Постанова № 38054973, 21.03.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2014 р. Справа № 5021/1961/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.,

суддя Пушай В.І., суддя Плужник О.В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників:

позивача - не з'явився

1-го відповідача - не з'явився

2-го відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу другого відповідача (вх.№322 С/3-9) на рішення господарського суду Сумської області від 31.10.13 у справі № 5021/1961/12

за позовом ТОВ Транспортно-будівельна компанія "Техстройреал", м. Москва, Російська Федерація

до 1) ТОВ "Інвестиційно-промислова група", м. Суми

2) ТОВ Виробничо-комерційне підприємство "Донспецстрой", м. Донецьк

про стягнення 260868,18 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2012р. позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з відповідачів у субсидіарному порядку суми боргу в розмірі 255855 грн., з посиланням на пропозицію укласти договорі,яка прийнята другим відповідачем, але сторони не дійшли згоди відносно ціни та умов оплати, що є істотною умовою договору,в зв’язку з чим договір є неукладеним.

Позивач стверджував, що на його вимогу про направлення підписаного другим відповідачем екземпляру договору, останній електронною поштою направив на адресу позивача копію зазначеного договору, текст якої не відповідав редакції тексту, запропонованій позивачем умови, зазначені в тексті договору, який надійшов від другого відповідача ним не погоджувались, а тому в такій редакції договір підписаний зі сторони позивача бути не може. Наступним листом позивач повідомив другого відповідача про те, що вважає зазначений договір таким, що є неукладеним, а грошові кошти, які перераховані позивачем другому відповідачеві підлягають поверненню, оскільки останнім не підтверджено наявність у нього договору на перевезення вантажів, укладеного з перевізником, що передбачено домовленостями, викладеними у пункті 3.1.7. проекту договору, а також не надано оригінально підписаного тексту договору від 06.04.2012р. в редакції, запропонованій позивачем.

Позивач вказував на те, що пункт 5.1. частини 5 договору, запропонованого до укладення позивачем має редакцію: «Покупатель оплачивает товар в Российских рублях путем банковского перевода денежных средств за счет Продавца в размере 100% предоплаты, оговоренной сторонами стоимости первой партии (пробная) продукция, но не менее 700 т и 100% стоимости железнодорожного тарифа (80-ти полувагонов) от станции отправления до российско-украинской границы в течении 5 (пяти) банковских дней с даты выставления продавцом счета на предоплату». Натомість, редакція пункту 5.1 частини 5 договору, яка надійшла на адресу позивача 15.06.2012 року та яка підписана оригінальним підписом тільки з боку другого відповідача, викладена в наступній редакції: «Покупатель оплачивает товар в Российских рублях путем банковского перевода денежных средств за счет продавца в размере 100% предоплаты, оговоренной сторонами стоимости первой партии (пробная) продукция и 100% стоимости железнодорожного тарифа (80-ти полувагонов) от станции отправления до российско-украинской границы в течении 5 (пяти) банковских дней с даты выставления продавцом счета на предоплату».

Рішенням господарського суду Сумської області від 31.10.2013 по справі № 5021/1961/12 (головуючий суддя Лущик М.С., суддя Лиховид Б.І., суддя Жерьобкіна Є.А.) позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ виробничо-комерційне підприємство “ДОНСПЕЦСТРОЙ”, м. Донецьк на користь ТОВ транспортно будівельна компанія “Техстройреал” м. Москва, Російська федерація 255855,00 грн. заборгованості, 3198,18 грн. – 3% річних, 1815,00 грн. збитків та 5218,00 грн. судового збору, з посиланням на не укладання спірного договору, а наслідком неукладення договору, за обставин перерахування позивачем другому відповідачу вказаної суми коштів на виконання неіснуючого зобов’язання, є набуття останнім цих коштів без достатньої правової підстави. В частині позовних вимог щодо стягнення з ТОВ “Інвестиційно-промислова компанія”, м. Суми заборгованості в субсидіарному порядку відмовлено.

При розгляді даної справи судом першої інстанції обгрунтовано застосована Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 2889-XII від 19.12.92 року (дата підписання Україною 20.03.92, дата набуття чинності для України 19.12.92).

Другий відповідач - ТОВ виробничо-комерційне підприємство “ДОНСПЕЦСТРОЙ” з вказаним рішенням господарського суду не погоджується, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, надав апеляційну скаргу , в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначав, що судом першої інстанції помилково вказано що грошові кошти в сумі 255855 грн. отримані другим відповідачем без достатньої на те підстави, так як договір №1 від 06.04.2012р.є неукладеним.

Другий відповідач вказує на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи а саме те, що 17.04.2012 р. сторонами після довготривалих попередніх переговорів без зауважень підписано в електроному вигляді договір №1 від 06.04.2012 року з визначеними цінами на продукцію, посилання на зазначені договір та специфікацію є в рахунку-фактурі № 21 від 11.05.2012 року, що будь-яких заперечень з боку позивача щодо ціни та обсягу продукції, що належала оплаті за виставленим рахунком-фактурою № 21 від 11.05.2012 року, на адресу другого відповідача не надходило.

Представник позивача, першого та другого відповідачів в судове засідання вдруге не з’явилися, відзивів чи пояснень по справі не надавали, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Судова колегія повторно розглянувши справу,перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду встановила, що 17.04.2012 року позивач направив на електронну адресу другого відповідача проект підписаного позивачем договору № 1 від 06.04.2012 р. для його погодження та підписання другим відповідачем, з електронної пошти другого відповідача на електронну пошту позивача надійшов електронний лист з останньою сторінкою зазначеного договору, підписаний та скріплений печаткою другого відповідача.

В зв’язку з чим позивач вважав договір від 06.04.2012 року, надісланий позивачем у його редакції другому відповідачеві, укладеним з досягненням певної згоди щодо суттєвих умов вказаного договору.

Суд першої інстанції обгрунтовано встановив, що 11.05.2012 року другим відповідачем на адресу позивача виставлено засобами електронного зв’язку рахунок-фактура № 21 на суму 3080000 рос. руб. за поставку щебеню гранітного фракції 5-20 мм об’ємом 80 полувагонів у кількості 5600 тон.

Платіжними дорученнями № 67 від 16.05.2012 року та № 73 від 09.06.2012 року позивач згідно умов договору № 1 від 06.04.2012 р. в якості попередньої оплати товару перерахував другому відповідачу грошові кошти в загальному розмірі 1000000,00 рос. руб.

Другий відповідач надіслав позивачу лист № 93 від 14.06.2012 р., в якому просив оплатити виставлений рахунок-фактуру № 21 від 11.05.2012 р. та сформувати замовлення на поставку товару, як того вимагають умови договору № 1 від 06.04.2012р. (п. 3.1.9.) або направити відмову від поставки товару, обумовленого вказаним договором.

14.06.2012 року позивач на електронну адресу другого відповідача направив замовлення № 13/06/01 від 13.06.2012 р. на поставку та придбання товару - щебеню гранітного фракції 5-20 в кількості 20 полувагонів та поставив питання щодо строків направлення товару.

15.06.2012 року другий відповідач надав позивачу відповідь про направлення товару через 15 календарних днів з моменту отримання заявки та її оплати покупцем, тобто з початку наступного (запланованого ) місяця, як того вимагають умови договору № 1 від 06.04.2012 р. та звернув увагу позивача на неповну сплату рахунку № 21 від 11.05.2012 та ризик невиконання обумовлених договором обсягів запланованих поставок - на загальну суму 102000000,00 рос. руб. через несвоєчасну сплату товару позивачем за договором, запропонував, у разі відсутності грошових коштів на сплату, направити на адресу другого відповідача відмову від поставок, обумовленої договором продукції та підписати додаткову угоду про розірвання договору.

18.06.2012 року засобами електронного зв’язку від позивача другому відповідачу надійшов лист щодо розірвання договору № 1 від 06.04.2012 р. в односторонньому порядку у зв’язку з невиконанням зобов’язань за договором, в якому ТОВ ТБК «Техстройреал» також просило ТОВ ВКП «ДОНСПЕЦСТРОЙ» здійснити повернення переведених ним на рахунок другого відповідача грошових коштів в сумі 1000000,00 російських рублів.

Суд першої інстанції обгрунтовано встановив, що другий відповідач відмову позивача від виконання умов договору не визнав, грошові кошти позивачу не повернув та просив позивача виконати зобов’язання з оплати продукції в обсязі, передбаченому договором - 80 полувагонів - 5600 т. (електронний лист № 102 від 20.06.2012).

Позивач вважав, що оригінал договору від 06.04.2012р., підписаний зі сторони другого відповідача із застосуванням кліше підпису та текст якого не відповідав проекту запропонованого та підписаного позивачем, є новою пропозицією у розумінні статті 646 Цивільного кодексу України, на яку позивач відповів відмовою у той же день.

Отже, недосягнення згоди між сторонами щодо ціни товару та його оплати, на думку позивача, дає можливість вважати, що вищевказаний договір купівлі-продажу з елементами поставки між сторонами не відбувся та другий відповідач безпідставно утримує у себе грошові кошти у розмірі 1000000,00 російських рублів, що дорівнює 255855,00 українських гривень, які перераховані позивачем помилково, вважаючи, що вказаний договір був підписаний другим відповідачем у запропонованій позивачем редакції.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що між позивачем та другим відповідачем виник спір з приводу обґрунтованості набуття останнім грошових коштів, які він отримав від позивача, наявність укладеного між ними договору про продаж та постачання щебеню гранітного різних фракцій та його підписання повноважними представниками позивача та другого відповідача у справі.

Договір може бути укладений в усній та письмовій формі, форма договору є формою відображення волі осіб, що його уклали, у відношенні його умов. У разі коли договір укладено у письмовій формі одним із обов’язкових реквізитів договору є підпис сторін. Підпис відображає волевиявлення сторони і щодо надання договору письмової форми і щодо укладення договору. Форма договору відображає його зміст, а отже і дає можливість констатувати досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов. Водночас відсутність підпису під договором унеможливлює констатацію надання договору письмової форми.

Відповідно до частини другої статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що доводи другого відповідача про те, що між ним та позивачем укладено в письмовій формі договір про продаж та постачання щебеню гранітного різних фракцій, на виконання умов якого він отримав від позивача грошові кошти в сумі 1000000,00 російських рублів, повинні підтверджуватися договором, який містить підпис представників позивача та відповідача. Такий договір повинен бути поданий суду в оригіналі.

Відповідно до частини другої статті 36 Господарського процесуального кодексу України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, а частиною 3 цієї статті даного Кодексу передбачено, що оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що другий відповідач не надав суду оригінал договору, укладеного між ним та позивачем, про продаж та постачання щебеню гранітного різних фракцій, на виконання умов якого він отримав від позивача грошові кошти в сумі 1000000,00 російських рублів, що свідчить про неукладеність такого договору, а наслідком неукладення сторонами такого договору, за обставин перерахування позивачем другому відповідачу вказаної суми коштів на виконання неіснуючого зобов’язання, є набуття останнім цих коштів без достатньої правової підстави.

06.04.2012 року між позивачем (кредитор) та першим відповідачем (поручитель) укладено договір поруки, яким встановлено субсидіарну відповідальність першого та другого відповідачів перед позивачем у разі невиконання другим відповідачем своїх зобов'язань за договором № 1 від 06.04.2012р.

Відповідно до частини першої статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Договір поруки є способом забезпечення виконання зобов’язань, що полягає у залученні третьої особи - поручителя до основного зобов’язання, яке виникло між боржником та кредитором. Сторонами договору поруки є кредитор у забезпеченому порукою зобов’язанні (він же є кредитором у зобов’язанні поруки) і поручитель.

Зобов’язання щодо поруки належать до категорії додаткових та покликані забезпечити належне виконання боржником основного зобов’язання. За загальним правилом, договір поруки забезпечує дійсне зобов’язання. Тобто, на момент укладення договору поруки між боржником та кредитором вже має існувати основне зобов’язання, або вони укладаються одночасно. Втрата забезпечуваним порукою зобов’язання ознаки дійсності або визнання недійсним зобов’язання (вимоги, правочину, на якому ґрунтується зобов'язання), яке забезпечене порукою, означає, що вимога кредитора до поручителя не може бути задоволена.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що договір поруки від 06.04.2012 р. укладений між позивачем та першим відповідачем, яким встановлено субсидіарну відповідальність першого та другого відповідачів перед позивачем у разі невиконання другим відповідачем своїх зобов’язань за договором № 1 від 06.04.2012 р., не відповідає правовій конструкції поруки.

Статтею 559 Цивільного кодексу України, встановлені спеціальні підстави для припинення договору поруки, основною з яких є припинення основного зобов'язання, забезпеченого порукою, тобто оскільки зобов'язання щодо поруки носить додатковий характер, воно припиняється з припинення основного зобов’язання.

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що позовні вимоги про стягнення в субсидіарному порядку безпідставно отриманих грошових коштів, трьох відсотків річних та збитків (курсової різниці), пред’явлені до першого відповідача, як поручителя за договором поруки від 06.04.2012 року, є такими, що не ґрунтуються на нормах права.

Загальні підстави для виникнення зобов’язань у зв’язку з набуттям, збереження майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є одним із видів зобов’язань через те, що дана глава входить до складу розділу 3 вказаного Кодексу, який має назву «окремі види зобов’язань», а цей розділ входить до складу книга 5 даного Кодексу, яка має назву «зобов’язальне право».

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, зобов’язання з безпідставного набуття майна виникають за наявності таких умов: по-перше, необхідним є набуття або збереження майна; по-друге, щоб набуття або збереження було здійснено за рахунок іншої особи; по-третє, щоб були відсутні правові підстави для набуття або збереження майна.

Набуття другим відповідачем від позивача грошових коштів в сумі 1000000,00 російських рублів за відсутності оригіналу, укладеного між ними договору, на виконання умов якого він отримав від позивача цю суму коштів свідчить про те, що таке набуття відбулось без достатньої правової підстави, а тому вимоги позивач про стягнення з другого відповідача безпідставно отриманих грошових коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вимога позивача про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та збитків є обраним ним способом захисту його майнового права та інтересу.

Відшкодування збитків є правовим наслідком порушення другим відповідачем зобов’язання з повернення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 1000000,00 російських рублів, передбаченим пунктом 4 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми є відповідальністю другого відповідача за порушення грошового зобов’язання, яка передбачена статтею 625 цього ж Кодексу.

Частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Частиною другою цієї статті передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є юридичний факт, а частиною третьою названої правової норми передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Обов’язок другого відповідача з повернення позивачу грошових коштів в сумі 1000000,00 російських рублів виникає з юридичного факту набуття, збереження цих коштів без достатньої правової підстави через відсутність письмового договору, який би був правовою підставою для такого набуття, збурення, а також цей обов’язок виникає з акту цивільного законодавства, яким є частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відшкодування збитків є правовим наслідками порушення зобов’язання, до якого, зокрема, відноситься зобов’язання з повернення безпідставно набутого майна.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 названого Кодексу, якою визначено правила застосування такого способу захисту цивільних прав, як відшкодування збитків, є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Позивач зазнав матеріальних втрат через невиконання другим відповідачем зобов’язання з повернення безпідставно отриманих коштів в сумі 1000000,00 російських рублів через різниця між вартістю такої кількості одиниць російських рублів в національній валюті України на дату їх набуття другим відповідачем та на дату звернення позивача до суду з позовом про примусове виконання вказаного зобов’язання (курсова різниця). Згідно із пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 193 від 10.08.2000 року курсова різниця - різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Відповідно до частини другої статті 1214 Цивільного кодексу України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу), а відповідно до частини 2 статті 625 цього Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Така правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України № 10/53 від 20 грудня 2010 року у справі № 10/25, № 11/061 від 04 липня 2011 року у справі № 13/210/10 та № 11/079 від 12 вересня 2011 року у справі № 6/433-42/183.

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про обґрунтованість та правомірність позовних вимого щодо стягнення з другого відповідача на користь позивача грошових коштів, що утримуються без достатньої правової підстави в розмірі 255855 грн. 00 коп. українських гривень заборгованості, 3198 грн. 18 коп. українських гривень - 3% річних, 1815 грн. 00 коп. українських гривень збитків, а заперечення другого відповідача відхилено як безпідставні і як такі, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, що другим відповідачем не виконано.

Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви другого відповідача не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст.ст. 22,509,553,559,625,1212,1214 ЦК України, ст.ст. 44, 48, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Сумської області 31.10.13 у справі № 5021/1961/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної Інстанції: Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 21.03.2014 року.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.