Постанова № 38017685, 25.03.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2014 р. Справа № 922/5029/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Єфременко О.О.,

відповідача - Гавриленко Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №520 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 04.02.14 у справі

за позовом ПАТ "НАК "Нафтогаз України", м. Київ,

до Ізюмського комунального підприємства теплових мереж, м. Ізюм,

про стягнення 218 320,25 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Ізюмського комунального підприємства теплових мереж пеню у розмірі 53359,36 грн., 7% штрафу у розмірі 146242,84 грн., інфляційних витрат у розмірі 8046,18 грн. та 3% річних у розмірі 10671,87 грн. Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем умов Договору № 79/П-БО купівлі-продажу природного газу. Витрати по сплаті судового збору у розмірі 4366,41 грн. позивач просить покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.02.2014 року (суддя Суслова В.В.) позов задовольнити частково. Стягнуто з Ізюмського комунального підприємства теплових мереж на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 26679,68 грн. пені, 73121,42 грн. 7% штрафу, 8046,18 грн. інфляційних витрат, 10671,87 грн. 3% річних.

Позивач із вказаним рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення в частині зменшення пені та 7% штрафу і в цій частині прийняти нове рішення яким стягнути з відповідача на користь позивача 99801,10 грн. пені на 7% штрафу.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

10 липня 2012 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Ізюмським комунальним підприємством теплових мереж був укладений договір № 79/П-БО купівлі-продажу природного газу (далі - Договір).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

Відповідно до п. 1.1. Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 28.12.2012 року до Договору), Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю 2012-2013 роках природний газ ( за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України"), для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору, газ, що постачається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Відповідно до п. 2.1. Договору, Продавець передає Покупцеві з 01 серпня 2012 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 1508,4 тис. куб.м., у тому числі по місяцях кварталів.

Відповідно до п. 3.1. Договору, Продавець передає Покупцеві газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі Покупця. Право власності на газ переходить від Продавця до Покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Відповідно до п. 3.1.2 Договору, Покупець до 20 числа місяця, що передує місяцю поставки газу, надає Продавцю належним чином оформлену заявку на планові обсяги споживання газу на наступний місяць, підписану уповноваженою особою. Плановий обсяг поставки підтверджується Продавцем та доводиться до відома газотранспортних підприємств в електронному вигляді оператором ЄГТСУ на відповідний місяць поставки.

Відповідно до п. 3.3. Договору, приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця.

Відповідно до п. 3.4. Договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути Покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

На виконання умов Договору позивач поставив протягом жовтня-грудня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ обсягом 1276,555 тис. куб. м. на загальну суму 5950962,40 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 27.11.2012 року на суму 938220,99 грн. (за жовтень 2012 року), від 18.03.2013 року на суму 1881686,42 грн. (за листопад 2012 року) та від 18.03.2013 року на суму 3131054,99 грн. (за грудень 2012 року). Таким чином позивач передано відповідачу природного газу на загальну суму 5950962,40 грн.

Відповідно до п. 6.1. Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, на момент подачі позову до суду відповідачем в повному обсязі сплачено суму основного боргу, однак розрахунки за поставлений газ проводились невчасно, внаслідок чого позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 53359,36 грн., 7% штрафу у розмірі 146242,84 грн., інфляційних витрат у розмірі 8046,18 грн. та 3% річних у розмірі 10671,87 грн.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2. Договору сторони визначили, що у разі невиконання Покупцем пункту 6.1. Договору Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем п.6.1. Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення платежу. Крім того, даним пунктом Договору, сторони обумовили, що за прострочення платежу понад 30 днів Покупець зобов'язаний додатково сплатити штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.

Позивачем до матеріалів справи наданий розрахунок пені та 7% штрафу за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання по кожній поставці природного газу, відповідно до якого належною до сплати сумою є 53359,36 грн. пені та 146242,84 грн. 7% штрафу.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач вважає, що при їх розрахунку, позивачем не враховано дати підписання Актів приймання-передачі природного газу, підписання яких згідно п. 3.4. Договору є підставою для остаточних розрахунків.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що з Актів приймання - передачі природного газу від 27 листопада 2013 року та 18 березня 2013 року вбачається, що поставка газу відбувалась у жовтні-грудні 2012 року і виходячи з умов Договору, розрахунок за фактично переданий газ відповідач повинен був здійснити до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, якими передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору. Порядок та умови проведення розрахунків сторони визначили у п. 6.1. Договору, відповідно до якого, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, а п. 3.4 Договору визначає порядок та умови передачі газу.

