Постанова № 381278, 18.12.2006, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

04.12.06р.

Справа № А23/318

За позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську

до Відповідач-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Промо-Груп", м. Київ

Відповідач-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Телеком", м. Дніпропетровськ

про визнання господарського зобов'язання від 13.12.04 № 0412-13 недійснимта стягнення грошових коштів у розмірі 78000000,00 грн., отриманих за вищезазначеним господарським зобов'язанням.

Суддя Добродняк І.Ю.

Представники сторін:

Від позивача: Коваль В.В. - заст. нач. відділа, дов. від 04.02.06, №2770/10/08-09-15

Шинкарук Ю.М. - головдержподат. ревізор-інспектор, дов. від 23.01.06, №1448/10/08-19-15

Гармаш Л.М. - головдержподатінспектор, дов. від 16.01.06, №699/10/08-09-15

Старостенко Д.С. - зав. сектора, дов. від 28.11.06, №29885/10/08-09-15

Чернета В.Є.- головдержподатінспектор, дов. від 20.10.06, №25262/10/08-09-15

Від відповідача-1: не з"явився

Від відповідача-2: Капран І.В. - представник, дов. від 08.11.06, №617

Кіреєв С.В. - юрисконсульт, дов. від 04.04.06, №185

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з позовом з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог про визнання господарського зобов'язання від 13.12.04 № 0412 - 13, яке виникло між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМО-ГРУП" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Телеком" недійсним в повному обсязі, як такого, що суперечить інтересам держави; стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 грошових коштів у розмірі 78000000,00 грн.; стягнення з відповідача-1 в доход держави грошових коштів в розмірі 78000000,00 грн. - вартості товарно-матеріальних цінностей, перерахованих за вищезазначеним господарським зобов'язанням.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладаючи оскаржуваний договір, відповідач-2 мав намір завищити валові витрати за IV квартал 2004 року на суму 40007500,00 грн. і не сплатити до бюджету податок на прибуток у розмірі 10001875,00 грн., оскільки реалізував зазначений в договорі товар (програмний продукт –система управління базою даних ГРАФТ) за ціною нижчою ціни придбання, у зв’язку з чим отримав збитки та занизив податок на прибуток.

Такі дії відповідача-2 спричинили збитки державному бюджету України в розмірі неотриманого податку на прибуток у сумі 10001875,00 грн.

Виходячи з норм діючого законодавства, витрати, що перевищують доходи (збитки), не можуть бути враховані в податковому обліку, так як операція не відповідає основному принципу господарської діяльності, тобто не призводить до отримання прибутку. Різниця між ціною придбання і ціною продажу товару в даному випадку негативно відображається на наповненні в бюджет, а саме, призводить до порушення ст. 67 Конституції України. У зв’язку з чим мета відповідача-2 при укладені оскаржуваного договору суперечить одному з основних принципів існуючого суспільного ладу, не відповідає інтересам держави та суспільства.

Відповідач-1 в судове засідання не з'явився, причини неявки суду невідомі, про час та місце проведення судового засідання повідомлений судом належним чином.

Нез'явлення відповідача-1 в судове засідання за викладених обставин не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідач-2 проти позову заперечує, посилається на те, що доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваної угоди на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами, відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресами, про неподання податкової звітності до податкових органів, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.

Всі доводи, наведені позивачем стосовно недійсності угоди, носять характер припущень, в той же час ухилення від сплати податків здійснюється у формі прямого умислу, і стосується дій конкретних фізичних осіб, які укладали угоду від імені юридичних осіб - відповідачів по справі і мали намір ухилитись від сплати податків.

За спірною угодою відповідач-2 у передбачений законом спосіб сплатив на користь відповідача-1 необхідні платежі з урахуванням податку на додану вартість, відобразив у податковій накладній всі зобов'язання, які виникли у нього за наслідками виконання спірного договору.

Згідно з чинним законодавством України перерахування податку до бюджету - це суто податкове зобов'язання кожного окремого платника податків, яке не стосується договірних відносин між суб'єктами господарювання.

Оскаржувана угода перевірялась податковим органом при проведенні планових перевірок ТОВ „Оптіма - Телеком". В результаті цих перевірок та в процесі письмових узгоджень між податковим органом та підприємством результатів перевірки, всі питання, пов'язані з укладеними угодами, в тому числі і з договором від 13.12.04 № 0412-13, були узгоджені.

