Постанова № 38034664, 24.03.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2014 р. Справа № 917/2476/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився

відповідача – не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 559П/3-11) на рішення господарського суду Полтавської області від 29.01.2014 р. у справі № 917/2476/13

за позовом СТОВ "Дружба-Нова", смт. Варва, Чернігівська область

до ТОВ "Амарант", м. Полтава

про стягнення 2751618,56 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2013 р. СТОВ "Дружба-Нова" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з позивача ТОВ "Амарант" (з урахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог від 09.01.2014 р.) 2751618,56 грн., в тому числі 2527762,47 грн. основного боргу, 153964,83 грн. пені, 69891,26 грн. річних. (а.с. 109-111).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 29.01.2014 р. у справі № 917/2476/13 (суддя Тимошенко К.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ “Амарант” на користь СТОВ “Дружба-Нова” 2527762 грн. 47 коп. основного боргу, 153964 грн. 83 коп. пені, 64107 грн. 12 коп. річних, 54966 грн. 69 коп. судового збору. В решті позову відмовлено. Повернуто позивачу - СТОВ “Дружба-Нова” з Державного бюджету України 13787 грн. 63 коп. судового збору, сплаченого платіжним дорученням №15706 від 05.12.2013р., яке знаходиться в матеріалах справи.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати в частині стягнення пені у розмірі 153964,83 грн. та 3% річних у розмірі 64107,12 грн., прийняти нове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій.

Апеляційна скарга мотивована посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вважає, що суд не взяв до уваги норми ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та не надав належної оцінку тим обставинам, які ТОВ “Амарант” зазначив в клопотанні про зменшення штрафних санкцій, а саме тому, що штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, розмір збитків не підтверджено документально, а також вважає, що судом не взято до уваги майновий стан підприємства, який ускладнився у зв’язку з загальнодержавними проблемами на ринку кредитування, тривалий строк співпраці з позивачем, а також той факт, що застосування штрафних санкцій значно погіршить матеріальний стан підприємства.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає їх безпідставними, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення – без змін. Крім того, позивач просив розглянути справу без участі представника СТОВ "Дружба-Нова" за наявними у справі матеріалами.

18.03.2014 р. відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи в зв’язку з тим, що уповноважений представник ТОВ “Амарант” знаходиться на лікарняному, а генеральний директор товариства – у відрядженні.

Колегія суддів залишає надане відповідачем клопотання без задоволення, оскільки відповідач був не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Доказів неможливості такої заміни відповідачем також не представлено. Ніяких інших документів або додаткових пояснень щодо суті спору відповідачем не надано.

Враховуючи, що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте 1сторони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою господарським судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, колегія суддів вважає можливим розглянути справу по суті в судовому засіданні 19.03.2014 року за відсутності представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази, що є у справі, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 30.04.2013 року між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Дружба-Нова та товариством з обмеженою відповідальністю "Амарант" укладено договір поставки №300406, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати покупцю кукурудзу, врожаю 2012 року, в кількості 7000,00 метричних тон по ціні 1500 грн. 00 коп. за одну тону, а відповідач зобов'язався оплатити кукурудзу на протязі 10 банківських днів з моменту поставки кожної партії товару (пункти 1.1, 2.1, 4.1, 6.1 договору).

Як свідчать матеріли справи, позивач на виконання вимог договору поставив відповідачеві товару на суму 7935090 грн. 00 коп., що підтверджується наданими позивачем копіями видаткових накладних (а.с. 22, 25, 28, 31, 34, 37, 40, 43, 46, 48, 51, 54, 57, 60). Товар отриманий представником відповідача по довіреності № 93 від 30.04.2013р. (а.с. 63). Відмітки про отримання товару у видаткових накладних засвідчені підписами і печатками відповідача.

Часткова оплата відповідачем, отриманого товару в сумі 4365090 грн. 00 коп. підтверджується наданими позивачем виписками банку (а.с.66-77).

Крім того, згідно наданих позивачем копій актів заліку взаємних вимог від 30.11.2013р. та 31.12.2013р. (а.с. 112, 113) погашена заборгованість відповідача в сумі 1042237 грн. 53 коп. шляхом заліку зустрічних вимог, в т.ч. в сумі 918458 грн. 15 коп. - до подання позову та в сумі 123779 грн. 38 коп. - після подання позову.

Таким чином, заборгованість відповідача складає 2527762 грн. 47 коп. (7935090,00 грн. - 4365090,00 грн. - 1042237,53 грн. = 2527762,47 грн.), що підтверджується наведеними вище доказами, в т.ч. актом заліку від 31.12.2013р., в якому сторони визначили залишок боргу після проведення взаємозаліку, і визнано відповідачем у відзиві на позов та у клопотанні відповідача від 31.12.2013р. №1864.

З урахуванням фактичних матеріалів справи та положень ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, колегія суддів дійшла висновку про правомірність позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 2527762,47 грн.

Так, відповідач визнав позовні вимоги, але при цьому просив суд першої інстанції зменшити розмір пені та 3% річних, посилаючись на те, що згідно статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу і якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій: Відповідач зазначає, що матеріальний стан ТОВ “Амарант” сьогодні складний, лише по кредитним договорам товариство сплачує банківським установам щомісяця 2659000,00 грн., крім того не можливо не враховувати поточні витрати, сплату податків, зборів, обов'язкових платежів, заробітної плати тощо. Відповідач просить при прийнятті рішення врахувати ступінь виконання зобов'язання, майновий стан, який ускладнився у зв'язку з загальнодержавними проблемами на ринку кредитування, тривалий строк співпраці з позивачем, а також той факт, що відповідачем вживалися можливі дії для погашення заборгованості, і що застосування вказаних санкцій значно погіршить матеріальний стан і продовжить строки виконання зобов'язання в повному обсязі.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку, враховуючи майновий стан сторін, врахувавши інтереси обох сторін, суд не вбачає підстав для зменшення пені, оскільки її розмір не є значним порівняно з основною заборгованістю, а також обмежений договором, а 3% річних взагалі не підпадають під дію статтю 83 ГПК України, оскільки за своєю природою не є штрафними санкціями.

Таким чином, місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 153964,83 грн. пені та 3% річних в сумі 64107,12 грн.

Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками, викладеними в рішенні суду, оскільки вони відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідач в апеляційній скарзі факт прострочення оплати товару та розмір нарахованих позивачем пені та 3% річних будь-якими доказами не спростовує, але посилається на те, що судом не було надано належної оцінки доводам відповідача та наявності підстав для застосуванні ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, посилаючись на те, що штрафні санкції є надмірно великими порівняно із збитками кредитора, а також вважає, що судом не взято до уваги майновий стан підприємства, який ускладнився у зв’язку з загальнодержавними проблемами на ринку кредитування, тривалий строк співпраці з позивачем, а також вказує на те, що застосування штрафних санкцій значно погіршить матеріальний стан підприємства.

З приводу наведених відповідачем доводів колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.

За ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 статті 550 Цивільного кодексу України неустойкою право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

П. 7.3 договору передбачена відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату товару у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, розрахованої від суми боргу, за кожен день прострочення.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку щодо стягнення з відповідача пені, колегія суддів вважає правомірним її нарахування в розмірі 153964,83 грн., оскільки таке нарахування відповідає умовам договору та не суперечить вимогами чинного законодавства.

Також, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем зобов’язання за договором з оплати поставленого позивачем товару, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 64107,12 грн. - є правомірними, як такі, що нараховані у відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

В іншій частині нарахованих позивачем 3% річних колегія суддів вважає за потрібне відмовити, як таких, що нараховані надмірно.

Доводи апелянта щодо наявності підстав для зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій, колегія суддів відхиляє, як безпідставні, оскільки встановила, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотань відповідача в зв'язку з недоведеністю останнім наявності підстав, встановлених законом, для можливості зменшення судом суми штрафних санкцій, що є не обов'язком, а правом суду.

Відповідно до статті 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, відповідачем не надано ні до місцевого господарського суду, ні до суду апеляційної інстанції будь-яких доказів на підтвердження винятковості обставин, які унеможливили своєчасне виконання зобов’язання з оплати поставленого позивачем товару.

В свою чергу, нарахована позивачем пеня в розмірі 153964,83 грн. базуються на умовах договору, які в силу закону є обов’язковими для виконання, у тому числі для відповідача.

Слід зазначити, що в обґрунтування своїх вимог відповідачем надано до суду довідку на підтвердження того, що ТОВ “Амарант” щомісяця сплачує відсотки за кредитними договорами.

Колегія суддів звертає увагу, що надання суду доказів наявності певної кредиторської заборгованості відповідача за умови ненадання інформації щодо його активів не дозволяє зробити висновок про матеріальне становище відповідача (порівняти його активи і пасиви), а тому твердження відповідача про тяжке фінансове становище не підтверджується матеріалами справи.

При цьому, доказом існування тяжкого фінансового стану є офіційна фінансова звітність, відповідна документація (баланс, звіт про фінансові результати, тощо), достовірність якої підтверджена належними засобами.

Однак, відповідачем не надано документальних доказів існування тяжкого фінансового стану підприємства.

Відповідно до абз. 1 п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 статті 3 ЦК України).

В даному випадку, як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку пені, загальний розмір нарахованої пені в сумі 153964,83 грн. є значно меншим від розміру основної суми боргу відповідача в розрахунковому періоді.

Отже, оцінивши співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, врахувавши інтереси обох сторін, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення пені, оскільки її розмір не є значним порівняно з основною заборгованістю, а також обмежений договором.

Враховуючи обставини справи, надані сторонами документи в обґрунтування своїх вимог та заперечень, в тому числі майнового стану, колегія суддів не вбачає правових підстав для застосування ч.1 статті 233 Господарського кодексу України.

Що стосується заявлених відповідачем вимог щодо зменшення нарахованих позивачем 3% річних, колегія суддів зазначає про їх безпідставність, зважаючи на те, що вказані вимоги не можуть бути задоволені у встановлений законом спосіб, оскільки за своєю правовою природою 3% річних є складовою частиною основного боргу та визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора. Передбачене законом право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Полтавської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного документального доказу обґрунтованості та правомірності висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Тому, вказані вимоги відповідача, що зазначені ним в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для зміни або скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Полтавської області від 29.01.2014 у справі № 917/2476/13.

На підставі викладеного та керуючись статтями статями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Амарант", м. Полтава на рішення господарського суду Полтавської області від 29.01.2014 р. у справі № 917/2476/13 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 29.01.2014 р. у справі № 917/2476/13 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 24.03.2014 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.