та в частині стягнення вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 9052,56 грн. підлягає негайному виконанню.

Обґрунтовуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача компенсації за заподіяну моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн. позивачем зазначено, що вона була безпідставно позбавлена гарантованого Конституцією України права на отримання заробітку, внаслідок чого змушена докладати додаткові зусилля для організації життя, отримала тяжкий психологічний шок у момент, коли дізналась про звільнення, відповідачем використано домінуюче становище та вчинено протиправні дії для задоволення власних потреб. Крім того, позивач зазначила про постійне хвилювання, пов'язане з тим, що на її утримання знаходиться донька та батьки.

На підтвердження наведених обставин позивачем долучено виписку з медичної картки амбулаторного хворого від 24.03.2014, за якою ОСОБА_1 перебуває на амбулаторному лікуванні з 21.01.2014.

Відповідно до частини другої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункти 1-4).

За висновком суду, виписка з медичної картки амбулаторного хворого від 24.03.2014 не підтверджує причинно-наслідкового зв'язку між настанням хвороби та незаконним звільненням. Інших доказів на підтвердження зазначених обставин (важке матеріальне становище, утримання доньки та батьків, докладання додаткових зусиль для організації життя), позивачем не надано.

З огляду на наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 10000,00 грн. в якості компенсації за завдану моральну шкоду задоволенню не підлягають.

Також є необґрунтованою вимога позивача про вчинення Державним центром зайнятості певних дій щодо переведення ОСОБА_1 до Державної служби зайнятості України. Як убачається з матеріалів адміністративної справи, заява позивача про переведення до Державної служби зайнятості України була розглянута та на підставі статті 36 КЗпП України позивачу відмовлено в переведенні (лист від 25.12.2013 №ДЦ-3-8711/0/6-13). У позовній заяві не зазначено, які дії відповідачу слід вчинити щодо її переведення до Державної служби зайнятості України.

Щодо строків звернення до суду, то суд вважає, що позивачем дотримано місячного строку, встановленого частиною третьою статті 99 КАС України, оскільки про порушене право, інтерес позивач дізналась 26.12.2013 після ознайомлення з наказом про її звільнення від 26.12.2013 №363-к. Водночас, до адміністративного суду ОСОБА_1 звернулась 23.01.2014, про що свідчить відмітка суду про прийняття позовної заяви, тобто в межах місячного строку.

Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню в частині визнання протиправним та скасування наказу Державного центру зайнятості Міністерства соціальної політики України від 26.12.2013 №363-к щодо звільнення ОСОБА_1 з посади, поновлення позивача на посаді начальника управління організації надання соціальних послуг Державного центру зайнятості з 27.12.2013, стягнення з Державного центру зайнятості середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 17773,71 грн. (за виключенням податків та обов'язкових платежів). У задоволенні позовних вимог про стягнення з Державного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 компенсації за заподіяну моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн. та в частині вчинення Державним центром зайнятості певних дій щодо переведення ОСОБА_1 до Державної служби зайнятості України слід відмовити.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI.

Оскільки сторонами не надано доказів, понесеннями судових витрат, такі витрати присудженню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 97, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державного центру зайнятості від 26 грудня 2013 року №363-к "Про звільнення ОСОБА_1" у частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління організації надання соціальних послуг 26 грудня 2013 року в зв'язку зі змінами в організації праці.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління організації надання соціальних послуг Державного центру зайнятості з 27 грудня 2013 року.

Стягнути з Державного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 17773,71 грн., (сімнадцять тисяч сімсот сімдесят три грн. 71 коп.).

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління організації надання соціальних послуг Державного центру зайнятості з 27 грудня 2013 року та стягнення з Державного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 9052,56 грн. (дев'ять тисяч п'ятдесят дві грн. 56 коп.) - виконати негайно.

У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 185-187 цього Кодексу шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі відкладення складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.А. Донець