04.12.06 позивачем подавалось клопотання про необхідність дослідження предмету спірного договору про продаж програмного продукту - Системи управління базою даних ГРАФТ та призначення по справі судової експертизи з визначенням переліку питань, які мають бути поставлені перед експертом. Також позивачем подано усне клопотання про відкладення розгляду справи для можливості надання позивачем додаткових доказів в підтвердження того, що визначений оскаржуваним договором предмет суперечить нормам діючого законодавства.

Відповідач-2 проти клопотання заперечує, оскільки підстави проведення експертизи та питання, які позивач ставить перед експертом, не пов'язані з предметом спору.

Враховуючи, що позивачем в якості підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним як такого, що укладений з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, зазначене умисне заниження відповідачем-2 прибутку, дослідження предмету оскаржуваного договору не стосується предмету доказування, суд, керуючись ст.ст.70, 81 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача, відповідача-2, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В :

13.12.04 між ТОВ "ПРОМО-ГРУП" (відповідач-1) і ТОВ "Оптима-Телеком" (відповідач-2) укладений договір №0412-13 про продаж програмного продукту - Система управління базою даних ГРАФТ, відповідно до умов якого відповідач-1 (продавець) зобов'язувався продати, а відповідач-2 купити товар - програмний продукт - Система управління базою даних ГРАФТ. Відповідно до додатку №1 до договору на умовах, зазначених в договорі, разом з програмою до відповідача-2 переходять виключні майнові права автора на Програму. Загальна сума договору визначена 25560000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 426000,00 грн.

Факт виконання договору від 13.12.04 №0412-13 підтверджений видатковою накладною №РН-171204 від 17.12.04 на загальну суму 78000000,00 грн., податковою накладною від 17.12.04. №71204 на загальну суму 78000000 грн., в т.ч. ПДВ-13000000 грн.

Розрахунки за товар відповідачем-2 здійснені шляхом видачі відповідачу-1 простих векселів на загальну суму 78000000,0 грн., про що свідчить акт прийому-передачі векселів від 04.04.05,:

№ 65305399649288, № 65305399649289, № 65305399649324, № 65305399649325, № 65305399649326, № 65305399649327, № 65305399776690 - кожний номінальною вартістю 10000000,00 грн., № 65305399776691 - номінальною вартістю 8000000,00 грн.

За наслідками придбання товару відповідачем-2 у відповідності з вимогами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у IV кварталі 2004 році сума 65000000,00 грн. віднесена до складу валових витрат.

В подальшому зазначений товар - програмний продукт був реалізований відповідачем-2 ТОВ "Консул-Контакт" (покупець) у відповідності з укладеним договором №16/12-2004 від 16.12.04. Загальна сума договору склала 29991000,00 грн. в т.ч. ПДВ - 4998500,00 грн.

Договір від 16.12.04 №16/12-2004 виконаний сторонами за цим договором в повному обсязі, про що свідчить накладна № 0036 від 23.12.04, податкова накладна №1223/216/0001 від 23.12.04 на загальну суму 29991000 грн., в т.ч. ПДВ - 4998500,00 грн.

ТОВ "Консул-Контакт" розрахувалось за товар з відповідачем-2 у відповідності з додатковою угодою № 1 від 24.12.04 до договору №16/12-2004 від 16.12.04 простими векселями номінальною вартістю 87650000,00 грн. за договірною вартістю 29991000,00 грн (акт прийому-передачі векселів від 23.12.04).

Суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.207 Господарського кодексу України може бути визнано недійсним господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Статтею 208 Господарського кодексу України встановлені правові наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним.

Виходячи з компетенції, визначеної Законом України "Про державну податкову службу в Україні", податкові органи в межах повноважень по реалізації завдань щодо контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством, мають право подавати до судів позови про визнання угод недійсними.

До таких угод, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів. При цьому доказами спрямованості умислу суб’єкта господарювання на приховування від оподаткування прибутку та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність суб’єкта господарювання за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до податкових органів.

В даному випадку позивачем зазначено, що мета, суперечна інтересам держави та суспільства, присутня в діях відповідача-2 - ТОВ "Оптима-Телеком", а саме: намір відповідача-2 занизити податок на прибуток на 10001875,00 грн.

В якості обґрунтування своїх вимог позивач посилається на факт здійснення відповідачем-2 збиткової операції при реалізації товару за ціною нижчою ціни придбання.

Виходячи із змісту ст.ст.207, 208 ГК України, необхідними умовами визнання угоди (господарського зобов’язання) недійсною є не тільки доведення факту наявної завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети укладення угоди сторонами, а і наявність вини у формі умислу хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

При цьому наявність умислу у сторін при укладенні угоди означає, що сторона або сторони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди, яка суперечить меті діяльності суб’єкта господарювання та інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Позивачем згідно вимог ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України докази в підтвердження протиправної мети відповідача-2 не подані, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Згідно ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, який в розумінні Господарського кодексу України є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Виходячи з цього, господарську діяльність підприємства не можна ототожнювати з кожною відокремленою господарською операцією.

Здійснення окремої, як зазначає позивач збиткової, операції в результаті продажу товару за цінами меншими ціни його придбання не виключає операцію по купівлі цього товару з підприємницької діяльності і не свідчить про наявність прямого умислу під час укладення такого договору купівлі завдати шкоду інтересам держави та суспільства, тим більше, що умови з продажу цього товару не впливали на формування господарського зобов’язання з купівлі товару, оскільки йому не передували.

В статті 43 ГК України закріплений принцип свободи підприємницької діяльності, який полягає в праві підприємців без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом (ч.3 ст.43 ГК України).

До принципів підприємницької діяльності статтею 44 ГК України віднесені, в тому числі, вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.

Матеріали справи свідчать про те, що договір купівлі-продажу програмного продукту - Система управління базою даних ГРАФТ не є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства. Зазначений товар не виключений законом із цивільного обігу, торгівля ним не передбачає наявність спеціального дозволу (ліцензії), відсутні будь-які законодавчо встановлені обмеження стосовно його купівлі-продажу.

Операція за спірними договором, що не заперечується самим позивачем, відображена в бухгалтерському та податковому обліку у повній відповідності до первинних документів.

Обов’язок щодо сплати податків та подання податкової звітності не зазначається в угодах між сторонами, оскільки цього не вимагає цивільне законодавство.

Податкове законодавство, на норми якого посилається позивач, не встановлює порядку, умов укладення господарських договорів, тому не може регулювати правовідносини сторін щодо виникнення господарських зобов'язань.

Згідно з чинним законодавством України перерахування податку до бюджету –це виключно податкове зобов’язання кожного окремого платника податків, яке не стосується договірних відносин між суб’єктами господарювання, що підтверджено і матеріалами даної справи.

Доводи позивача, що зазначена угода укладена відповідачами з метою ухилення від оподаткування, штучного створення податкового кредиту та від'ємного значення податку на додану вартість у відповідача-2 не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Документи в підтвердження того, що товар придбаний відповідачем-2 по завищеній ціні, позивачем не подані.

Встановлення ціни на товар за оскаржуваним договором, законодавчо врегульовано, зокрема, Господарським кодексом України, Законом України "Про ціни і ціноутворення", згідно яким ціна, як істотна умова договору, зазначається в договорі, і в даному випадку оскільки на зазначений товар не встановлене державне регулювання цін, застосовується вільна ціна, тобто така, що визначається суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін (ст.ст.189,190 ГК України).

При цьому на питання щодо правомірності встановлення і застосування вільних цін державний контроль не розповсюджується.

Таким чином, вказані вище обставини не можуть бути підставою для визнання спірного договору недійсним, зокрема, як укладеного з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

Доводи, наведені позивачем в обґрунтування своїх вимог, як того вимагає ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, останнім не доведені, матеріалами справи не підтверджені.

Інші обставини, які б свідчили про укладення відповідачем-2 оскаржуваної угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, позивачем не визначені, в матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладене суд вважає, що законні підстави для визнання оскаржуваної угоди недійсною відсутні, вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Відповідно, не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 грошових коштів у розмірі 78000000,00 грн. стягнення з відповідача-1 в доход держави грошових коштів в розмірі 78000000,00 грн. - вартості товарно-матеріальних цінностей, перерахованих за вищезазначеним господарським зобов'язанням, в якості правових наслідків визнання господарського зобов’язання недійсним.

Керуючись ст. 94, ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя

І.Ю. Добродняк

Згiдно з оригіналом

19.01.07

Помічник судді

Н.Ф. Голов'яшкіна