Ухвала суду № 38093330, 31.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2014 року Справа № 876/1176/14 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Ільчишин Н.В.,

Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання Ливак М.М.,

за участю учасника процесу ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Львівської митниці Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року у справі за позовом ТзОВ «ТМ-Сервіс» до Львівської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України в Львівській області про скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, скасування рішення про коригування митної вартості товарів та стягнення зайво сплачених платежів,-

В С Т А Н О В И В :

24.10.2013р. ТзОВ «ТМ-Сервіс» (далі-Товариство) звернулося з адміністративним позовом в суд, в якому просить скасувати рішення Львівської митниці Міндоходів (далі-Митниця) про коригування митної вартості товарів №209000003/2013/900099/2 від 24.09.2013р.; скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №209120000/2013/00465, яка оформлена Львівською митницею; стягнути з Державного бюджету України надмірно сплачені суми мита у розмірі 44 357,86 грн. та податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів в розмірі 186 302,98 грн., а всього в сумі 230 660,84 грн. та стягнути судові витрати.

07.11.2013р. Товариство подало заяву про уточнення позовних вимог, просило залучити до участі у справі відповідачем Головне управління Державної казначейської служби України в Львівській області та стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Львівській області на користь Товариства суми мита у розмірі 44 357,86 грн. та податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів в розмірі 186 302,98 грн., всього в сумі 230 660,84 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року позов задоволено повністю: скасовано рішення про коригування митної вартості товарів від 24.09.2013р. №209000003/2013/900099/2; скасовано картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №209120000/2013/00465, оформлену Львівською митницею Міндоходів; стягнуто з Державного бюджету України в користь Товариства суму надміру сплаченого Товариством податку на додану вартість в розмірі 186 302,98 грн. та мита в розмірі 44 357,86 грн., а всього 230 660,84 грн. на підставі платіжного доручення №248 від 24.09.2013р.; стягнуто з Державного бюджету України в користь Товариства судові витрати в сумі 2 362,82 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року скасувати та прийняти нову, якою відмовити повністю в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції недостатньо досліджені докази та обставини справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального права. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що до митного оформлення подавався тільки Додаток №4, Додаток №3 не подавався. Відсутні відомості, що Додаток №3 та Додаток №4 торкаються однієї поставки, що Додаток №4 вносить зміни в Додаток №3, а не торкається окремої поставки, оскільки згідно умов Контракту Додатки є його невід'ємною частиною, а тому покликання суду першої інстанції на платіжне доручення від 13.09.2013р. як на підставу оплати за товар є незрозумілим, оскільки в такому є посилання на Додаток №3. Окрім того, визначення митної вартості Митницею проводилось з врахуванням вимог ст.57 Митного кодексу України, наявних документів та відомостей, що судом не взято до уваги.

В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав, представник Товариства апеляційну скаргу заперечив та просив її відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.12.2012р. між компанією HAIYAN HURRAS IMPORT&EXPORT CO., LTD, (Продавець) та ТзОВ «ТМ-Сервіс» (Покупець) укладено контракт №H-12A0019, відповідно до п. 1.1. якого Продавець виробляє та продає, а Покупець купує метричну продукцію, надалі - Товар, на умовах FOB порт Китаю (відповідно INKOTERMS 2000) згідно додатків, які є невід'ємною частиною даного Контракту.

Згідно п. 2.1. Контракту, вартість Товару встановлюється в доларах США і включає до складу вартість Товару, пакування, витрати по завантаженню товару до транспортного засобу покупця, виконанню всіх формальностей по передачі товару, зокрема, отримання експортних ліцензій, митної реєстрації та інших дозволів, необхідних для продукування та експорту і перевозки товару до України.

Сума Товару, що може бути поставлений по даному Контракту, складає 300 000 доларів США та включає в себе вартість упакування та маркування Товару (пункт 2.3, 2.4); покупець зобов'язаний заплатити продавцю аванс, та/або за кожен отриманий вантаж безготівковим банківським переказом в доларах США на вказаний у контракті кліринговий рахунок продавця. (пункт 5.1). Згідно п. 1.3. Контракту, сторони залишають право, при взаємній згоді, доповнювати або змінювати терміни та умови виконання контракту.

На виконання умов Контракту від 13.05.2013р., сторони підписали Додаток №3 до Контракту, відповідно до якого Продавець виробляє і постачає, а Покупець купує Товар згідно цін, наведених у Додатку, на загальну суму 64 432,50 доларів США, а також погодили, що Покупець зобов'язується оплатити 19 000,00 доларів США.

15.07.2013р. сторони підписали Додаток №4 до Контракту, яким погодили збільшення обсягу товару, що підлягає до поставки та вказали, що уточнена вартість Товару, що підлягає до поставки, становить 66 222,00 доларів США. Цим же Додатком №4 від 15.07.2013р. сторони погодили, що Покупець зобов'язується здійснити оплату в розмірі 47 222,00 доларів США до 06.09.2013 року.

Як встановлено судом першої інстанції, 16.07.2013р. Продавцем надіслано на адресу Товариства інвойс №Н-13А0004 на оплату уточненого обсягу товару на суму 66 222,00 доларів США.

24.09.2013р. Товариство подало до митного оформлення електронну митну декларацію №209120000/2013/835657 до якої, на підтвердження заявленої митної вартості товару, додало документи, передбачені ч. 2 ст. 53 МК України: Контракт №H-12A0019 від 13.12.2012р.; Додаток №4 від 15.07.2013р. до Контракту №H-12A0019 від 13.12.2012р.; інвойс №Н-13А0004 від 16.07.2013р.; платіжне доручення в іноземній валюті №71 від 03.09.2013р.; платіжне доручення в іноземній валюті №77 від 13.09.2013р.; договір №398/12 про надання транспортно експедиційних послуг з перевезення вантажу морським, автомобільним, авіаційним та залізничним транспортом від 01.08.2012р.; довідку на транспортні послуги №6221 від 17.09.2013р.; документи, передбачені ч. 3 ст. 53 МК України: прайс від 15.07.2013р.; митну декларацію країни відправника №223120130811907023 від 18.07.2013р.; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу №500060702/2013/008654 від 16.09.2013р.; накладну ЦІМ/УМВС №40330086 від 17.09.2013р.; накладну ЦІМ/УМВС №40330094 від 17.09.2013р.; іменний коносамент №CNSHA042143 від 21.07.2013р.; пакувальний лист б/н від 16.07.2013р.; інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару; оригінал сертифікату походження №СCPIT124778939 від 29.07.2013р.; витяг про вартість сировини від 06.09.2013р.

Як встановлено судом перщої інстанції, платіжним дорученням в іноземній валюті №71 від 03.09.2013р. Товариство перерахувало на користь Продавця грошові кошти в розмірі 47 222,00 доларів США, а платіжним дорученням в іноземній валюті №77 від 13.09.2013р. Товариство перерахувало на користь Продавця 19 000,00 доларів США, що є наслідком вважати, що Товариство здійснило оплату повної вартості Товару, який підлягав до поставки згідно Додатку №4 від 15.07.2013р. до контракту №H-12A0019 від 13.12.2012 року, яким уточнювались обсяги поставки товару по Додатку №3, з чим погоджується колегія суддів.

Судом першої інстанції, також, встановлено, що транспортування товару відбувалося згідно укладеного з ТзОВ «Глобал Оушен Лінк» 01.08.2009р. договору №398/12 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу морським, автомоібльним, авіаційним та залізничним транспортом. Довідкою про транспортні витрати №6221 від 17.09.2013р. засвідчено, що ставка морського фрахту по маршруту Шанхай (Китай) - Одесса (Україна) для 3х20 фт. контейнерів TCKU1959726, TEXU2564040, HLXU1226355 склала 42 922,41 грн.

На думку Митниці, для визначення митної вартості товару не було достатньо документів у зв'язку із чим митним органом сформовано електронне повідомлення-вимогу про необхідність подання додаткових документів, за умови яких може бути визначено митну вартість товару: транспортні (перевізні) документи (заявку на перевезення вантажу); висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

Позивачем направлено митному органу повідомлення в якому зазначено, що частина документів, витребуваних Митницею, вже була надана до митної декларації.

Проте, 24.09.2013р. Митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №209000003/2013/900099/2, в якому зазначено, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку із неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2 - 4 ст. 53 МК України. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості з причин відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари та з причин відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в органу і декларанта. Як зазначено в оскаржуваному рішенні, під час розгляду документів виявлені розбіжності: підпис відправника в сертифікаті про походження товарів відрізняється від підпису відправника у фактурі, контракті, специфікації, пакувальному листі. Декларанту наданий перелік додаткових документів, на підставі яких митна вартість може бути визнана: транспортні (перевізні) документи (заявка на перевезення вантажу); висновки про якісні та вартісні характеристики товарів підготовлені спеціалізованими експертними організаціями та інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. Коригування митної вартості ґрунтується на раніше визначених митними органами митних вартостях МД №400050000/2013/12351 від 06.08.2013 року.

Окрім рішення, Митницею видано Товариству картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №209120000/2013/00465.

На підставі рішення Львівської митниці від 24.09.2013р., яким коригувалась митна вартість товару, Товариство додатково сплатило ПДВ і мито згідно тарифів Митниці всього на суму 230 660,84 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки декларант подав документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар та містили об'єктивні та достовірні дані, що піддавалися обчисленню, підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, та які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору, а тому Митниця не мала правових підстав для застосування наступних після основного методів визначення митної вартості товару.

Перевіряючи законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції колегія суду зазначає наступне.

Статтею 49 Митного кодексу України від 13.03.2012р. визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 53 Митного кодексу наведено перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

Надання додаткових документів є необхідним у разі потреби в підтвердженні задекларованої декларантом митної вартості товару за першим методом, викликаної обґрунтованими сумнівами митного органу в достовірності відомостей, які містяться в поданих до митного оформлення товару документах.

Згідно ст. 55 Митного кодексу, яка регулює порядок коригування митної вартості товарів зазначено, що прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити в тому числі, обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування (ч.2); під час митного оформлення при прийнятті органом доходів і зборів письмового рішення про коригування митної вартості товарів декларант або уповноважена ним особа може здійснити коригування заявленої митної вартості у строк, встановлений частиною другою статті 263 цього Кодексу (ч.4); декларант може провести консультації з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів (ч.5); на вимогу декларанта консультації проводяться у письмовому вигляді (ч.6).

Згідно ч. 1 ст.57 Митного кодексу, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч.2 ст.57). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч.3 ст.57). Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч.4 ст.57); У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу (ч.5 ст.57); При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (чт.6 ст.57); Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи (ч.7 ст.57); У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Відповідно до норм статті 59 МК України, у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього (ч.8 ст.57).

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

Виходячи із зазначеного колегія суддів вважає, що у разі незгоди Митниці із митною вартістю імпортованого товару, вона відповідно до вимог статті 57 МК України зобов'язана провести процедуру консультацій, у ході яких мала б дійти висновків щодо застосування того чи іншого методу визначення митної вартості товарів, при цьому кожний наступний метод застосовується у разі неможливості застосування попереднього із наведенням відповідних мотивів, проте ці вимоги закону Митниця не виконала.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 січня, 7 лютого, 14 листопада 2011 року та 6 лютого, 11 вересня 2012 року (№№ 21-56а10, 21-76а10, 21-213а11, 21-418а11, 21-245а12 відповідно.

Як встановлено судом першої інстанції, Товариством надавались Митниці для митного оформлення імпортованого товару документи, передбачені ч.2 ст.53 МК України, проте такі на переконання Митниці не були достатні для визначення митної вартості товару.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що покликання Митниці на розбіжності щодо підписів уповноважених осіб на поданих Товариством документах, про що зазначено в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості, не може братися до уваги, оскільки в силу приписів ч.6 ст.54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні за заявленою митною вартістю лише у випадках, передбачених цією статтею. Законодавчого обґрунтування щодо обов'язку встановлення наявності однакових підписів службової особи контрагента на його документах Миницею не наведено.

Крім того, в рішенні Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №209000003/2013/900099/2 від 24.09.2013 року відсутні роз'яснення, яким чином митна вартість товару визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, не наведено жодних розрахунків, за якими митним органом було визначено таку вартість товару, що є порушенням Митницею ст. 55 Митного кодексу України. В рішенні про коригування лише зазначено, що коригування митної вартості ґрунтується на раніше визначених митними органами митних вартостях МД №400050000/2013/12351 від 06.08.2013 року.

Колегією суддів встановлено, що Митницею вимагались транспортні (перевізні) документи; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями та інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; за наявності - інші документи, які б підтверджували заявлену митну вартість, проте в рішенні не зазначено, яким чином витребувані документи могли б вплинути на визначення ціни за будь-яким методом, окрім того, частина з них вже були подані митному органу разом з ВМД.

Верховний Суд України у постанові від 29.05.2012р. по справі №21-91а12 висловив правому позицію згідно якої, витребування митним органом переліку документів, без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, є необґрунтованим.

Оскільки при визначенні митної вартості ввезених позивачем товару Митницею взято за основу інформацію про митну вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено за даними ПІК «Цінова інформація при визначенні митної вартості» ЄАІС ДМСУ (раніше визначено митним органом митну вартість МД №400050000/2013/12351 від 06.08.2013р.), як це встановлено судом першої інстанції, а тому виходячи з принципу послідовності, передбаченого ст.57 Митного кодексу, Митниця при вибору методу визначення митної вартості повинна була провести письмові консультації з Декларантом, обмінюючись наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності, що не було дотримано та всупереч вказаним приписам безпідставно застосовано метод №6 (резервний), без зазначення обґрунтованих підстав незастосування попередніх п'яти.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надання документів на вимогу Митниці в порядку ч.3 ст.53 МК України, не може вважатися частиною процедури консультацій, передбаченою ч.4 ст.57 МК України.

Доказів того, що Митницею були дотримані вимоги ч. 4 ст. 57 Митного кодексу України, щодо проведення з декларантом консультацій про обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості, Митницею суду не надано.

Позиція суду узгоджується з правовою позицію Верховного Суду України, викладеною у Постанові від 6 лютого 2012 року (справа №21-418а11).

Колегія суддів зазначає, що відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень. Автоматизована система аналізу та управління ризиками з об'єктивних причин не містить повної інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть бути більш вагомими, ніж інформація, яка є в наданих декларантом первинних документах на товар.

Згідно чт.1 ст. 64 Митного кодексу, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

Слід зауважити, що визначення митної вартості оцінюваних товарів з використанням резервного методу має відповідати принципам та положенням статті VII ГАТТ «Оцінка товару для митних цілей» та Угоди про застосування статті VII ГАТТ.

Відповідно до пункту 2(а) статті VII ГАТТ оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості ввезеного товару, який обкладається митом, або аналогічного товару.

Відповідно до пункту 2(Ь) статті під «дійсною вартістю» повинна розумітись ціна, за якою такий або аналогічний товар продасться або пропонується для продажу при нормальній ході торгівлі в умовах вільної конкуренції.

Якщо дійсна вартість може бути визначена відповідно до пункту (Ь), оцінка для митних цілей повинна ґрунтуватися на найближчому еквіваленті, який може бути встановлений.

Відповідно до додатка 1 до статті VII формування пунктів (а) і (Ь) дозволяє стороні, що домовляється, одноманітно визначати вартість для митних цілей або на підставі цін окремого експортера на імпортний товар, або на підставі загального рівня цін на подібний (аналогічний) товар.

Отже, в порушення ч.7 ст.54 Митного кодексу Митниця під час проведення митного контролю аргументовано не довела, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Перевіряючи правомірність застосування методів визначення митної вартості, суд керується ст.58 Митного кодексу України, за якою перший метод визначення митної вартості може бути використаний лише за умови, якщо дані, заявлені декларантом, підтверджені документально та є достовірними, підтверджені документально або визначені кількісно і достовірні та/або наявна хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Оскільки декларант подав документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар та містили об'єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, які підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджували митну вартість товарів за ціною договору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач не мав правових підстав для застосування наступних після основного методів визначення митної вартості товару.

Митницею не доведено наявність обґрунтованих сумнівів щодо достовірності поданих декларантом відомостей щодо ціни товару, а тому відомості про заявлену Товариством митну вартість є об'єктивними, та такими, що піддаються обчисленню і підтверджуються документально.

На думку колегії суддів, відмова відповідача у визначенні митної вартості товарів за ціною договору та визначення митної вартості без дотримання вимог МК України є противоправними, спричиняє збитки вітчизняному суб'єкту господарювання.

Беручи до уваги встановлені факти, колегія суддів вважає, що Митниця здійснивши митне оформлення товарів за шостим (резервним) методом, не надала доказів того, що на підставі поданих документів неможливо було визначити митну вартість за першим методом та не довела, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, були недостатніми чи такими, що в сукупності викликали сумнів в достовірності інформації, в тому числі і щодо ціни, а не проведення консультацій обмежило право позивача щодо застосування методу, відмінного від резервного, що дає суду підстави визнати протиправним та скасувати рішення Митниці про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів через митний кордон України від 24.09.2013р.

Зі змісту рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав. Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо.

Оскільки позивачем суми ввізного мита та ПДВ сплачені з урахуванням відкоригованої митним органом митної вартості товару, що підтверджується вантажно-митними деклараціями та платіжними дорученнями, долученими до матеріалів справи та з врахуванням положень Податкового та Митного кодексів України колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо вимоги про стягнення з Державного бюджету України в користь Товариства сум надміру сплаченого податку на додану вартість в розмірі 186 302,98 грн. та мита в розмірі 44 357,86 грн. з тих підстав, що наслідком скасування неправомірного рішення, згідно якого позивачем надміру сплачено до Державного бюджету кошти (суми мита та ПДВ) є саме повернення таких коштів, а незадоволення такої вимоги буде фактичним обмеженням права позивача на захист порушеного права та інтересу шляхом звернення з вимогою безпосередньо до суду без використання досудового способу врегулювання спору (адміністративного оскарження).

Аналогічна правова позиція щодо скасування відповідних рішень митного органу та стягнення з Державного бюджету України зайво сплачених платежів висловлена Верховним Судом України у постанові від 29 травня 2012 року по справі № 21-91а12, яка, у відповідності до ст. 244 - 2 КАС України, є обов'язковою для всіх судів України.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Львівської митниці Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року у справі №813/8031/13-а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді Н.В. Ільчишин

М.А. Пліш

Повний текст Ухвали виготовлено 04.04.2014 року.