Ухвала суду № 38011527, 29.01.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 270/3478/13-ц Номер провадження 22-ц/775/191/2014

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2014 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області у складі :

головуючого - судді Жданової В.С.

суддів : Прицевської В.П. Тимченко О.О.,

при секретарі Баранчикові Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 31 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Перша Макіївська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним,-

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 31 жовтня 2013 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.

Позивач в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задовольнити його позовні вимоги. В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Зазначає, що у нього не було намірів передати свою квартиру у власність іншої особи, договір дарування квартири він підписав не розуміючи його правових наслідків, вважаючи, що підписує договір довічного утримання.

Розглядаючи справу, суд встановив, що згідно договору дарування від 17.11.2008 року ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняв в дар однокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Квартира належала дарувателю на підставі свідоцтва про право власності від 22.07.2008 р., виданого управлянням обліку, розподілу та приватизації житла Макіївської міської ради, зареєстрованого в БТІ м. Макіївка 22.10.2008 р. Договір дарування квартири посвідчено державним нотаріусом Першої Макіївської нотаріальної контори за реєстровим №1-5644 , зареєстровано в БТІ м. Макіївка 17.11.2008 р.

В судовому засіданні та його представник підтримали доводи апеляційної скарги у повному обсязі.

Відповідач та його представник просять рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що рішення суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3, з якою позивач перебуває у фактичних шлюбних відносинах з 2006 року. До 2009 року позивач і відповідач проживали однією родиною, мали дружні стосунки, які погіршились після одруження останнього. Позивач був присутнім у державного нотаріуса при укладання договору, був ознайомлений з правовими наслідками укладання договору дарування квартири, передав обдарованому ключі від квартири та особисто вчиняв інші дії, пов»яязані з укладанням та підписанням договору дарування. Обставин та підстав для висновку, що між сторонами була домовленість щодо договору довічного утримання не встановлено.

Такий висновок суду відповідає фактичним обставинам справи і вимогам діючого цивільного законодавства.

Відповідно до статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно з частиною 2 статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, що було дотримано сторонами.

Положеннями статті 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Частиною 3 статті 10 та частинами 1 та 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до вимог частин 1,3 статті 5 8 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на положення ст.229 та ч. 2 ст. 235 ЦК України, зазначав, що на момент укладання правочину у нотаріальній конторі вважав, що укладає договір довічного утримання, внаслідок неправильного сприйняття істотних умов договору, помилився щодо природи цього договору, прав та обов'язків сторін та правових наслідків укладання договору.

Згідно роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»,обставини, щодо яких помилилася сторона правочину( стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення и однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

З матеріалів справи убачається, що укладений 17 листопада 2008 року договір дарування квартири АДРЕСА_1 відповідає вимогам статті 203 ЦК України.

Доводи про те, що при укладенні договору позивач неправильно сприймав об'єкт, предмет чи інші умови договору, які б могли вплинути на його волевиявлення і при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена в матеріалах справи відсутні.

Висновок суду першої інстанції про те, що волевиявлення позивача при укладання договору дарування було вільним та відповідало його волі, є обґрунтованим.

Встановлено, що на час укладання договору позивач мав вік 50 років, за станом здоров»я не мав будь-яких обмежень, був працездатним - працював водієм Макіївськіх РЕМ, подарував квартиру відповідачу, який фактично був членом його родини, оскільки не бажав передавати квартиру ні своїй доньці, ні рідній сестрі. При цьому позивач неодноразово зазначав, у них була щаслива родина, вони вели спільне господарство, його квартира залишилась без догляду і він «від душі подарував» її ОСОБА_3

Обгрунтовуючи свої вимоги щодо помилки при укладанні договору дарування, позивач зазначає, що він сподівався на те, що відповідач буде доглядати за своєю матір»ю ОСОБА_2 . та за ним, але стосунки погіршились, що було підставою для звернення до суду. При цьому позивач не посилається на обставини, які б свідчили про помилкове розуміння ним умов договору дарування. Та обставина, що позивач сподівався на догляд з боку відповідача у майбутньому не є підставою для висновку, що між сторонами була домовленість щодо догляду, матеріального забезпечення та інших умов. які передбачені в договір довічного утримання.

Також відсутні підстави для висновку про те, що сторони уклали договір дарування з метою приховати інший правочин, який вони насправді вчиниди.

Про намір укладання договору довічного утримання не може свідчити той факт, що в спірній квартирі залишились речі позивача і те, що відповідач у квартирі не проживав.

Відповідно до ч. 4 ст. 722 ЦК України прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунку. За змістом оспорюваного договору дарування від 17.11.2008 р. року право власності у обдаровуваного виникає з моменту його прийняття, , даруватель передав обдарованому ключі від квартири у присутності нотаріуса, обдарований свідчить, що він дарунок приймає. (а.с. 11).

Відповідач згідно із витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно відповідач зареєстрував своє право власності на набуте за договором майно у БТІ 17.11.2008 р. ( а.с.12). Наведене свідчить про прийняття відповідачем у власність дарунку.

За таких обставин доводи позивача про те, що відповідач у спірній квартирі не проживав після укладення договору дарування, тому фактично власник квартири не змінився, не мають правового значення, оскільки дана обставина не впливає на законність договору дарування.

Заява відповідача про те, що він згоден подарувати ОСОБА_1 спірну квартиру, також не свідчить про наявність між сторонами домовленості про довічне утримання. Відповідачу як власнику належить право розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд, тому його заява від 18.06.2013 р. про намір повернути позивачу квартиру не свідчить про недійсність договору дарування та не має правового значення для висновку про помилку чи удаваний правочин. ( а.с. 44)

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції, фактично повторюють позовну заяву і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 315 ЦПК України апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 31 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга на неї може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: