Ухвала суду № 38073342, 20.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2014 р. Справа № 9104/21591/11

Колегія Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

судді-доповідача - Богаченка С.І.,

суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.,

при секретарі судового засідання - Ратушній М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Титан» на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року в справі за позовом Виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Титан» до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

18 березня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Титан» звернулося до суду з позовом до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №12/17-2/22104771 від 01.03.2010 року та рішення про застосування штрафних санкцій №84/3134 від 02.03.2010 року.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції її оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «Титан». Апелянт по справі просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції не з'ясував всіх обставин справи, а саме те, що в разі відступлення права вимоги кредитором відбувається лише заміна однієї особи-кредитора на іншу тому, при цьому у фізичної особи-дебітора не виникає доходу у розумінні п.1.2 ст.1 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб», оскільки у неї залишаються зобов'язання щодо погашення заборгованості за отриманим кредитом.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

В судовому засіданні відповідачем подано повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області та утворення правонаступника першої, а саме Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами відповідача за наслідками проведеної перевірки ВКФ ТОВ «Титан» складено акт № 24/23-122104771 від 23 лютого 2010 року «Про результати виїзної планової перевірки ТОВ «Титан» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 р. по 30.09.2009 р.»

Перевіркою встановлено в тому числі порушення ВКФ ТОВ «Титан» п.1.1, п.1.15 ст.1, п.3.4 ст. 3, пп..4.2.9 «г» п.4.2 ст.4, п.7.1 ст. 7, пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-ІУ із змінами та доповненнями, внаслідок чого перевіркою встановлено заниження підприємством податку з доходів фізичних осіб в сумі 11 739,37 грн., а також п. 1,2 ст. З Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265/95-ВР від 06.07.1995 року із змінами та доповненнями.

За наслідками розгляду акту перевірки № 24/23-122104771 від 23 лютого 2010 начальником Ужгородської МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №12/17-2/22104771 від 01 березня 2010 року, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» у розмірі 35 218.11 грн. (у тому числі: основний платіж - 11 739.37 грн., штрафні (фінансові) санкції - 23 478.74 грн.), а також прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 02 березня 2010 року № 84/3134 яким до ВКФ ТОВ «Титан» застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 10 352 грн. 80 коп. за порушення статті п.1.2. статті 3 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Як вбачається із матеріалів справи, що між позивачем та громадянином ОСОБА_2 укладено договір поруки № б/н від 27.11.2008 року на виконання якого позивач перерахував іншій стороні договору на її рахунок безготівкові кошти за період з 02.02.2009 року по 28.08.2009 року у загальній сумі 66549,72 грн. Вказані кошти згідно призначення платежу «оплата згідно кредитного договору уступки вимоги» від 26.11.2008 року ОСОБА_2 код НОМЕР_1 є відсотками за кредит.

Згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням того, що позика підлягає поверненню, вона не вважається доходом позичальника і, відповідно, протягом строку дії договору не є об'єктом оподаткування. Тобто суми коштів, переданих (наданих) податковим агентом (юридичною особою) фізичній особі - платнику податку за договором позики, які фізична особа (позичальник) повинна повернути позикодавцеві (податковому агенту) у визначений договором термін, не підлягають оподаткуванню згідно з пп. 4.3.23 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Згідно з п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено матеріалами справи, що підставою донарахування податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 11739,37грн. були саме кошти, які позивач перерахував у якості процентів за користування кредитом громадянину ОСОБА_2 у розмірі 66549,72 грн.

Обов'язки нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету відповідно до пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України від 22.05.2003 N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» із змінами та доповненнями, покладено на податкового агента, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 Закону.

Відповідно до пп. 9.2.3 п. 9.2 ст. 9 Закону України від 22.05.2003 N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» оподаткування процентів, сплачених (нарахованих) з інших підстав, ніж зазначено пп. 9.2.1 (п. 7.2), провадиться в загальному порядку, встановленому цим Законом для доходів, що оподатковуються під час їхньої виплати за ставкою, визначеною п. 7.1 ст. 7 цього Закону, а саме 15 відсотків від об'єкта оподаткування.

Отже колегія суддів зазначає, що у фінансових правовідносинах юридичної особи із фізичною особою при здійсненні грошових розрахунків (виплат) по цивільно-правовим угодам, юридична особа виступає податковим агентом.

Із матеріалів справи вбачається, а саме із акту перевірки № 24/23-122104771 від 23 лютого 2010, що під час перерахування позивачем процентів, податок з доходів фізичних осіб за громадянина ОСОБА_2 позивачем не утримувався та не перераховувався до бюджету.

Згідно пп. 17.1.9. п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181- ІІІ, у разі коли платник податків здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Таким чином колегія суддів зазначає, що податковим органом правомірно донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 11739,37 грн та застосовано штрафну санкцію у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку.

Що стосується оскарження позивачем правомірності прийняття рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 02 березня 2010 року №84/3134 колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 1, 2 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265/95-ВР від 06.07.1995 року із змінами та доповненнями, суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані:

1)проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

2)видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Під час перевірки зазначеного складу ПММ ВКФ ТОВ «Титан» за адресою м.Ужгород, вул. Чурговича, 2 проведено інвентаризацію наявних залишків паливно-мастильних матеріалів на складі. Відхилення, встановлені в результаті перевірки залишків ПММ з обліковим залишком підприємства становили 349 літрів на суму 2 070,56 грн. (з врахуванням меж допустимої похибки ( 0,8 %). Виявлена податковим органом сума недостачі у розмірі 2 070,56 грн. не проведена через реєстратор розрахункових операцій. Зазначені обставини підтверджуються актом перевірки №24/23-1/22104771 від 23.02.2010 року.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем не надано жодних доказів щодо необґрунтованості висновків акту перевірки №24/23-1/22104771 від 23.02.2010 року.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення №12/17-2/22104771 від 01 березня 2010 р., загальна сума податкового зобов'язання відповідно до якого за платежем: податок з доходів фізичних осіб складає 35218,11 грн. (з яких 11739,37 грн. - основний платіж, 23478,74 грн - штрафні (фінансові) санкції) та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 84/3134 від 02 березня 2010 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 10352,80 грн. є правомірними та обгрунтованими.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, та постановив обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи.

Висновки суду є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, ст.ст. 195, 196, ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Титан» - залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року по справі № 2а-914/10/0770 - залишити без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя С.І. Богаченко

Суддя В.М. Багрій

Суддя Д.М. Старунський