Ухвала суду № 38053515, 02.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

У Х В А Л А

"02" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/70084/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О.,Мироненка О.В.,Чумаченко Т.А.,

розглянувши відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 КАС України адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України у місті Хмельницькому про визнання дій неправомірними та скасування вимоги № Ф-53 від 06.04.2012, за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України у місті Хмельницькому (далі - УПФ) на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року, -

встановив:

У травні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати неправомірними дії УПФ по визначенню їй розміру і порядку проведення нарахувань заборгованості із сплати страхових внесків;

- визнати незаконною та скасувати вимогу УПФ № Ф-53 від 06.04.2012 про стягнення з боргу в сумі 1528,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що вона як фізична особа - підприємець страхові внески до УПФ обчислила та сплатила у фіксованому розмірі, однак відповідачем прийняло вимогу про сплату нею боргу, оскільки з 17 липня 2010 року - дня набрання чинності Законом України від 8 липня 2010 року № 2461-VI «Про внесення змін до законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2461-VI) - порядок обчислення страхових внесків змінився і їх сплата вже не повинна відбуватися з фіксованого розміру.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року постанову суду першої інстанції скасовано. Прийнято нову постанову про часткове задоволення позову. Визнано протиправною та скасовано вимогу УПФ № Ф-53 від 06.04.2012. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_4, посилаючись на законність судового рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Встановлено, що ОСОБА_4 є фізичної особою - підприємцем, яка зареєстрована в УПФ як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

06.04.2012 УПФ прийняло вимогу №Ф-53 про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 1528,71 грн. (липень-грудень 2010 року).

Сплата страхових внесків здійснюється у строки, визначені частиною 6 статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) щоквартально, протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. Суми несплачених страхових внесків вважаються простроченою заборгованістю і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Відповідно до вимог частини третьої статті 106 Закону № 1058-IV територіальні органи ПФУ за формою і у строки, визначені правлінням ПФУ, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій. Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про її сплату, узгоджує цю вимогу з органами ПФУ в порядку, встановленому правлінням ПФУ, а в разі неузгодження вимоги із органами ПФУ має право на її оскарження в судовому порядку.

Згідно з абзацом п'ятим пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010, який набрав чинності з 1 січня 2011 року, стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Законом України «Про внесення змін до законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та Законом № 2461-VІ, який набрав чинності 17 липня 2010 року, підпункт 4 пункту 8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV викладено в такій редакції: «фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.

Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески".

До 17 липня 2010 року діяла редакція підпункту 4 пункту 8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідно до якої фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбання спеціального торгового патенту), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом у фіксованому розмірі.

Як встановлено судами, позивач як фізична особа-підприємець сплачувала страхові внески до УПФ у фіксованому розмірі, однак з 17 липня 2010 року - з дня набрання чинності Законом №2461-VІ порядок обчислення страхових внесків змінився і їх сплата вже не повинна була відбуватися з фіксованого розміру. Зазначених змін у законодавстві позивач не врахувала, що призвело до заниження сум страхових внесків.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність формування УПФ вимоги про сплату боргу.

Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції, проте дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з тих підстав, що УПФ не доведено правомірність обчислення суми боргу у спірній вимозі.

Такий висновок ґрунтується на тому, що вказаний розрахунок не містить оцінки валового доходу та витрат позивача, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), виходячи з яких здійснюється нарахування страхових внесків, і з якого не можна встановити порядок визначення розміру мінімального страхового внеску, виходячи з якого обчислено суму страхових внесків, що належить сплатити.

Проте колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Так, за змістом частини 3 статті 20 Закону № 1058 обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески обчислюються територіальним органом Пенсійного фонду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за непрямим методом виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), суми сплачених ним податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством, у разі:

ухилення страхувальника чи його посадових осіб від надання територіальному органу Пенсійного фонду звітності чи інших документів про сплату страхових внесків;

неведення страхувальником бухгалтерського обліку чи відсутності в нього відповідних первинних документів;

якщо сума страхових внесків, нарахована страхувальником, не підтверджується документами.

Таким чином, обчислення УПФ страхового внеску виходячи, зокрема, з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, обсягу виробленої (реалізованої) ним продукції (послуг), відбувається за наявності передбачених вказаною нормою підстав.

Однак матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що при обчисленні УПФ у спірній вимозі боргу зі страхових внесків такі обставини мали місце.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що скасувавши рішення місцевого суду, апеляційний суд допустив порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до постановлення незаконного судового рішення.

У відповідності із статтею 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в :

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України у місті Хмельницькому задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року - скасувати, залишивши без змін постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2012 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: