Ухвала суду № 38132293, 07.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2014 року м. Київ К/800/28151/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.12.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013

у справі № 2а/2570/3749/2012

за позовом Приватного підприємства «Євробудкомлектація»

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.12.2012, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013, позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 28.05.2012 № 0002122320 та № 0002132320.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу, позивач просить залишити скаргу без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Володар» за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, складено акт від 10.05.2012 № 3056/22/36931731, в якому зафіксовано порушення позивачем: п. 44.1, п.44.2 ст.44, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього в сумі 60 520,00 грн.; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1, ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість у загальному розмірі 39 493,00 грн.

На підставі акта перевірки, 28.05.2012 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0002132320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 65 783,00 грн. (за основним платежем - 52 626,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 13 157,00 грн.); № 0002122320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 60 520,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ПП «Володар», на виконання умов договору поставки від 22.11.2010 № 22112010/1, підтверджується наявними в матеріалах справи, належним чином оформленими, первинними документами бухгалтерського обліку, а саме: рахунками-фактури, податковими накладними, видатковими накладними, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, платіжними дорученнями.

Факт подальшої реалізації придбаної позивачем у ПП «Володар» продукції, також, повною мірою підтверджено матеріалами справи.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угоди позивачем з ПП «Володар», що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Посилання податкового органу на акти перевірок контрагента позивача, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, чинне законодавство не ставить в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, вірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 28.05.2012 № 0002122320 та № 0002132320.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.12.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль