Постанова № 38005356, 01.04.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2014 р. Справа№ 910/22284/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: Погаєв О.К. - за дов.

від відповідача: Балтян С.С. - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Корпорації «Трансбуд»

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2014

у справі № 910/22284/13 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «БКСГ»

до Корпорації «Трансбуд»

про стягнення 172 341,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «БКСГ» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Корпорації «Трансбуд» (далі, відповідач) про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за Договором оренди нежитлового приміщення № 001/04-10 від 07.04.2010 у розмірі 133 600,00 грн., компенсації вартості фактично спожитих комунальних послуг у розмірі 14 247,16 грн., штрафних санкцій у розмірі 24 494,33 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2014 у справі № 910/22284/13 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Корпорації «Трансбуд» на користь Приватного акціонерного товариства «БКСГ» суму боргу за Договором оренди нежитлового приміщення № 001/04-10 від 07 квітня 2010 року в розмірі 133 600, 00 грн. (орендна плата), 14 247, 16 грн. суму компенсації вартості фактично спожитих комунальних послуг, 12 610, 38 грн. 3% річних та 10 146,46 грн. індексу інфляції за прострочення оплати орендних платежів, 530, 19 грн. індексу інфляції та 1 207, 30 грн. - 3% річних за прострочення компенсації вартості фактично спожитих комунальних послуг та судовий збір в розмірі 3 446,83 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Корпорація «Трансбуд» звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2014 у справі № 910/22284/13 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим у зв'язку з тим, що судом було неправильно встановлено обставини, які мають істотне значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, у зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача у справі № 910/22284/13 було передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Михальській Ю.Б.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2014 для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/22284/13 було сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Отрюха Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2014 апеляційну скаргу Корпорації «Трансбуд» прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 01.04.2014.

21.03.2014 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив у задоволенні апеляційної скарги Корпорації «Трансбуд» відмовити повністю, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне:

07 квітня 2010 року між позивачем (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) у справі було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 001/04-10 (далі, Договір) (том 1, а.с. 10-13).

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. Договору орендодавець на умовах даного Договору зобов'язується передати, а орендар зобов'язується прийняти у строкове орендне користування нежитлові приміщення загальною площею 167,0 кв. м. в будинку № 7-А (літ. Б) по провулку Киянівському в Шевченківському районі м. Києва.

Згідно пункту 3.3. Договору об'єкт вважається переданим орендарю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Так, згідно Акту приймання-передачі приміщення від 05.05.2011 (том 1, а.с. 14) орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду об'єкт (приміщення), визначене у пункті 1.2. Договору.

Вказаний акт є підставою для сплати орендної плати згідно розділу 4 Договору.

Розділом 4 Договору визначено розмір та порядок сплати орендної плати за Договором.

Умовами пункту 4.1. Договору встановлено, що розмір орендної плати складає 160,00 грн. за 1 кв.м. з урахуванням ПДВ. Загальна сума орендної плати складає 26 720,00 грн. за календарний місяць, в тому числі ПДВ 20% - 4 453,33 грн.

Відповідно до пункту 4.2., 4.3. Договору орендар вносить плату за оренду не пізніше 10 числа поточного місяця. Орендна плата сплачується орендарем починаючи з дати підписання акту приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при поверненні об'єкту орендарю.

Так, з матеріалів справи вбачається, що сторонами було укладено наступні акти здачі - приймання робіт (надання послуг), які підтверджують надання послуг (том 1, а.с. 15-22):

1. Акт здачі - приймання робіт (надання послуг) від 31 травня 2010 року;

2. Акт здачі - приймання робіт (надання послуг) від 30 червня 2010 року;

3. Акт здачі - приймання робіт (надання послуг) від 30 липня 2010 року;

4. Акт здачі - приймання робіт (надання послуг) від 31 серпня 2010 року;

5. Акт здачі - приймання робіт (надання послуг) від 30 вересня 2010 року;

6. Акт здачі - приймання робіт (надання послуг) від 31 жовтня 2010 року;

7. Акт здачі - приймання робіт (надання послуг) від 30 листопада 2010 року;

8. Акт здачі - приймання робіт (надання послуг) від 31 грудня 2010 року.

У відповідності з умовами пунктів 4.4., 4.4.1. Договору орендар сплачує орендодавцю аванс за перший та за останній календарний місяць (грудень 2010 року) користування об'єктом в строк не пізніше ніж через три банківські дні з моменту підписання Договору та отримання від орендодавця відповідного рахунку.

Так, матеріали справи свідчать, що відповідач сплатив аванс за перший (травень 2010 року) та за останній місяць (грудень 2010 року) користування нежитловим приміщенням в сумі 53 440,00 грн., що підтверджується випискою банка.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на виконання умов Договору було сплачено 17 травня 2013 року 10 000,00 грн. та 07 червня 2013 року 16 720,00 грн. за червень 2010 року, що підтверджується виписками банка (том 1, а.с. 33-34).

Водночас, із матеріалів справи вбачається, що на час розгляду справи відповідач свої зобов'язання за Договором повністю не виконав, належні грошові кошти за 5 місяців з липня 2010 року по листопад 2010 року включно не сплатив.

Крім зазначеного, відповідач у відповідності до умов пункту 4.5. Договору зобов'язаний компенсувати позивачу вартість фактично спожитих комунальних послуг.

Так, згідно пункту 4.5. Договору вартість електроенергії, гарячого та холодного водопостачання, опалення, вивозу, сміття, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж, тощо не входить до складу орендної плати. Орендар зобов'язаний, не пізніше п'яти банківських днів з моменту надання орендодавцем відповідних рахунків, компенсувати орендодавцю вартість фактично спожитих орендарем вищезазначених комунальних послуг та пропорційно орендній площі частку витрат на експлуатацію та утримання будинкової території, послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання внутрішньо будинкових мереж.

Вартість спожитої електроенергії визначається виходячи з показників лічильника, вартість гарячого та холодного водопостачання, опалення, вивозу сміття, тощо, із співвідношення орендованої та загальної площі. Вартість експлуатаційних витрат на утримання прибудинкової території та послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж підтверджується щомісячно узгодженим розрахунком між орендодавцем та орендарем.

Так, сторонами по Договору було складено акт № ОУ-0000018, відповідно до якого відшкодуванню підлягає сума наданих комунальних послуг у розмірі 14 247,16 грн.

З огляду на вищевикладене, заборгованість відповідача перед позивачем з орендної плати за п'ять місяців становить 133 600 ,00 грн., а заборгованість щодо компенсація вартості фактично спожитих комунальних послуг становить 14 247,16 грн., загальна сума заборгованості складає 147 847,16 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду про задоволення позовних вимог, відповідач у апеляційній скарзі наголошує на тому, що позивачем було подано позовну заяву після спливу строку позовної давності, передбаченого статтею 257 Цивільного кодексу України, що, відповідно, є підставою для відмови у позові.

На думку скаржника акт звірки взаєморозрахунків, на який посилається суд у своєму рішенні, не має юридичної сили, оскільки підписаний головними бухгалтерами підприємств, які є неуповноваженими на це особами, та, як наслідок, не може бути визнаний судом як документ, що підтверджує вчинення відповідачем відповідних дій щодо переривання перебігу позовної давності в межах строку давності.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача, а доводи, викладені відповідачем у апеляційній скарзі, не приймає до уваги з огляду на наступне.

На підставі Договору між сторонами виникли орендні правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Статтею 758 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Так, укладений між позивачем та відповідачем Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі. Одним із основних обов'язків орендаря є внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджується факт передачі приміщення в оренду та користування ним відповідачем.

З урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України, враховуючи умови пунктів 4.2., 4.3., 4.5. Договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше 10 числа поточного місяця та компенсувати вартість фактично спожитих комунальних послуг не пізніше п'яти банківських днів з моменту надання відповідних рахунків.

Водночас, матеріали справи свідчать, що відповідач свого обов'язку зі сплати орендних платежів та компенсації комунальних платежів належним чином не виконав, факт наявності боргу у відповідача за Договором оренди у сумі 147 847,16 грн. (133 600, 00 грн. орендної плати та 14 247,16 грн. компенсації за комунальні послуги) позивачем документально підтверджений і відповідачем не спростований.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 147 847,16 грн. заборгованості за Договором є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися.

Вказана стаття також передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Таким чином, враховуючи доведеність порушення відповідачем зобов'язань за Договором, колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та розрахунок 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення, погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Приватного акціонерного товариства «БКСГ» про стягнення з Корпорації «Трансбуд» 12 610,38 грн. 3% річних та 10 146,46 грн. індексу інфляції за прострочення оплати орендних платежів, а також 530, 19 грн. індексу інфляції та 1 207,30 грн. 3% річних за прострочення компенсації вартості фактично спожитих комунальних послуг.

Викладені у апеляційній скарзі доводи скаржника щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції позовної давності до вимог про стягнення заборгованості з орендних платежів за спірний період колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 1 статті 264 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

При цьому діями по визнанню боргу є дії боржника безпосередньо по відношенню до кредитора, які свідчать про наявність боргу.

Як уже зазначалося вище, відповідачем у рахунок погашення заборгованості за Договором було сплачено 17.05.2013 10 000,00 грн. та 07.06.2013 16 720,00 грн. за червень 2010 року, що безумовно є діями, що свідчать про визнанням відповідачем свого боргу.

Також у матеріалах справи міститься складений сторонами акт звірки взаєморозрахунків від 01.01.2011 за період з 01.01.10 по 31.12.2010, який підписаний від імені товариства (позивача) та корпорації (відповідача) головними бухгалтерами та скріплений печатками товариства та корпорації. Відповідно до вказаного акту заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.01.2011 становила 176 567,16 грн. У цьому акті відповідач погодився з наявністю у нього заборгованості у розмірі 176 567,16 грн.

Підписання боржником акту звірки взаєморозрахунків, в якому визначена його заборгованість, також свідчить про визнання боргу відповідачем.

Твердження відповідача про те, що головні бухгалтера, якими підписано акт звірки взаєморозрахунків, не є уповноваженими посадовими особами підприємств на підписання таких актів, а тому вказаний акт не є доказом вчинення відповідачем дій щодо переривання перебігу позовної давності, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки факт визнання відповідачем свого боргу за спірний період також підтверджується доданим до відзиву на апеляційну скаргу Актом звірки заборгованості на 01.01.2012, підписаного генеральним директором позивача та президентом відповідача та засвідчена печатками підприємств. Зазначений Акт звірки від 01.01.2012 фактично ще раз підтвердив правильність складеного та підписаного бухгалтерами акту звірки взаєморозрахунків від 01.01.2011.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що боржником були вчинені відповідні дії, які свідчать про визнання відповідачем свого боргу за Договором та є підставою для переривання перебігу позовної давності в розумінні статті 264 Цивільного кодексу України.

Відповідач у апеляційній скарзі також наголошує на тому, що у суді першої інстанції ним неодноразово заявлялося клопотання про призначення у справі судової експертизи. Однак, судом таке клопотання було проігноровано, що, на його думку, суттєво вплинуло на всебічне та повне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Апелянт зазначає, що спірний Договір оренди був укладений між пов'язаними юридичними особами лише формально. Саме тому, з метою встановлення факту формального укладення пов'язаними особами Договору оренди, що свідчить про його нікчемність, відповідачем і було заявлене клопотання про призначення судової експертизи.

Колегія суддів, дослідивши клопотання представника відповідача про призначення у справі судової експертизи дійшла наступного висновку:

Відповідно до частини 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Поряд з цим, приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В межах даної справи підлягають дослідженню лише ті обставини, які стосуються наслідків невиконання/неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, а тому обставина щодо формальності укладення Договору сторонами, на яку посилається відповідач у апеляційній скарзі, жодним чином не може бути пов'язана з обставинами, що обрані позивачем у якості підстав позову.

З огляду на зазначене, клопотання представника відповідача про призначення у справі судової експертизи задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «БКСГ», а заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Корпорації «Трансбуд» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Корпорації «Трансбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2014 у справі № 910/22284/13 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2014 у справі № 910/22284/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/22284/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко