Постанова № 38073345, 25.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2014 року Справа № 175138/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря – Лемцьо І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у м.Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області) на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року в справі за позовом Приватного підприємства – фірма «Інвестцентр» до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2012 року Приватне підприємство – фірма «Інвестцентр» (далі – ПП) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі – ДПІ), з урахуванням уточнення позовних вимог, про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.09.2011 №0002372302. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності (безтоварності, нереальності) господарських операцій позивача з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Нафтогаз»(далі – ТОВ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська нафтова торгівельна компанія» (далі – ТОВ-1), у зв’язку з не підтвердженням господарських операцій останніх із їх контрагентами, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року в справі №2а-751/12/0970 позов задоволено. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.09.2011 №0002372302. Вирішено питання судових витрат.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що контрагентами не задекларовано суми податкових зобов’язань за операціями з позивачем, а наявні в останнього первинні документи без фактичної поставки товару, не можуть підтверджувати право на податковий кредит.

Позивач в письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з таких міркувань.

ПП зареєстровано виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 04.05.2001, з 17.05.2001 перебуває на податковому обліку у відповідача, 26.01.2009 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі – ПДВ). Основними видами його діяльності є, зокрема, оптова та роздрібна торгівля паливом (а.с.13-14, 217-220 т.1).

На підставі Акта від 30.08.2011 №6833/23-2/31263441 невиїзної позапланової документальної перевірки ПП правильності декларування податкових зобов’язань з ПДВ за період з 01.04.2011 по 30.04.2011 по взаєморозрахунках з ТОВ та ТОВ-1 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог: п.198.1, п.198.6 ст.198, п.201.6, п.201.10 ст.201 ПК України в результаті чого занижено суду ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за квітень 2011 року на загальну суду 414005грн; ч.1 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон), «Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 - здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, прийняття до виконання документів та складення документів на операції, що порушують публічний порядок і, відповідно, суперечать законодавчим та нормативним актам (а.с.12-37 т.1).

16.09.2011 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято податкове повідомлення-рішення №0002372302, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ в сумі 414006грн (основний платіж 41405грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1грн) (а.с.38 т.1).

Позивач з прийнятим податковим повідомленням-рішенням не погодився, оскаржив таке в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін, скарга - без задоволення (а.с.40-57 т.1)

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пп.«а» п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п.198.6 ст.198 ПК України).

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме – реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги передбачаються не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом, а відповідно заниження ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена договорами поставки паливно-мастильних матеріалів та інших нафтопродуктів (нафтопродуктів), рахунками-фактурами, видатковими та податковими накладеними, договором про перевезення вантажу, товарно-транспортними накладними, актами здачі-приймання робіт (надання послуг) та податковими накладеними на кожну партію поставленого товару, свідоцтвами про допущення транспортних засобів до перечення визначених небезпечних вантажів тощо,платіжними дорученнями (а.с.58-117, 121-122, 245-247 т.1, а.с.1-37 т.2).

При цьому необхідно зазначити, що податковий орган не висловлює жодних зауважень, щодо належності оформлення відображених первинних документів.

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв’язку із зазначеними основними видами діяльності позивача.

Такі були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентами.

Контрагенти позивача на час укладення вказаних договорів з позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних. ТОВ і ТОВ-1 належним чином задекларовано податкові зобов’язання по господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності в інформаційних базах органу державної податкової служби виникли у зв’язку з відображенням результатів їх перевірок, Акт від 17.06.2011 №5266/23-6/32257135 та Довідка від 17.06.2011 №5267/23-6/37237679 відповідно (а.с.177-208 т.1, 38-41, 71-75 т.2).

Згідно ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Належних доказів участі ПП разом з вказаними контрагентами у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено, при цьому, що позивачем надано первинні документи, які стверджують факти придбання ТОВ і ТОВ-1 нафтопродуктів, які в подальшому були реалізовані позивачу, та наявність у таких необхідної матеріально-технічної бази для здійснення господарської діяльності у відповідній сфері (а.с.42-60, 76-129 т.2).

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, є підстави вважати, що податковий орган не надав суду належних та допустимих доказів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність недобросовісної взаємопов'язаності позивача та його контрагентів, про несумісність предметів спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про фіктивність (нереальність, безтоварність) правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішені даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Однак, суд першої інстанції правильно по суті вирішивши справу, помилково застосував норми процесуального права, що є підставою для зміни ухваленого судового рішення.

В пп.10.2 п.10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» роз'яснено, що із змісту ст.162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права – визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим.

Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

При цьому суди повинні виходити з того, що вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.

Водночас з огляду на положення п.1 ч.2 ст.162 КАС України у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції визнав спірне податкове повідомлення-рішення одночасно нечинним та скасував його, хоча повинен був зазначити про визнання його протиправним і його скасування.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 201, 205, 207, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини постанови в такій редакції:

«Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківськ від 16 вересня 2011 року №0002372302».

В решті постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 28 березня 2014 року.