Ухвала суду № 38094757, 08.04.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/5134/13-к 08.04.2014 08.04.2014 08.04.2014

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 квітня 2014 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі:

головуючого Бережного С.Д.

суддів Кателіна В.П., Куценко О.В.

за участю секретаря Чоботаренко Т.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 1201316008000081, за апеляційними скаргами прокурора прокуратури Миколаївської області Максимишина О.Л. та обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Ленінського районний суду м. Миколаєва від 31 січня 2014 року відносно

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_2, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3,

за обвинуваченням за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор Максимишин О.Л.

обвинувачений ОСОБА_2

захисник ОСОБА_3

судовий розпорядник Цуркан Р.С.

ВСТАНОВИВ:

Обвинуваченим ОСОБА_2 подана апеляційна скарга, в якій він не оскаржуючи доведеності вини та кваліфікацію своїх дій за ч. 1 ст. 190 КК України, просить змінити вирок суду, визнати його невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення та закрити кримінальна провадження за ч. 2 ч. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України.

В доповненні до апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_2 просить пом'якшити призначене йому судом покарання за ч.1 ст. 190 КК України.

Прокурором прокуратури Миколаївської області Максимишиним О.Л. подана апеляційна скарга, в якій він, не оспорюючи кваліфікацію дій обвинуваченого та погоджуючись з висновками суду щодо фактичних обставин справи, просить вирок суду скасувати та ухвалити свій вирок, яким призначити обвинуваченому ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 190 КК України 2 роки обмеження волі, за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України - 5 років 2 місяці позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне призначити ОСОБА_2 покарання 5 років 2 місяці позбавлення волі з конфіскацією майна.

Вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України, та призначено покарання за ч. 1 ст. 190 КК України у вигляді 2 років обмеження волі, за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України - 4 роки позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ч. 1, 2 ст. 70 КК України, із застосуванням ст. 72 КК України, шляхом часткового складання покарань остаточно призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки.

На підставі ч. 1 п. п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України на ОСОБА_2 покладено обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_2 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Миколаївській області витрати за проведення судово-технічної та судово-хімічної експертиз документів в розмірі 880 грн. 20 коп.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_2 зазначив, що свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав частково, а саме за ч. 1 ст. 190 КК України. Вважає, що обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України під час судового розгляду не знайшло свого підтвердження. Апелянт стверджує, що поза увагою суду залишилися його пояснення та пояснення потерпілого про те, що останній сам шукав незаконні шляхи вирішення своєї проблеми та запропонував йому кошти, розуміючи, що жодних дій він вчиняти не збирається. Отже, на думку апелянта, суд, в порушення вимог ст. 411 КПК України, за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначив, чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші.

В доповнені до апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_2 просить пом'якшити призначене йому судом покарання за ч.1 ст. 190 КК України, та призначити йому покарання у вигляді штрафу.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на неправильне застосування судом першої інстанції кримінального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Так, зазначає, що поза увагою суду залишилося те, що ОСОБА_2 своїми діями підривав авторитет органів державної влади, створював хибне уявлення у потерпілого про можливість вирішення проблем незаконним шляхом. Вважає, що судом безпідставно призначено обвинуваченому мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 4 ст. 369 КК України.

Вважає, що часткове визнання ОСОБА_2 вини у вчиненні інкримінованих йому злочинів, обставини їх скоєння, тяжкість та наслідки кримінального правопорушення, свідчать про неможливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.

Зауважує на те, що судом у резолютивній частині вироку при призначенні покарання за сукупністю злочинів вказано на застосування часткового складання покарань. Однак, фактично судом застосовано принцип повного складання покарання, оскільки відповідно до п. "б" п. 1 ст. 72 КК України одному дню позбавленню волі відповідає два дні обмеження волі, тобто 2 роки обмеження волі, призначені за ч. 1 ст. 190 КК України, відповідають 1 року позбавлення волі, що при частковому складанні з покаранням, призначеним за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України повинно бути менше за 5 років позбавлення волі, як ухвалено судом.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора обвинувачений ОСОБА_2 просить відмовити в задоволені апеляційної скарги прокурора, посилаючись на те, що доводи прокурора протирічать реальним фактам подій та показам самого потерпілого. Крім того, вважає, що при призначенні покарання судом правильно враховано особу обвинуваченого та обставини, які пом'якшують покарання, а саме те, що він раніше не судимий, має на утримані двох малолітніх дітей та хронічні захворювання, позитивну характеристику за місцем проживання.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 червня 2008 року ОСОБА_5 укладено іпотечний договір, на підставі якого отримано кредит в розмірі 500 000 грн. Вказаний договір забезпечено трикімнатною квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з не виконанням ОСОБА_5 кредитних зобов'язань за договором про іпотечний борг, рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2009 року ухвалено стягнути з нього на користь банку заборгованість за вказаним договором та до Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції направлено виконавчий лист №2-4879/2009 від 29 жовтня 2009 року, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 21032539.

