Ухвала суду № 37995412, 19.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2014 р. м. Київ К/9991/34159/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Ковтун О.С.,

та представників сторін:

позивача - Якименка Ю.В.,

відповідача - Павліченко К.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - СДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011

у справі № 2а-17150/10/2670

за позовом відкритого акціонерного товариства "Укртранснафта" (далі - Товариство)

до СДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.04.2010 № 00001754120/0, від 13.07.2010 № 00001754120/1, від 20.09.2010 № № 00001754120/2, згідно з якими Товариство зобов'язано сплатити штраф з податку на додану вартість у сумі 1 705 772,20 грн. за порушення граничних строків сплати цього податку.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011, позов задоволено.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що позивач своєчасно та у повному обсязі сплатив самостійно визначені ним суми податкових зобов'язань з ПДВ за жовтень та листопад 2009 року, тоді як податкова інспекція протиправно спрямувала перераховані Товариством кошти на погашення податкових зобов'язань з названого податку в рахунок оплати податкового боргу з цього платежу за минулі звітні періоди, застосувавши при цьому до платника штраф в порядку підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Посилаючись на порушення судами положень чинного законодавства (зокрема, підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5, пункту 7.7 статті 7, підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»), СДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти попередніх інстанцій та повністю відмовити у позові Товариства. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що податковим органом не змінювалося призначення платежу, визначене платником при сплаті податкових зобов'язань до бюджету, а зарахування коштів на погашення податкового боргу у хронологічному порядку його виникнення здійснюється в автоматичному режимі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що СДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питань своєчасності сплати ПДВ за жовтень, листопад 2009 року, оформлену актом від 15.04.2010 № 194/41-20/31570412.

У ході цієї перевірки податковим органом було встановлено факт несвоєчасної сплати позивачем податкових зобов'язань з ПДВ за названі звітні періоди в загальній сумі 8 528 861 грн., що стало підставою для застосування до Товариства штрафу в сумі 1 705 772,20 грн. на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за податковим повідомленням-рішенням від 28.04.2010 № 00001754120/0. Решту оспорюваних податкових повідомлень-рішень було прийнято контролюючим органом у процедурі адміністративного оскарження.

Судами також було з'ясовано, що у податкових декларації з податку на додану вартість за жовтень 2009 року та за листопад 2009 року Товариством було задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ, що підлягають сплаті до бюджету, в сумах 3 947 155 грн. та 4 581 706 грн., відповідно. Зазначені податкові зобов'язання були погашені Товариством у строк, визначений підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 названого Закону, за платіжними дорученнями від 30.11.2009 № 197 та від 30.12.2009 № 580. Втім всупереч визначеному у цих платіжних документах призначенню платежу податкова інспекція самовільно спрямовувала перераховані Товариством кошти на оплату поточних зобов'язань в рахунок погашення його податкового боргу з ПДВ за червень, липень, серпень та вересень 2009 року, здійснивши одночасний розподіл коштів на сплату основної суми боргу та пені.

При цьому фактичною сплатою Товариством податкових зобов'язань з ПДВ за розглядувані звітні періоди (за жовтень та листопад 2009 року) податкова інспекція визнала перерахування позивачем коштів у січні-березні 2010 року.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, попередні судові інстанції обґрунтовано виходили з того, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Встановлена ж пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» рівність бюджетних інтересів, яка зводиться до того, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях, не позбавляє платника як права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до пункту 7.1 статті 7 цього ж Закону, так і обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону.

Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків. Відповідно, названим Законом не визначено серед заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, зміну призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Відповідно ж до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також слід зазначити, що у даному разі у податкової інспекції були відсутні і підстави для розподілу сплачених платником коштів на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини) відповідно до підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 названого Закону. Адже передбачений цією нормою розподіл, здійснюється при погашенні платником податкового боргу без одночасного визначення пені. У розглядуваному ж випадку Товариство сплачувало поточні податкові зобов'язання, а не податковий борг, а тому наведена норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції обґрунтовано зазначили про незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги засновані на іншому тлумаченні правових норм, що, однак, не є свідченням судової помилки. Ці доводи були обґрунтуванням правової позиції СДПІ по справі під час вирішення спору по суті та їм було надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій. Посилання СДПІ на зарахування платежів на погашення податкових зобов'язань в автоматичному режимі не можна визнати слушними, позаяк оперативний облік податків, що ведеться з використанням комп'ютерної системи, не може обмежувати законодавчо визначені права платника.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

З огляду на реорганізацію відповідача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити СДПІ її правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників.

Керуючись статтями 55, 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Замінити спеціалізовану державну податкову інспекцію у м. Києві по роботі з великими платниками податків її правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників.

2. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

3. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 у справі № 2а-17150/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько