Постанова № 38034662, 20.03.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2014 р. Справа № 922/2818/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача: Степанишеної А.В. за довіреністю № 31/16 від 14.01.2014 р.

відповідача: Прокопченко К.А. за довіреністю б/н від 19.12.2013 р.

Теплов М.П. за довіреністю №643 від 13.09.2013 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№391Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 21.01.2014 р. у справі № 922/2818/13

за позовом ДП "Завод ім. В.О. Малишева", м. Харків

до ПАТ "Харківхолодмаш", м. Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2013 р. ДП "Завод ім. В.О. Малишева" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом, в якому з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просив стягнути з ПАТ "Харківхолодмаш" на свою користь 1555024,55 грн., з яких: основний борг по договору №794/22М-575дп від 23.06.2010 р. в сумі 1467789,97 грн. та 3% річних нарахованих станом на 10.09.2012 р. в сумі 87234,58 грн. Свої позовні вимоги обґрунтовував невиконанням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті отриманої продукції за типовим договором поставки №794/22М-575дп від 23.06.2010 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.01.2014 року у справі № 922/2818/13 (суддя Ольшанченко В.І.) в позові відмовлено частково. Стягнуто з ПАТ "Харківхолодмаш" на користь ДП "Завод імені В.О.Малишева" 3% річних за період з 02.09.2010 р. по 10.09.2012 р. в сумі 79996,19 грн. та судовий збір в сумі 1599,92 грн. Повернуто ДП "Завод імені В.О.Малишева" з Державного бюджету України зайво сплачений платіжним дорученням №2025 від 02.07.2013 р. судовий збір в сумі 7,39 грн.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення господарського суду скасувати в частині стягнення з відповідача 3% річних за період з 02.09.2010 р. по 10.09.2012 р. в сумі 79996,19 грн. та судового збору в сумі 1599,92 грн. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Так, в своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що приймаючи рішення про стягнення з 3% річних суд першої інстанції невірно застосував положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки для стягнення 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України необхідним є наявність грошового зобов'язання на момент звернення особи з позовом до суду. Так, відповідач стверджує, що на момент звернення позивача з позовом до суду про стягнення з відповідача грошових коштів, борг відповідача зі сплати 1467789,97 грн. був відсутній, що, на його думку, підтверджується угодою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 15.11.2012 р. на суму 1467789,97 грн. Крім того, відповідач зазначає, що судом невірно визначено період нарахування 3% річних.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.02.2014 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.03.2014 р.

12.03.2014 р. позивач надав за вх. № 2142 заперечення на апеляційну скаргу, в яких проти апеляційної скарги відповідача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

У судовому засіданні 12.03.2014 р. колегією суддів оголошено про перерву у розгляді справи до 17.03.2014 р.

Позивачем 17.03.2014 р. за вх. № 2231 надав пояснення, в яких підтримав свою позицію щодо відмови у задоволенні апеляційної скарги та залишення без змін оскаржуваного рішення.

17.03.2014 р. за вх. № 2195 відповідачем надані додаткові пояснення, в яких він підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Харківської області від 21.01.2014 р. у справі № 922/2818/13 підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.06.2010 р. сторонами був укладений договір поставки №794/22М-575дп (надалі - договір), за яким постачальник (позивач) зобов'язався виготовити і поставити, а покупець (відповідач) прийняти і оплатити продукцію, кількість, асортимент і технічні умови якої вказані у специфікаціях до договору, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 4.3 договору строк поставки становить 5 робочих днів з моменту підписання договору.

Відповідно до п. 5.5 договору, сума договору дорівнює сумі всіх специфікацій.

У пункті 6.1 договору сторони визначили форму оплати - 60 календарних днів з моменту поставки, а у п. 6.2 даного договору вказали, що платіж здійснюється покупцем у формі прямого банківського переказу на рахунок постачальника протягом 10 календарних днів з моменту виставлення рахунку на партію продукції. При порушенні строку оплати ціни підлягають перегляду.

Пунктом 7.2 вказаного договору сторони визначили, що постачальник направляє на адресу вантажоотримувача продукцію і надає наступні документи: товарно-транспортну накладну; документ, що підтверджує приймання продукції відповідними службами якості, діючими на підприємстві, сертифікат якості (або гарантійний лист).

Сторонами було підписано дев'ять специфікацій на загальну суму 3266008,15 грн.

Як свідчать матеріали справи, позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 1471305,97 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних, підписаних уповноваженим представником відповідача без зауважень, та копіями довіреностей відповідача на отримання продукції від позивача.

Відповідач повернув позивачу частину продукції на загальну суму 3516,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних (повернення), а решту не оплатив.

Таким чином, заборгованість відповідача становила 1467789,97 грн.

Також, 23.06.2010 р. сторонами був укладений договір №793/22М-577дп (надалі - договір №793), за яким постачальник (відповідач) зобов'язався поставити, а покупець (позивач) прийняти і оплатити продукцію, кількість, асортимент і технічні умови якої вказані у специфікаціях до договору, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 3.3 договору №793 строк поставки становить 30 днів з моменту 50% передоплати за партію продукції.

Відповідно до п. 4.4 договору №793, загальна сума договору складається із сум всіх затверджених сторонами специфікацій або прийнятих до оплати покупцем рахунків-фактур в період дії даного договору.

Пунктом 5.1 договору № 793 сторони передбачили, що розрахунки по даному договору здійснюються покупцем у формі прямого банківського переказу на рахунок постачальника у два етапи:

1-й - попередня оплата партії продукції згідно рахунку-фактури 50%;

2-й - оплата решти суми у розмірі 50% від вартості продукції по факту готовності до відвантаження.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.10.2012 р. по справі № 5023/4365/12 задоволені позовні вимоги ПАТ „Харківхолодмаш", стягнуто з ДП „Завод імені В.О. Малишева" заборгованість по договору №793/22М-577дп від 23.06.2010 р. в сумі 2208889,36 грн., інфляційні в сумі 108970,62 грн., 3% річних в сумі 130841,34 грн. та витрати по оплаті судового збору в сумі 48974,03 грн.

06.11.2012 р. на виконання рішення господарського суду від 25.10.2012 р. по справі № 5023/4365/12 був виданий наказ.

15.11.2012 р. ПАТ „Харківхолодмаш" надіслав ДП „Завод імені В.О. Малишева" листа №976 з заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1467789,97 грн., яку останній отримав 21.11.2012 р., що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.10.2013 р. по справі №922/3871/13 за позовною заявою ДП "Завод імені В.О.Малишева" до ПАТ "Харківхолодмаш" про визнання недійсним правочину про залік зустрічних однорідних вимог позов задоволено, визнано недійсним правочин з зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами на суму 167789,97 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 р. по справі №922/3871/13 рішення суду першої інстанції від 07.10.2013 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові ДП "Завод імені В.О.Малишева" про визнання недійсним правочину про залік зустрічних однорідних вимог, укладеного з ПАТ "Харківхолодмаш", відмовлено.

Постановою ВГСУ від 14.01.2014 р. по справі №922/3871/13 залишено без задоволення касаційну скаргу позивача та залишено без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 р.

Згідно ч. 3 ст. 203 ГК України та ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Таким чином, зобов'язання відповідача по оплаті заборгованості за договором у сумі 1467789,97 грн. припинилося з дня отримання позивачем заяви відповідача від 15.11.2012 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, тобто до подачі позивачем позову по даній справі.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 1467789,97 грн.

В свою чергу, в зв'язку з не оплатою відповідачем продукції у строк, встановлений договором, позивач нарахував відповідачу 3% річних за період з 02.07.2010 р. по 10.09.2012 р. в сумі 87234,58 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих за період з 02.09.2010 р. по 10.09.2012 р. в сумі 79996,19 грн., оскільки позивачем невірно визначений період прострочення, а саме з наступного дня після поставки продукції, замість через 60 днів з моменту поставки продукції, як то встановлено у п. 6.1 договору.

Щодо тверджень, викладених в апеляційній скарзі стосовно того, що отримана по договору відповідачем продукція підлягала оплаті у строк, встановлений у 6.2 договору, протягом 10 календарних днів з моменту виставлення рахунку на партію продукції, а рахунки-фактури №63М від 10.05.2011 р. та №66М від 11.05.2011 р. були отримані відповідачем лише 17.05.2011 р., колегія суддів вважає такі твердження безпідставними та необґрунтованими, оскільки у товарно-транспортних накладних вказано, що оплата здійснюється згідно п. 6.1 договору - 60 днів з моменту поставки.

Щодо заперечень відповідача про те, що 3% річних не підлягають стягненню в зв'язку з тим, що вимога про стягнення цих відсотків заявлена окремо від суми боргу, колегія суддів зазначає наступне.

Приписи ст. 625 ЦК України, на які посилається відповідач, не містять заборони на пред'явлення вимоги щодо стягнення 3% річних окремо від вимоги про стягнення основного боргу.

Аналогічної позиції дотримується і Вищій господарський суд України. Так, в пункті 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)» від 20.11.2008 р. № 01-8/685 зазначено, що приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008 N 1/384-07).

Також колегія суддів зазначає, що факт виконання основного зобов'язання не тягне припинення зобов'язання зі сплати 3%, яке виникло до моменту виконання основного зобов'язання, оскільки діюче законодавство не передбачає відповідної підстави припинення цивільного зобов'язання. На думку колегії суддів, відповідач хибно ототожнює припинення основного зобов'язання та припинення зобов'язання зі сплати 3% річних, яке не виконане по день винесення даної постанови.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ "Харківхолодмаш", м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 21.01.2014 р. у справі № 922/2818/13 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.01.2014 р. у справі № 922/2818/13 залишити без змін.

Повний текст постанови складено та підписано 20.03.2014 року

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.