В квітні 2013 року до ОСОБА_5 звернувся головний державний виконавець ОСОБА_9, на виконанні якого знаходиться виконавче провадження № 21032539, та повідомив останнього про необхідність опису належної йому квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, та іншого майна.

Усвідомлюючи, що належна йому квартира може бути конфісковано, ОСОБА_5 29 квітня 2013 р. звернувся за юридичною консультацією до ОСОБА_2 та вони домовилися зустрітися наступного дня.

30 квітня 2013 року біля 11 год. 30 хв. поблизу будинку № 34 по пр. Миру в м. Миколаєві під час зустрічі ОСОБА_5 розповів ОСОБА_2 про те, що належну йому трикімнатну квартиру має намір описати з метою подальшої конфіскації державний виконавець. При цьому ОСОБА_5 повідомив, що у нього немає іншого житла і що у разі конфіскації квартири він залишиться без помешкання.

ОСОБА_2 вирішив скористатися даною ситуацією для особистого збагачення та заволодіти майном ОСОБА_5 шляхом обману та зловживання довірою. Для досягнення задуманого ОСОБА_2 вирішив ввести ОСОБА_5 в оману та схилити його до давання хабара службовим особам державної виконавчої служби, не маючи наміру передавати їм грошові кошти, а, отримавши їх від ОСОБА_5, заволодіти ними та розпорядитися на власний розсуд.

Реалізовуючи задумане ОСОБА_2, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння шляхом обману та зловживання довірою грошовими коштами ОСОБА_5, представився останньому членом комітету по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією при Адміністрації Президента України та повідомив, що за родом своєї діяльності він може впливати на службовців органів державної влади, у тому числі, державної виконавчої служби.

Далі ОСОБА_2, з метою обману ОСОБА_5 та входження до нього у довіру, у його присутності зімітував телефонну розмову з невідомою особою, якій він в телефонному режимі дав команду припинити виконавчі дії щодо опису квартири ОСОБА_5 та запевнив останнього про те, що він вирішить його проблему та виконавчі дії щодо конфіскації квартири не будуть виконуватися. Після цього ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_5, що передзвонить йому пізніше.

Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння шляхом обману та зловживання довірою майном ОСОБА_5, ОСОБА_2 став його схиляти до дачі хабара службовим особам державної виконавчої служби, маючи на меті, отримати грошові кошти для передачі у якості хабара, заволодіти ними та розпорядитися на власний розсуд.

З цією метою, ОСОБА_2, цього ж дня для втілення задуманого, зателефонував ОСОБА_5 та повідомив про необхідність надання йому 2000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 15980 грн., для подальшої передачі службовим особам державної виконавчої служби в якості хабара за невиконання ними в інтересах ОСОБА_5 виконавчих дій щодо конфіскації належної йому трикімнатної квартири.

Оскільки у ОСОБА_5 не було можливості відразу ж надати необхідну суму грошей, він повідомив ОСОБА_2 про те, що зможе зібрати вказану суму грошей не раніше 7 травня 2013 року, на що ОСОБА_2 змінив умови та, усвідомлюючи, що своїми діями він увійшов у довіру до ОСОБА_5 та збудив у нього бажання дати хабар службовим особам державної виконавчої служби, повідомив, що, у зв'язку із затягуванням з передачею хабара, необхідно буде збільшити його розмір та надати йому 2500 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 19975 грн.

7 травня 2013 року біля 11 години поблизу будинку № 34 по проспекту Миру в м. Миколаєві ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_2 про те, що у нього відсутня необхідна сума грошових коштів. ОСОБА_2, бажаючи використати вказану обставину для збільшення своєї майнової вигоди від своїх злочинних дій, повідомив ОСОБА_5 про те, що хабар необхідно передати службовій особі, яка займає відповідальне становище - начальнику ДВС головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_6 і, зловживаючи довірою та вводячи його своїми діями в оману, повідомив, що необхідно 12 травня 2013 року передати йому грошові кошти у сумі 3000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 23970 грн., для подальшої передачі у якості хабара начальнику ДВС головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_6, при цьому не маючи наміру передавати грошові кошти останньому, а заволодіти ними та розпорядитися на власний розсуд.

Оскільки, 12 травня 2013 року ОСОБА_5 не зміг надати грошові кошти у сумі 3000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 23970 грн., ОСОБА_2, бажаючи довести свій умисел, спрямований на заволодіння шахрайським шляхом майном ОСОБА_5, у період з 12 по 15 травня 2013 року регулярно телефонував ОСОБА_5 та умовлянням і залякуванням схиляв останнього до давання хабара особі, яка займає відповідальне становище, при цьому не повідомляючи його про свої наміри заволодіти цими коштами та розпорядитися на власний розсуд. З тією ж метою, 14 травня 2013 року біля 18 год. 30 хв. ОСОБА_2, встановивши місце роботи ОСОБА_5, а саме торгівельну палатку, розташовану на перехресті вул. Васляєва та пр. Жовтневого в м. Миколаєві, прибув туди та шляхом залякування, схилив ОСОБА_5 до передачі йому 3000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 23970 грн., для подальшої передачі у якості хабара службовій особі, яка займає відповідальне становище начальнику ДВС головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_6

Під час зустрічі, яка відбулася 15 травня 2013 року близько 9 - 00 години поблизу будинку № 34 по пр. Миру в м. Миколаєві у салоні автомобілю «SUBARU OUTBACK», реєстраційний номер НОМЕР_1, бежевого кольору, ОСОБА_2, діючи з корисливим умислом, з метою заволодіння шахрайським шляхом чужим майном, спонукаючи ОСОБА_5 до давання хабара начальнику ДВС головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_6, запропонував ОСОБА_5 власноручно написати розписку про те, що останній начебто винен грошові кошти у сумі 24000 грн. та для забезпечення виконання домовленості відібрав у ОСОБА_5 особисті документи на його ім'я, а саме паспорт громадянина України, картку фізичної особи - платника податків та водійське посвідчення.

16 травня 2013 року близько 13.00 години у салоні автомобілю «SUBARU OUTBACK», реєстраційний номер НОМЕР_1, бежевого кольору, біля будинку № 34 по проспекту Миру в м. Миколаєві, ОСОБА_2, реалізуючи злочинний умисел, направлений на заволодіння шляхом обману грошовими коштами ОСОБА_5, отримав від останнього грошові кошти в сумі 3000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 23970 грн., начебто для передачі у якості хабара службовій особі, яка займає відповідальне становище - начальнику ДВС головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_6, при цьому не маючи наміру передавати отримані грошові кошти останньому, а заволодіти ними та розпорядитися на власний розсуд, та повернув ОСОБА_5 отримані раніше розписку на 24000 грн., а також особисті документи ОСОБА_5, а саме паспорт громадянина України, картку фізичної особи - платника податків та водійське посвідчення.

Внаслідок своїх протиправних дій ОСОБА_2 заволодів грошовими коштами ОСОБА_5 на загальну суму 23970 грн.

Дії ОСОБА_2 судом кваліфіковані за ч. 1 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживанням довірою (шахрайство), та ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України - замах на підбурювання до давання хабара службовій особі, яка займає відповідальне становище.

Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого та заперечували проти апеляційної скарги прокурора, прокурора на підтримку апеляційної скарги прокурора, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого та прокурора підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190 та ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України, є обґрунтованими та відповідають дослідженим судом доказам, яким надана належна правова оцінка.

Вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому злочинів підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_5, який в судовому засіданні пояснив, що 25 червня 2008 року він уклав іпотечний договір, на підставі якого отримав у якості кредиту кошти в сумі 500 000 грн. Вказаний договір був забезпечений належною йому трикімнатною квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Згодом він не зміг виплачувати кредит та рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2009 року було ухвалено стягнути з нього на користь банку заборгованість за вказаним договором. Усвідомлюючи, що належна йому квартира може бути конфіскованою, 29 квітня 2013 року він звернувся за юридичною консультацією до ОСОБА_2 та вони домовилися зустрітися наступного дня. Коли 30 квітня 2013 року він зустрівся з ОСОБА_2, останній йому повідомив, що він може вирішити його питання, щоб державний виконавець не конфіскував належну йому квартиру, але для цього потрібно передати хабар начальнику ДВС головного управління юстиції у Миколаївській області в сумі 2000 доларів США, на що він дав згоду. Спочатку у нього таких коштів не було тому він сказав ОСОБА_2, що йому потрібен час, щоб зібрати дану суму коштів. Згодом ОСОБА_2 змінив умови та повідомив йому, що у зв'язку із затягуванням з передачею хабара, необхідно буде збільшити його розмір та він повинен передати йому 3000 доларів США. Так, 16 травня 2013 року близько 13.00 години у салоні автомобілю «SUBARU OUTBACK» реєстраційний номер НОМЕР_1, біля будинку № 34 по пр. Миру в м. Миколаєві, він передав ОСОБА_2 кошти в сумі 3000 доларів США.

Покази потерпілого щодо обставин, місця та часу вчинення ОСОБА_2 що до нього шахрайських дій та замах на підбурювання до давання хабара службовій особі, яка займає відповідальне становище підтверджуються дослідженими судом та наведеними у вироку письмовими доказами.

Протоколом огляду речей від 16.05.2013 р., згідно якого був проведений огляд грошових коштів в сумі 3000 доларів США в кількості 32 купюри, які надав для проведення оперативно-розшукових заходів щодо документування факту вимагання та отримання хабара ОСОБА_5, а саме: купюри номіналом по 100 доларів США мають наступні серії та номери: КВ27786711Н, КВ27786724Н, КВ27786787Н, КВ27786794Н, KB98243807D, KB98243808D, КВ28261074В, KB28319357J, КВ29144482І, КК96581187А, HL29753758G, KB53905507J, HB16927902L, НВ42902666Н, НЕ59667337С, FL02967453B, НС97146265А, КК96581110А, КК96581109А, КК96581111А, КК96581108А, HB28191543Q, KL73364365A, HL29380911F, HL18169887E, FR86961313A, FL01953326B, НВ418916891, та купюри номіналом по 50 доларів США: CF26199822A, EF14837746A, GF24993001, CF11415442A;

Протоколом обшуку від 16 травня 2013р., згідно якого був проведений обшук автомобілю «SUBARU OUTBACK», реєстраційний номер НОМЕР_1, де були виявлені листи паперу, що зовнішньо схожі на грошові кошти, номіналом 100 та 50 доларів США, загальної кількості 32 купюри на загальну суму 3000 доларів США;

Висновком експерта № 26 від 06.06.2013 р., згідно якого представлені на експертизу грошові кошти номіналом 100 доларів США - 28 шт. та 50 доларів США - 4 шт., відповідають аналогічним банкнотам, які знаходяться в офіційному обігу США.

Висновком експерта № 745 від 19.06.2013 р., згідно якого представлені на експертизу грошові кошти номіналом 100 доларів США - 28 шт. та 50 доларів США - 4 шт., аркуш паперу із зразком люмінофору фільтрувальний папір з обтираннями з правої та лівої долоні ОСОБА_2 містять на своїй поверхні спеціальні хімічні речовини люмінофори, які мають між собою спільну родову належність.

Показами свідка ОСОБА_9, який в судовому засіданні пояснив, що він працює державним виконавцем в ДВС Ленінського району м. Миколаєва. У нього на виконанні перебував виконавчий лист відносно потерпілого ОСОБА_5 Він неодноразово приходив до ОСОБА_5 за його місцем проживання, для того, щоб описати його майно, але останній його не впускав до житла, після чого він подав подання про примусовий вхід до житла ОСОБА_5

Показами свідка ОСОБА_6, який в судовому засіданні пояснив, що він працює начальником ДВС головного управління юстиції у Миколаївській області. Обвинувачений ОСОБА_2 йому не знайомий та ніяких питань з ним він не вирішував, державний виконавець ОСОБА_9 по провадженню ОСОБА_5 до нього не звертався. Гроші ніхто йому не передавав.

Досліджені докази у сукупності повністю підтверджують доведеність вини обвинуваченого у вчиненні злочинів за обставин, викладених у вироку.

Доводи обвинуваченого про те, що він не схиляв ОСОБА_5 до давання хабара службовій особі, яка займає відповідальне становище, і тому, на його думку, він не обґрунтовано визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України є безпідставними і спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_5, який в судовому засіданні пояснив, що 29 квітня 2013 року він, за рекомендацією своїх знайомих, звернувся за юридичною консультацією до ОСОБА_2 з приводу виконання рішення суду про стягнення з нього кредитного боргу та арешту його квартири. З першої ж зустрічі ОСОБА_2 запевнив його в можливості відстрочки виконання рішення суду і став переконувати його в необхідності дачі хабара начальнику ДВС головного управління юстиції у Миколаївській області спочатку в сумі 2000 доларів США а пізніше 3000 доларів США. Оскільки, він (ОСОБА_5) не міг зібрати таку суму, ОСОБА_2 неодноразово зв'язувався з ним по телефону та переконував його в необхідності передачі хабара, запевняючи його в тому, що іншим шляхом питання вирішити неможливо.

Тобто, із показань потерпілого слідує, що саме ОСОБА_2 схиляв його до дачі хабара службовій особі, яка займає відповідальне становище, а саме начальнику ДВС головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_6 , своїми діями переконував його, що без передачі хабара вирішити це питання неможливо.

Дії обвинуваченого судом вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України ( в редакції 2012 р.), як замах на підбурювання до давання хабара службовій особі, яка займає відповідальне становище. І тому доводи апеляційної скарги обвинуваченого є неспроможними.

Об'єктивно з'ясувавши обставини, які підтверджені дослідженими під час судового розгляду доказами, суд обґрунтовано прийшов до висновку про те, що ОСОБА_2, шляхом обману отримав від ОСОБА_5 гроші в сумі 3000 доларів США нібито для передачі службовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити.

Проте, суд помилково, кваліфікуючи дії обвинуваченого за ч.1 ст. 190 КК України, вказав, що ОСОБА_2 заволодів майном потерпілого також зловживаючи його довірою. Об'єктивна сторона статті 190 КК України полягає у заволодінні чужим майном або шляхом обману, або зловживання довірою. Обман - повідомлення неправдивих відомостей з метою заволодіння чужим майном. Так, ОСОБА_2 повідомив потерпілого , що він може вирішити його питання щоб припинити виконання державними виконавцями виконавчих дій щодо конфіскації належної ОСОБА_5 трикімнатної квартири. ОСОБА_2 підбурював потерпілого до давання хабара службовій особі, яка займає відповідальне становище, запевнивши його що без передачі хабара питання вирішити неможливо. При цьому, обвинувачений не мав наміру передавати хабар, його метою було заволодіння грошима потерпілого. Таким чином, апеляційним судом встановлено, що майном ОСОБА_5 обвинувачений заволодів шляхом обману потерпілого, а тому кваліфікуюча ознака заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою підлягає виключенню з обвинувачення ОСОБА_2 за ч.1 ст. 190 КК України, відповідно до вимог ч.2 ст.404 КПК України.

Покарання обвинуваченому судом призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, з урахуванням ступені тяжкості вчинених ним злочинів, один з яких відноситься до категорії тяжких злочинів а інший до злочинів невеликої тяжкості, та особи засудженого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи. Врахувавши фактичні обставини вчинених ОСОБА_2 злочинів та особу засудженого суд обґрунтовано призначив йому покарання в межах санкцій статей за якими він притягується до кримінальної відповідальності і таке покарання є необхідним та достатнім для його виправлення.

Проте, призначаючи покарання за сукупністю злочинів, суд допустився помилки. Так вказавши, що на підставі ст. 70, ст. 72 КК України, визначаючи остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, суд фактично застосував повне складання покарань і призначив ОСОБА_2 до відбування 5 років позбавлення волі. Тоді як за ч.1 ст. 190 КК України ОСОБА_2 було призначено покарання у вигляді обмеження волі строком на 2 роки, за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України - 4 роки позбавлення волі, а тому відповідно до вимог підпункту «б» пункту 1 ч.1 ст. 72 КК України при частковому складання вказаних покарань строк остаточно визначеного покарання має бути менше ніж 5 років позбавлення волі.

Враховуючи викладене, в цій частині апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції зміні в частині призначення покарання за сукупністю злочинів.

Врахувавши тяжкість злочинів, особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та дружину яка знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, а також врахувавши стан здоров'я обвинуваченого, який хворіє на тяжкі захворювання, суд обґрунтовано прийшов до висновку про можливість виправлення ОСОБА_2 без відбування покарання та звільнив його від відбування покарання з випробуванням, застосувавши ст.ст. 75,76 КК України. А тому апеляційна скарга прокурора в цій частині задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. , 404, 405, 407, 408 КПК України, суд,-

постановив:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2 та прокурора прокуратури Миколаївської області Максимишина О.Л. задовольнити частково.

Вирок Ленінського районний суду м. Миколаєва від 31 січня 2014 року відносно ОСОБА_2 змінити.

Виключити з обвинувачення ОСОБА_2 за ч.1 ст. 190 КК України ознаку об'єктивної сторони - заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою.

Призначити ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 190 КК України у вигляді обмеження волі строком на 2 роки, за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України - 4 роки позбавлення волі без конфіскації майна.

За сукупністю злочинів, на підставі ст. 70 КК України, відповідно до вимог підпункту «б» п.1 ч.1 ст. 72 КК України, шляхом часткового складання покарань остаточно призначити ОСОБА_2 покарання у вигляді 4 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки.

Покласти на нього обов'язки, передбачені ч. 1 п. п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України , а саме не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

В іншій частині вказаний вирок суду залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку в колегію суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий

Судді