Посилання відповідача на затримку в оформленні актів приймання-передачі газу не можуть бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності, оскільки п. 6.1. Договору не пов'язує обов'язок оплатити отриманий газ з їх підписанням. Наявність актів є обов'язковою лише для проведення остаточного розрахунку, який включає можливі розбіжності та коригування.

За таких обставин, відсутні підстави вважати Акт приймання-передачі газу датою розрахунку за поставлений природний газ.

Аналогічної позиції дотримуються, як Вищий господарський суд України у своїй постанові по справі № 5021/1407/12.

Перевіривши правомірність нарахування позивачем суми пені у розмірі 53359,36 грн. та 7% штрафу у розмірі 146242,84 грн., колегія суддів встановила, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам Договору.

За приписами п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пленум Вищого господарського суду України в п. 3.17.4 постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'ясняє, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 223 Господарського кодексу України.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішення суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Колегія суддів вважає, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), місцевий господарський суд, об'єктивно оцінивши даний випадок, вірно прийняв до уваги причини неналежного виконання зобов'язання, враховуючи фактичні обставини справи, а саме:

- відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів у тому числі населення та державних органів в теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання. Підприємство не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому постачає теплову енергію по вартості нижчої її собівартості;

- на підприємстві склалась дуже складна економічна ситуація, яка виникла у зв'язку зі збитковістю послуг з теплопостачання;

- однією з причин тяжкого економічного стану відповідача є дефіцит коштів, пов'язаний з несплатою населенням за спожиті послуги;

- крім населення несвоєчасно розраховуються відповідачем бюджетні установи (організації);

- субвенції, які надаються державою, не мають постійного чинного правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, тому виплата такої компенсації та строки виплати у повній мірі залежать від своєчасного внесення законодавчим органом таких витрат до Закону України "Про державний бюджет на кожний рік"; від фінансування в даному бюджетному році у повному обсязі цих витрат згідно з витратами, передбаченими Закону України "Про державний бюджет"; від строку виконання виконавчими органами влади обов'язків по перерахуванню закладених витрат бюджету у вигляді субвенцій до отримувачів;

- сума штрафних санкцій є надмірно великою, а стягнуті судом суми 3 % річних та інфляційних витрат мають компенсувати всі негативні наслідки затримки розрахунку з боку відповідача.

Таким чином, враховуючи той факт, що заборгованість відповідача об'єктивно виникла не з його вини, а внаслідок неузгодженості в сфері виділення бюджетних коштів та не покриття тарифами собівартості енергоносіїв, а також на момент розгляду справи сплачена у повному обсязі, місцевий господарський суд правомірно задовольнив клопотання відповідача та зменшив розмір пені та штрафу на 50 % (відповідно пеня до стягнення становить 26679,68 грн., сума штрафу до стягнення становить 73121,42 грн.).

Дана правова позиція з вищевикладених питань узгоджується з практикою Вищого господарського суду України по аналогічним справам, зокрема, у постановах: від 23.05.2012 року №5023/128/12, від 13.08.2012 року №5023/1324/12, від 13.08.2012 року у справі №5023/1235/12, від 13.08.2012 року у справі №5023/1231/12, від 22.08.2012 року у справі №5023/579/12, від 27.09.2012 року у справі №16/4/5022-107/2012, від 31.10.2012 року у справі №5015/2216/12, від 19.12.2012 року у справі №5023/3165/12, від 19.12.2012 року у справі №5019/880/12, у справі 5023/10324/11 від 12.06.2013 року.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, період нарахування позивачем 3% річних та інфляційних витрат, а також розрахунок визначений вірно згідно вимог діючого законодавства, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 10671,87 грн. та інфляційних витрат у сумі 8046,18 грн.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.02.2014 року залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 25.03.2014 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Медуниця О.Є.