Постанова № 38054968, 31.03.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2014 р. Справа № 920/15/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.,

суддя Пушай В.І., суддя Плужник О.В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників:

позивача - Вардамацька О.О.

відповідача - Кравченко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №319 С/3-9) на рішення господарського суду Сумської області від 11.12.13 у справі № 920/15/13

за позовом ТОВ "Кліносол Трейдінг Компані", м. Київ

до ДП "Сумський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", м. Суми

про стягнення 2 099 561,61 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача 2099561,61 грн., (в тому числі 1674320,48 грн. заборгованості за товар поставлений відповідно до умов укладеного між сторонами договору № 06/02-06 від 06.02.2006 року, 136436,12 грн. пені відповідно до пункту 6.3. даного договору, 125442,71 грн. 3% річних, 163362,30 грн. інфляційних збитків), а також судовий збір пов'язаний з розглядом справи.

Рішенням господарського суду Сумської області від 28.02.2013 року у справі № 920/15/13 позовні вимоги позивача задоволено частково та стягнуто з Дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейденг Компані" 1963125 грн. 49 коп. заборгованості (в т.ч. 1674320 грн. 48 коп. заборгованості за поставлений товар відповідно до умов укладеного між сторонами договору № 06/02-06 від 06.02.2006 року, 125442 грн. 71 коп., 3% річних, 163362 грн. 30 коп. інфляційних збитків) та 39262 грн. 51 коп. судового збору.

Під час перегляду зазначеного рішення у апеляційній інстанції, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2013 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення господарського суду Сумської області від 28.02.2013 року у справі № 920/15/13 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.08.2013 року у даній справі рішення господарського суду Сумської області від 28.02.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2013 року у справі № 920/15/13 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Рішенням господарського суду Сумської області від 11.12.2013 р. по справі № 920/15/13 ( головуючий суддя Лущик М.С., судді Моїсеєнко В.М., Жерьобкіна Є.А.) позов задоволено частково, стягнуто з Дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь ТОВ "Кліносол Трейдінг Компані" 1674320 грн. 48 коп. основного боргу, 129520 грн. 64 коп. 3 % річних, 155774 грн. 57 коп. інфляційних збитків та 39190 грн. 41 коп. судового збору. В частині стягнення пені в розмірі 70862 грн. 90 коп. - відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі зазначив про відсутність відповідних актів прийому-передачі товару та на недоведення позивачем своїх позовних вимог, також зазначає, що позивачем пропущений строк позовної давності щодо нарахування пені.

Позивач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм матеріального та процесуального права, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду встановила, що 06.02.2006 р. між ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» (продавець - позивач ) та ДП «Сумський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (покупець - відповідач) укладений договір №06/02-06, за умовами якого позивач зобов'язувався поставити у власність відповідачу, а відповідач - прийняти та оплатити товар, номенклатура, кількість та ціна якого визначається у специфікаціях, які є невід'ємними частинами даного договору.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобовязань по договору, но не дольше чим до 31.12.2012р.

Відповідно до ч.3 статті 267 Господарського кодексу України якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік.

На дату укладення договору його істотні умови сторонами не встановлені, продавець (позивач) здійснив першу поставку на підставі специфікації № 1 від 20.05.2008 року більше ніж через 27 місяців після укладення договору і продовжував здійснювати поставки відповідно до специфікацій до липня 2010 року.

Оскільки договір укладено 06.02.2006 року, тобто він закінчив свою дію 06.02.2007року, в цей період поставки не здійснювалися, зміни в договір не вносилися, жодні зобов'язання за договором не виникали.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини.

Згідно зі ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, двох або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо він підписаний сторонами.

Як свідчать матеріали справи, між сторонами укладений правочин маючий ознаки купівлі - продажу, сторони у спеціфікаціях та видаткових накладних узгодили найменування товару та його вартість, що є істотними умовами зазначеного договору та відповідає нормам діючого законодавства.

Поставки товару здійснювались позивачем на підставі специфікацій: № 1 від 20.05.2008 р., № 2 від 07.07.2008 р., № 3 від 12.08.2008 р., № 4 від 14.04.2009 р., № 5 від 05.05.2009 р., № 6 від 13.05.2009 р., № 7 від 25.05.2009 р., № 8 від 09.04.2010 р., № 9 від 15.04.2010 р., № 10 від 19.04.2010 р., № 11 від 26.04.2010 р., № 12 від 01.07.2010 р. та накладних: № 70 від 20.05.2008 р., № 110 від 07.07.2008 р., № 124 від 12.08.2008 р., № 204 від 15.04.2009 р., № 223 від 29.04.2009 р., № 242 від 13.05.2009 р., № 259 від 25.05.2009 р., № 399 від 09.04.2010 р., № 407 від 15.04.2010 р., № 409 від 19.04.2010 р., № 413 від 26.04.2010 р. та № 479 від 01.07.2010 року на загальну суму 4070678,95 грн.

За зазначеними специфікаціями позивач поставляв відповідачу фарбу для розмітки доріг, склокульки та розчинник.

Відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару в сумі 2396358,47 грн., що підтверджується виписками банку від 01.10.2008 р., від 06.04.2009 р., від 07.05.2009 р., від 20.05.2009 р., від 15.06.2009 р., від 06.08.2009 р., від 12.07.2010 р., від 06.01.2012 р., від 10.01.2012 р., відповідно до яких відповідачем здійснювалась оплата вартості товару згідно договору № 06/02-06 від 06.02.2006 року без посилання на те по якій саме накладній здійснюється оплата.

Зарахування оплати позивачем здійснювалось на погашення зазначених накладних по мірі надходження грошових коштів від відповідача на рахунок позивача.

Як свідчать матеріали справи станом на 18.12.2012 року неоплаченими залишились накладні № 407 від 15.04.2010 р., № 409 від 19.04.2010 р., № 413 від 26.04.2010 р. та № 479 від 01.07.2010 року на загальну суму 1674320,48 грн.

Суд першої інстанції зробив обгрунтований висновок, що трирічний строк загальної позовної давності за вимогами позивача щодо оплати зазначених поставок почав би збігати з 16.04.2013 року, а позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом 18.12.2012 року, тобто в межах строку позовної давності.

Акт звіряння розрахунків № 538 від 17.10.2012 року, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, свідчить, що відповідачем визнано заборгованість перед позивачем станом на 17.10.2012 року в сумі 1691320,52 грн. (1-й том арк. с. 65).

30.03.2013 р. позивачем на адресу відповідача надісланий лист № 932/80 з проханням розрахуватися за поставлений товар, який відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копія якого додана позивачем до позову, вручений відповідачу 10.04.2013 року.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що станом на 02.01.2013 р. заборгованість відповідача за поставлений товар відповідно до вищенаведених специфікацій та накладних становить 1674320 грн. 48 коп.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що видаткова накладна складається під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт отримання товару уповноваженою особою відповідача підтверджується вищенаведеними специфікаціями та накладними, зазначені первинні документи містять відомості щодо найменування відпущеного товару, його кількість та ціну.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при касаційному перегляді судових рішень у справах, пов'язаних із застосуванням окремих норм Цивільного кодексу України, що містять норми матеріального права (постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2011р. в справі № 9/252-10).

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що факт наявності даної заборгованості по специфікаціям та накладним № 407 від 15.04.2010 р., № 409 від 19.04.2010 р., № 413 від 26.04.2010 р. та № 479 від 01.07.2010 року на загальну суму 1674320,48 грн. не заперечується відповідачем та не прийняв до уваги заперечення відповідача в частині відсутності у нього обов'язку оплати за поставлений товар, у зв'язку із не підписання між сторонами актів приймання-передачі товару по договору № 06/02-06 від 06.02.2006р., оскільки накладні про поставку товару відповідачеві і є підтвердження отриманням останнім товару та наявності у відповідача відповідного зобов'язання сплатити його вартість.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що відповідач в супереч діючого законодавства, зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару не виконав, не надав доказів сплати даної заборгованості та задовольнив вимоги позивача щодо стягнення з відповідача боргу за отриманий товар за спеціфвкаціями та накладними № 407 від 15.04.2010 р., № 409 від 19.04.2010 р., № 413 від 26.04.2010 р. та № 479 від 01.07.2010 року в розмірі 1674320 грн. 48 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом, або договором не встановлений інший розмір процентів.

В зв'язку з несвоєчасною оплатою отриманого товару суд першої першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 129520 грн. 64 коп. 3% річних та 155774 грн. 57 коп. інфляційних збитків.

Статтею 546 Цивільного кодексу України, визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до частини третьої статті 549 названого Кодексу, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом частини першої статті 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Частина друга вказаної правової норми визначає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Встановлене у статті 547 Цивільного кодексу України, правило має загальний та універсальний характер стосовно форми і правочинів із забезпечення виконання зобов'язання. На зазначені правочини поширюються вимоги статті 207 ЦК, що встановлюють обов'язкову письмову форму.

У відповідності до частини першої статті 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що з аналізу наведеної норми вбачається, що договором мають встановлюватися способи, які в змозі стимулювати виконання своїх зобов'язань належними сторонами, вони можуть встановлюватися відповідно правочином у письмовій формі, випливати з чинного законодавства або із звичаїв ділового обороту.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем нарахована пеня (4-й том арк. с. 124-125) за період з 16.04.2010 по 07.06.2010 в сумі 481 грн. 66 коп., з 08.06.2010 по 07.07.2010 - 252 грн. 69 коп., з 08.07.2010 по 09.08.2010 - 248 грн. 70 коп., з 10.08.2010 по 14.10.2010 - 453 грн. 51 коп., з 20.04.2010 по 07.06.2010 - 7210 грн. 93 коп., з 08.06.2010 по 07.07.2010 - 4091 грн. 82 коп., 08.07.2010 по 09.08.2010 - 4027 грн. 21 коп., з 10.08.2010 по 18.10.2010 - 7788 грн. 81 коп., з 27.04.2010 по 07.06.2010 - 5937 грн., з 08.06.2010 по 07.07.2010 - 3930 грн. 42 коп., з 08.07.2010 по 09.08.2010 - 3868 грн. 36 коп., з 10.08.2010 по 25.10.2010 - 8229 грн. 75 коп., з 02.07.2010 по 07.07.2010 - 959 грн. 71 коп., з 08.07.2010 по 09.08.2010 - 4722 грн. 77 коп., з 10.08.2010 по 30.12.2010 - 18659 грн. 58 коп., що разом становить 70862 грн. 90 коп.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що в даному випадку позивач мав право звернутися з вимогою про стягнення пені протягом року з моменту настання права такої вимоги за умови вчинення правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у письмовій формі.

Госпродарський суд правомірно вважав необґрунтованими посилання позивача на пункт 6.3. договору № 06/02-06 від 06.02.2006р., так як даний договір на момент поставки товару за вищезазначеними накладними фактично припинив свою дію та не породжував для сторін відповідних прав та обов'язків та відмовив у задоволенні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 70862 грн. 90 коп.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, що відповідачем не виконано.

Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви відповідача не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст.ст. 11, 202, 205,207,546, 547,548,625, 692 ЦК України, ст.ст. 101- 105 ГПК України колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Сумської області від 11.12.13 у справі № 920/15/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції: Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 31 березня 2014р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.